1.2. Структура програми соціологічного дослідження

І. Методологічний розділ передбачає:

• формулювання та обґрунтування проблеми дослідження;

• визначення об’єкта і предмета дослідження;

• визначення мети і завдання дослідження;

• уточнення та інтерпретацію основних понять, їх операціоналізування;

• формулювання робочих гіпотез.

ІІ. Методико-процедурний розділ включає:

• стратегічний (принциповий) план дослідження;

• обґрунтування системи вибірки одиниць спостереження (указується, чи є дослідження суцільним чи вибірковим, яка репрезентативність, яка застосовується вибірка);

• опис основних процедур збирання та аналізу первинних даних (указується, які методи збирання емпіричних даних будуть використовуватись).

Складаючи програму дослідження, необхідно з’ясувати для себе деякі теоретичні положення.

Проблема дослідження (соціальна проблема) − це певне соціальне протиріччя, що потребує вирішення (у гносеологічному плані − це протиріччя між знанням про потреби людей та незнанням шляхів їх реалізації). Під час складання програми проблема може бути сформульована у вигляді питання чи груп питань, відповідь на які не може бути отримана на основі даних, що вже є (наприклад, якою є структура дозвілля студентів інституту, який стан та основні тенденції розвитку їх політичної культури).

Об’єкт дослідження − певна соціальна реальність та її різні сторони, характерні риси, на які спрямований процес пізнання.

Предмет дослідження − окремі сторони цієї соціальної реальності, що підлягають безпосередньому вивченню (наприклад, об’єкт дослідження − студентство РІС, предмет − його політична культура, його дозвілля або його побутова життєдіяльність).

Мета дослідження − те, що дослідник бажав отримати, − кінцевий результат. Мета може бути теоретико-пізнавальною (вивчення тенденцій та процесів, які мають місце в суспільстві) або прикладною (розробка системи заходів щодо розвитку тих чи інших потреб соціальних груп, спільностей чи суспільства в цілому).

Завдання дослідження − формулювання конкретних питань, на які потрібно отримати відповідь для реалізації мети дослідження. Наприклад: дослідження впливу різних форм соціальної активності студентів на формування їх політичної культури або розробка основних напрямів формування політичної культури.

Уточнення, інтерпретація та операціоналізування основних понять − це сукупність процедур, що дають можливість всебічно з’ясувати зміст і структуру понять, установити співвідношення основних елементів і властивостей явища, яке вивчається, визначити засоби їх фіксації. Інтерпретація дозволяє встановити напрям збирання кількісної інформації, операціоналізування − про що слід збирати інформацію.

Наведемо приклад: основне поняття нашого дослідження − „бюджет часу”. Уточнюємо його: бюджет часу − це структура часу людини або групи людей, пов’язана з різними формами їх діяльності. Далі даємо інтерпретацію − бюджет часу складається з двох основних частин − робочого та позаробочого часу. Позаробочий час, у свою чергу, складається з часу, що пов’язаний з роботою, з часу, який необхідний для відновлення сил, з часу, витраченого на домашню працю та самообслуговування, з вільного часу. Далі проводимо операціоналізування − указуємо, про що будемо збирати інформацію. До робочого часу належить виконання службових обов’язків, понаднормова робота, робота з метою отримання додаткового заробітку, засідання та наради, ділові узгодження, уточнення і т.д. Щодо позаробочого часу, то тут можна збирати інформацію про те, скільки часу людина витрачає, щоб дістатися до місця роботи, скільки йде на самообслуговування, приймання їжі, закупівлю, приготування їжі, громадську роботу, дозвілля та ін.

Засоби фіксації визначають процедуру вимірювання: як і в якій формі підійти до збирання соціологічної інформації про найважливіші властивості та характеристики явища, що вивчається.

