1.4. Теорія соціальної стратифікації та соціальної мобільності

Ця теорія є однією з найбільш поширених теорій соціальної структури в західній соціології протягом усього XX ст. Вона викладена в усіх підручниках, словниках, довідниках на Заході і є основною загальноприйнятою і стандартизованою методикою соціологічного аналізу соціальної структури різних країн світу. У нас вона практично не використовувалася, оскільки оцінювалась як „чисто буржуазна теорія”, протилежна марксистській теорії класів та класової боротьби.

Основи теорії соціальної стратифікації та соціальної мобільності розроблені російським ученим П.Сорокіним. Вивчаючи соціальну структуру суспільства, він запропонував класифікувати соціальні групи на основі двох підходів - одностороннього та багатостороннього.

Одностороння стратифікація, на його думку, повинна була виявити сукупності індивідів, об’єднаних у єдину групу на основі якоїсь однієї ознаки (вік, професія, освіта, мова, територія тощо).

Багатостороння стратифікація дозволила б сформувати складні групи, об’єднання в які проходить на основі двох і більше ознак − класу, нації тощо.

Використовуючи ці два підходи, Сорокін побудував не тільки горизонтальну структуру суспільства, а й вертикальну. Він прийшов до висновку, що кожна виділена ним соціальна група є неоднорідною, у ній присутні свої „верхи” та „низи”. А соціальна стратифікація суспільства та виникнення соціальної нерівності − неминучі явища, пов’язані, насамперед, із природними психологічними властивостями людей, а також наслідками їх спільної діяльності, яка потребує відокремлення керівників, організаторів, а також тих, ким керують. Вивчаючи всі ці проблеми, він увів у науковий обіг терміни, що лежать в основі теорій „соціальна стратифікація” і „соціальна мобільність”.

Що таке стратифікація? Згідно із словником соціальних наук, що виданий у Лондоні в 1964 році, стратифікація означає процес розміщення предметів певного роду в континуумі й групування тих предметів, які відрізняються приблизно однаковим становищем у ньому. Вона означає також результат цього процесу, деяке розміщення цих предметів. Даний термін був запозичений із природничих наук, де він також має подвійне значення.

Соціальна стратифікація – це певне впорядкування елементів у групи, які розміщені на різних горизонтальних рівнях, уведення соціальних положень, які відрізняються одне від одного рівнем розміщення. Таким чином, соціальна стратифікація фактично означає два моменти: метод визначення різноманітних соціальних груп у суспільстві та саму соціальну структуру суспільства, так би мовити, його „соціальний портрет”. Ця теорія оперує двома основними поняттями: страта і мобільність.

Страта (верства) − це штучне утворення, створене для описання та аналізу структури суспільства. Щоб побудувати стратифікаційну модель суспільства, необхідно виділити різні ознаки, на основі яких і буде проведене групування людей в певні верстви, тобто одновимірна або багатовимірна стратифікація. Існують різні методи побудови таких моделей. Один із них використовується в закордонній емпіричній соціології і включає три методики:

самооцінку або метод класової ідентифікації, коли соціолог надає право респонденту віднести самого себе до певної умовної шкали класового складу населення;

„оцінку репутації”, при якій опитуваним пропонують виступити в ролі суддів (експертів), тобто оцінити соціальне становище однієї або кількох відомих їм соціальних груп;

„об’єктивний підхід”, при якому дослідник оперує певним об’єктивним критерієм соціальної диференціації, наприклад, соціальним статусом, який може включати в себе престиж професій, рівень освіти та рівень прибутків.

Використовуючи подібні методики виявлення соціальних страт, німецький соціолог Ф.Вурм у свій час запропонував стратифікаційну модель західнонімецького суспільства, що схематично показано далі:

Межі статусу	Частка, %
Вища верства Верхня частина середньої верстви Середня частина середньої верстви Нижня частина середньої верстви Самі низи середньої верстви або верхи нижчої верстви Нижча верства Соціально знедолені	2 5 14 29 29 17 4

У словнику „Сучасна західна соціологія” наводиться й інша стратифікаційна модель суспільства, побудована на основі багатоманітної стратифікації. Включає в себе такі соціальні верстви:

• вищий клас професіоналів, адміністраторів;

• технічні фахівці середнього рівня;

• комерційний клас;

• дрібна буржуазія;

• техніки і робітники, які виконують керівні функції;

• кваліфіковані робітники;

• некваліфіковані робітники.

Опитування служби Gallup показали, що 63% американців вважають себе представниками „середнього класу”. 28% відносять себе до „робітничого класу”. Набагато меншим за кількістю є „нижчий клас” (9%) і „вищий клас” (2%).  Традиційно американські політики апелюють саме до середнього класу, однак термін „середній клас” у США не має точного визначення. До нього прийнято відносити „середніх американців”, доходи яких характеризуються певним рівнем. Однак з визначенням „середнього” рівня доходів завжди виникали проблеми.

