1.2. Теорія класів

Відповідно до даної теорії, основним елементом соціальної структури суспільства є клас. Належність до нього визначає статус людини і ті соціальні ролі, які цьому статусу відповідають. Існує два основних підходи до визначення поняття „клас”:

1) критерієм класового поділу береться ставлення людей до засобів виробництва. У руслі такої методології визначали клас у марксизмі, на це саме орієнтувався, розвиваючи свою концепцію класів, американський учений Гоулднер, а також деякі інші вчені;

2) клас розглядається, як сконструйована соціологами статистична сукупність індивідів, яка виділяється з метою аналізу суспільства. Причому ознаки, на основі яких виділяються такі класи, можуть бути найрізноманітнішими − прибуток, освіта тощо. У такому вигляді теорія класів майже повністю збігається з теорією стратифікації, яка буде розглянута пізніше.

Проаналізуймо соціальну структуру сучасного суспільства, використовуючи методологічні принципи першого підходу.

Класичне трактування класів у марксизмі було представлене В.І.Леніним у роботі „Великий почин”. Тут відзначається, що класами називаються групи людей, які розрізняються за кількома ознаками, головною серед яких є ставлення до засобів виробництва. Згідно з таким трактуванням у різні історичні періоди існують протилежні класи: у рабовласницькій формації − раби та рабовласники, у феодальній − кріпосні селяни та феодали, при капіталізмі − пролетаріат, буржуазія і селянство, при соціалізмі − робітники і селяни. Згідно з марксистською концепцією, оскільки класи − явище історичне, рано чи пізно вони зникнуть і виникне безкласове суспільство.

Однією із специфічних соціальних груп, яка не володіє класовими ознаками, але тісно пов’язана з класами, є, на думку марксистів, інтелігенція. Це соціальна група, яка складається з осіб, професійно зайнятих творчою розумовою працею, для чого потребує спеціальної освіти. Оскільки згідно з даною теорією інтелігенція не має безпосереднього відношення до засобів виробництва, вона не може вважатися самостійним класом, а є соціальним прошарком між класами, який обслуговує інтереси останніх.

Крім класів і соціального прошарку − інтелігенції, представники марксизму виділяють ще так звані декласовані елементи, які характеризуються відсутністю будь-якої власності та постійних джерел існування, а також маргінальні верстви, тобто соціальні групи, що перебувають на „окраїнах” або просто за межами характерних для даного суспільства спільностей, пануючих соціальних норм і традицій. Маргінали − це соціальна група, що здебільшого представлена в перехідних суспільствах, де відсутня стабільна економіка та розвинута соціальна структура. З цих позицій соціально-класова структура сучасного українського суспільства характеризується наявністю в ній досить різноманітних класів, деякі з них існують уже тривалий час, а деякі тільки виникають і ще не сформувалися в чітку визначену соціальну групу.

Найчисленнішим класом в Україні зараз є робітничий клас. Це група людей, котра не має засобів власного виробництва, а тому основним джерелом її прибутків є продаж робочої сили. Робітники зайняті переважно фізичною працею, у процесі якої виробляють матеріальні цінності або здійснюють певні послуги. Цей клас уключає в себе різноманітні верстви. Серед них робітники як державних, так і приватних підприємств, які нічого не мають, окрім своїх рук, живуть тільки за рахунок заробітної плати. Це і робітники кооперативних (колективних) підприємств, які є їх співвласниками, а тому, крім зарплати, отримують певні дивіденди. Це і робітники, що володіють акціями установ та організацій. Вони також мають подвійну природу − з одного боку, вони − наймані працівники, а з іншого акціонери, тобто співвласники.

Якщо брати за основу інший критерій, наприклад, рівень освіти та кваліфікації, то серед робітників ми можемо виділити групу, яка є дуже близькою до такої соціальної верстви, як інтелігенція. Це робітники високої кваліфікації, котрі виконують складні операції, що вимагають від них переважно розумової праці, а це − одна з ознак інтелігенції. І за освітою, і за характером діяльності ці робітники ближчі до інтелігенції, ніж до робітничого класу. Але їх прийнято відносити до робітників.

Незважаючи на те, що статистика з цього питання практично відсутня і ми в даний час не можемо простежити тенденції розвитку соціальної структури українського суспільства з цифрами в руках, можна передбачити, то в наступні кілька років будуть зростати, передусім, усі перераховані групи робітників, крім першої. Це пов’язане як із розвитком різноманітних форм власності, так і з ускладненням виробництва та його автоматизацією і комп’ютеризацією.