Соціологічне вимірювання здійснюється за допомогою таких фактів, які доступні спостереженню і могли б бути кількісною характеристикою соціальних явищ. Ці факти прийнято називати соціальними індикаторами, тобто соціальними показниками. Наприклад, ставлення до праці подають у вигляді ряду характеристик: продуктивність праці, трудова ініціатива, трудова дисципліна та ін. Для трудової ініціативи одним із індикаторів можуть бути раціоналізаторські пропозиції, а засіб фіксації − простий кількісний підрахунок. Для трудової дисципліни індикаторами можуть бути заохочення або покарання (стягнення), запізнення тощо, а засобом фіксації − також простий підрахунок.

У ролі індикаторів звичайно мають виступати факти об’єктивні відносно явищ, що вивчаються, однак це не завжди можливо. Нерідкі випадки використання в ролі індикаторів оцінок, думок людей та інших показників суб’єктивного характеру. І об’єктивні, і суб’єктивні індикатори розміщуються у вигляді шкали вимірювання − певного набору властивостей об’єкта та порівняльних чисел.

Шкали бувають: а) номінальні − відображають відношення рівності чи нерівності об’єктів, з їх допомогою вимірюються ознаки „стать”, „національність”, „вік” та ін.; б) рангові (порядкові) − відображають не тільки відношення рівність-нерівність, а й відношення послідовності, порядку (наприклад, варіанти відповіді: „повністю згодний”, „швидше згодний, аніж ні”, „важко сказати”, „швидше ні”, „зовсім не згодний”); в) інтервальні (метричні) − відображають рівність і порядок, а також рівність дистанцій, інтервалів між парами об’єктів за даною ознакою (наприклад, вказівки стажу роботи, навчання − „менше року”, „від І до 3 років”, „більше 3 до 5 років” і т.д.).

Важливе значення в ході підготовки програми дослідження належить формулюванню загальних і часткових гіпотез.

Гіпотеза дослідження − це припущення, що висуваються для з’ясування яких-небудь фактів або явищ, що можуть бути підтверджені або спростовані в ході дослідження. Наприклад, під час проведення дослідження „Об’єктивні та суб’єктивні фактори підвищення ефективності праці молоді” була сформульована серед інших така гіпотеза: „Результати періодичної статистичної звітності та соціологічних досліджень свідчать про досить високі темпи зростання рівня загальної і спе­ціальної освіти молоді в країні, серед яких абсолютна більшість має середню загальну освіту і понад 4/5 молодих людей спеціальну про­фесійну підготовку. Водночас високі темпи зростання освітньо-ква­ліфікаційного потенціалу не ведуть до відповідної виробничої віддачі, а період реалізації отриманих знань і вмінь, як показують дослідження, розтягується на 15-17 років. Це дає підставу для формулювання дослідницької гіпотези про те, що головною суб’єктивною причиною, яка затримує зростання ефективності праці, є не недостатній рівень розвитку освітньо-кваліфікаційного потенціалу, знань, умінь і досвіду, а недостатня зацікавленість молоді у високоефективній праці, недосконалість форм її стимулювання та організації”.

Наступним етапом розробки програми дослідження є визначення кількості та характеру тієї сукупності людей, які мають бути охоплені цим дослідженням.

Генеральна сукупність − це сукупність усіх об’єктів (людей, колективів тощо), на які соціолог хоче поширити висновки дослідження (це можуть бути студенти одного курсу, факультету, інституту, студентство всіх вузів міста і т.п.). Обстежити всіх людей, котрі складають об’єкт дослідження, досить важко, тому найчастіше використовується не суцільне опитування, а вибірковий метод (вибірка − процес формування вибіркової сукупності).

Вибіркова сукупність − це деяка частина генеральної сукупності, яка безпосередньо обстежується в дослідженні. Вона може будуватися по-різному, але в будь-якому випадку треба прагнути до того, щоб вона якомога точніше відбивала властивості генеральної сукупності.

На основі чого визначається вибіркова сукупність? Елементи, які відбираються за особливим планом, називаються одиницями відбору. Такими одиницями можуть бути як окремі люди, так і цілі колективи (наприклад, навчальна група, у якій в цьому випадку буде проводитися суцільне опитування).