Існує цікавий приклад: у 1980 році майбутнього президента США Д.Буша-старшого запитали, який річний доход повинний бути в типового „середняка”. Буш назвав суму в $50 тис. − подібні доходи тоді мали не більш 5% населення країни. Нині найбільш популярна градація, відповідно до якої до середнього класу відносять жителів США з доходом від $25 тис. („нижній середній клас” або „працюючі бідні”) до $250 тис. („верхній середній клас” або „професіонали”). Є також і „середній середній клас”, до якого прийнято відносити менеджерів середньої ланки, кваліфікованих робітників, чиновників і дрібних бізнесменів та ін.

Згідно з даними опитування, проведеного службою Gallup, 48% американців, що мають річний доход менш $20 тис. заявили, що в них цілком достатньо грошей, щоб жити комфортабельно. Чим вище рівень доходу респондентів, тим більше вони задоволені якістю свого життя. Однак серед людей з доходами, що перевищують $70 тис. у рік, 5% опитаних заявили, що їм не вистачає грошей, щоб вести гідне життя².

Які версти населення можна виділити в українському суспільстві, якщо брати за основу дохід населення?. Соціологічний моніторинг 2005 року³ виявив, що доходи населення зросли на третину: середньомісячна заробітна плата (пенсія, стипендія), середньоподушний дохід. Дещо збільшилася частка людей, які мають такі предмети тривалого користування, як кольоровий телевізор, стерео- і відеоапаратуру, комп’ютер. Проте, хоча реальний рівень доходів потроху зростає, самооцінка людьми свого матеріального статусу залишається на доволі низькому рівні:

• трохи більше половини населення оцінюють свій матеріальний статус як середній;

• дві п’ятих населення вважають себе бідними;

• близько 6% вважають себе злиденними;

• лічені одиниці співвідносять своє становище із категорією „заможні”;

• практично ніхто не вважає себе багатим. Мабуть, категорія „заможний” у свідомості людини пов’язується з можливістю робити заощадження. Але поки що це мало хто може собі дозволити (не більш як 2-3% населення). Узагалі категорії „злиденний”, „бідний”, „середній” і „заможний” у масовій свідомості людей доволі тісно переплетені з їхніми власними доходами;

• упродовж кількох років відповіді людей на запитання „Як Ви вважаєте, з яким приблизно рівнем середньомісячного доходу на одну людину сім’ю можна віднести до бідної?” доволі близько корелювали з рівнем їх власного доходу.

Як „злиденну” люди оцінювали сім’ю, чий дохід був приблизно вдвічі менший за їхній власний. „Середній” рівень характеризується у свідомості людей доходами, які приблизно вдвічі перевищують їхні власні. „Заможний” рівень пов’язаний у свідомості людей із доходами, що приблизно вп’ятеро перевищують їхні власні. Категорія „багатий” менше стала у свідомості людей. Тут ширшим є діапазон думок та оцінок. Їхні значення меншою мірою співвідносяться із власними доходами. Мабуть, це радше міфічна, ніж реальна категорія певного рівня життя для більшості населення України.

Як уже зазначалось, іншою важливою категорією цієї теорії є „соціальна мобільність”. Це поняття тотожне поняттю „соціальні переміщення”. Воно означає перехід людей з одних соціальних груп в інші. Розрізняють горизонтальну мобільність − перехід, наприклад, з одного підприємства або установи до іншого без зміни соціального стану і статусу, і вертикальну мобільність − переміщення з одних верств або класів до інших, що перебувають на різних горизонтальних рівнях суспільства.

Розрізняють також соціальне сходження − просування до позицій, які більш престижні, більш прибуткові, дають більше влади, а також соціальну деградацію − переміщення з вищих на нижчі сходинки соціальної ієрархії. Правомірно говорити й про соціальне переміщення в межах одного покоління − особиста кар’єра людини, пов’язана із соціальним сходженням або падінням, і про мобільність між поколіннями − зміни соціального стану від одного покоління до іншого − від батька до сина, від матері до дочки, від батьків до дітей.

Проблема соціальної мобільності і раніше і тепер є предметом вивчення соціологів різних шкіл і напрямів. Причому вона вивчається не тільки в рамках теорії соціальної стратифікації, а й у рамках теорії класів та еліти, де аналізуються процеси соціального пересування від одного класу до іншого, із неелітних верств до еліти, від одного типу еліт до іншого.

У нас протягом тривалого часу панувала думка, що в західному суспільстві соціальна мобільність має обмежений характер, у нашому ж суспільстві вона здійснюється інтенсивно і не має об’єктивних обмежень. Однак реальна дійсність примусила більш реалістично подивитися на ці процеси і виявити багато фактів, що свідчать про труднощі переходу одних соціальних верств до інших.