Другий за чисельністю клас в Україні − це селянство. До селян прийнято відносити працівників, що мають у власності засоби виробництва одноосібно або разом з іншими в колгоспі чи кооперативі і зайняті переважно фізичною працею в сільському господарстві. Серед українських селян зараз існує кілька різних груп: колгоспники (співвласники землі та засобів виробництва), фермери − одноосібні власники землі та засобів виробництва, які можуть періодично використовувати найманих працівників, а також орендарі – селяни, що орендують землю в держави або колгоспу і самостійно працюють на ній. Тенденцію до повільного збільшення зараз мають дві останні групи селян, хоча поки що вони не відіграють значної ролі в соціальній структурі суспільства та його економіці.

Третій соціальний клас в Україні фактично тільки формується. Це національна буржуазія. До неї можуть бути віднесені власники підприємств та організацій, які одноосібно або разом з кількома іншими особами володіють засобами виробництва. Значна частина представників цього класу зосереджена в торгових і посередницьких організаціях та установах, набагато менше їх у промисловості, будівництві, сфері послуг, хоча і тут поступово чисельність власників буде збільшуватися. Цей новий клас представлений поки що групами дрібної та середньої буржуазії, хоча в нас уже з’явилися і міліардери (у рейтингу 2005 року журналу Forbes троє громадян України значаться мільярдерами, а в рейтинг польського журналу Wprost, у якому в 2005 році зазначені 100 самих багатих людей Центральної і Східної Європи, потрапили семеро українських бізнесменів). За даними ДПА України в 2005 році 1299 українців мали прибуток більше мільйона гривень. До речі, у США приблизно 4 млн. американських родин вважають себе мільйонерами (усього там більше 105 млн. родин). 80% з них є мільйонерами в першому поколінні. За даними Jobtrak.com, три чверті студентів американських коледжів розраховують стати мільйонерами, а більше половини з них розраховують заробити $1 млн. до досягнення 50-літнього віку.

Дослідження консалтингової фірми TNS Financial Services показало, що в США в 2005 році рекордно збільшилося число мільйонерів. Нині приблизно 8% американських домогоспо-дарств (родина або група людей, що мешкають разом і спільно ведуть господарство) мають доходи, рівні або перевищуючі $1 млн. Таким чином, у 2005 році в США проживало близько 8,9 млн. мільйонерів (населення США приблизно 298 млн. чол.). Вартість нерухомого  майна, що належить середньо-статистичному мільйонерові, складає $2,2 млн., інші його активи оцінюються в $0,8 млн. Середньостатистичному американському мільйонерові 58 років, 45% з них відійшли від справ. Американські мільйонери в непропорційно великій кількості живуть у штаті Каліфорнія, а також в Іллінойсу, Аризоне, Техасі, Нью-Йорку і Массачусетсе¹.

Четверта соціальна група, яку одні відносять до соціального прошарку, а інші до особливого класу, − це інтелігенція. В Україні вона завжди була досить чисельною і включала в себе працівників, зайнятих переважно розумовою працею в усіх сферах життя суспільства, передусім у галузі освіти, науки, охорони здоров’я і та ін. Сьогоднішні тенденції, як це не дивно, пов’язані, на наш погляд, із зменшенням даної соціальної групи, яка „дає кадри” як для робітничого масу, так і для буржуазії. Але це не може продовжуватися довго, і після стабілізації економіки можна очікувати, що кількість інтелігенції знову збільшиться.

Крім перелічених, більш-менш визначених соціальних груп у нашому суспільстві зараз існує велика кількість людей з невизначеним соціальним статусом − декласованих елементів, які представлені безробітними, жебраками, злидарями, проститутками і т. п. В умовах економічної кризи їх чисельність постійно зростає, то, на жаль, не сприяє стабільності суспільства.

У цілому можна сказати, що соціально-класова структура сучасної України характеризується перехідним станом, тут діє тенденція до поляризації рівня життя різних соціальних класів і прошарків, що призводить до загострення соціальних протиріч між основними класами суспільства, причому не тільки між робітниками та селянами, з одного боку, і буржуазією, з іншого, але і між робітничим і селянським класом, між робітниками та інтелігенцією.