2. Історія виникнення та розвитку соціології

2.1. Передумови виникнення соціології

Історію соціології можна розглядати двояко: а) вивчаючи окремих представників науки, їхні погляди та теорії (так званий портретний метод) і б) вивчаючи різні соціологічні теорії, їхній розвиток, зміни та взаємозв’язок. У будь-якому випадку аналіз історії соціології, як вважав Р.Арон, мав виходити з факту індивідуальності соціального мислителя, оскільки соціологічна творчість є унікальною, персоніфікованою. У ній немає істин на всі часи, вона пропонує певні схеми мислення, які застарівають, стають неправільними, В іншому ж соціальному контексті ці версії виникають знову і знову, стають актуальними, тому краще говорити про етапи, ніж про історію соціологічної думки. Ми спробуємо використати одночасно ці два „персоніфіковані” підходи: виділимо найважливіші етапи в розвитку соціології та найбільш відомих їх представників, а також проаналізуємо поширені теоретичні концепції та їх особливості.

Соціологія як наука виникла в 30-ті роки ХІХ ст., хоча практично протягом усієї історії суспільства проблеми суспільного життя були об’єктом і предметом дослідження вчених та мислителів різних напрямів. Без певного усвідомлення себе не могло обійтися жодне суспільство. Але чому лише в 30-ті роки ХІХ ст. (а в Україні значно пізніше) почала формуватися самостійна галузь суспільствознавства – соціологія, з чим було пов’язане її виникнення?

Більшість сучасних соціологів пов’язують виникнення соціології як самостійної науки з розвитком капіталізму. Причому не взагалі із зародженням цього ладу, адже він почав складатися значно раніше (з ХVI ст.), а з періодом, коли капіталізм вступив у промислову стадію, коли почали особливо чітко проявлятися його переваги порівняно з попередніми етапами розвитку суспільства.

Що ж вніс капіталізм у суспільне життя такого, що привело до виникнення особливої науки про суспільство? Промислова революція прискорила економічне життя, поставила під сумнів багато поглядів і підходів до аналізу суспільного життя, які панували до цього. Передусім, розвиток демократичних ідей та інститутів поставив у центр ваги людину, яка перестала бути знеособленою, а стала причетною до складних політичних та інших процесів розвитку суспільства. Помітний вплив на суспільне життя почали справляти класи та соціальні верстви, почали зароджуватися політичні об’єднання. У цей період формується світовий ринок, інтенсивно розвиваються зв’язки між народами та державами, що сприяє зростанню спільності соціальних і політичних структур різних країн, тенденція до цілісного соціального світу. Загострюються протиріччя між прогресом, який приніс капіталізм суспільству, і тими соціальними проблемами, що ним породжувались (наростання експлуатації, кризи, що регулярно повторюються, тощо). Поглиблювалися соціальні протиріччя між двома основними соціальними групами суспільства – буржуазією та робітниками, що призвело до різних форм боротьби (чартизм, повстання ткачів у Ліоні та Сілезії, інші виступи робітників).

Усе це, разом узяте, сприяло виникненню науки, яка змогла б пояснити природність і закономірність капіталізму та всього того, що пов’язане з ним, озброїла б суспільство інструментом управління та регулювання суспільних відносин. Але, мабуть, праві й ті вчені, які вважають, що джерело соціології слід убачати не тільки в капіталістичному суспільстві, його потребі мати об’єктивне наукове знання про власні соціальні процеси, а й в тих загальнолюдських потребах осмислення цілісного соціального світу, які з’явились у світі під впливом інтернаціоналізації суспільного життя, викликаного капіталізмом.

Поряд із факторами, що зумовили необхідність соціології як науки, на початку ХІХ ст. для цього склалися і сприятливі умови, пов’язані з розвитком інших наук – фізики, біології, психоло­гії, політекономії, філософії тощо. Ці науки формували емпіричний базис знань про суспільство, і в той же час не мали змоги впоратися з наростаючим обсягом знань про нього. Для осмислення цих знань і була потрібна особлива наука, якою стала соціологія.