1.3. Теорія еліти

Теорія еліти − одна з найстаріших і найпоширеніших теорій соціальної структури. У своєму сучасному вигляді вона виникла на рубежі ХІХ і XX ст. і пов’язана з іменами італійських учених В.Парето та Г.Моска. Велика заслуга в розвитку цієї теорії належить Р.Міхельсу, З.Фрейду та іншим.

Термін еліта походить з латинської − кращий, вибірковий. Починаючи з ХVІІІ ст., він уживається для позначення товарів найвищої якості, а потім і для назви добірних людей, насамперед вищої знаті. У сучасній соціології існує багато визначень еліти. Можна виділити три різних підходи. Перший, ціннісний підхід, визначає еліту як групу людей, котрі мають інтелектуальну або моральну перевагу над основною масою. Наприклад, західний учений М.Алле пише, що еліта − це група людей з видатними здібностями, які забезпечують прогрес.

Інший підхід, структурно-функціональний, пояснює виникнення еліти виключністю функцій, що вона виконує: еліта − це керуюча верства в різних соціальних групах − професійних, етнічних, політичних тощо.

Третій підхід орієнтований на класову теорію. Згідно з ним, еліта − це частина пануючого класу, яка безпосередньо здійснює керування суспільством.

Неоднозначність розуміння суті еліти припускає і різні способи обґрунтування причин її виникнення. Серед них можна назвати такі:

1. Релігійне: еліти виникають у силу Божого призначення, „Божої волі”, оскільки Бог творить історію через обраних. В енцикліці Папи Пія X говорилося: „Людське суспільство, яким його створив Бог, складається з неоднакових елементів. Отже, те, що існують правителі й піддані, хазяї і пролетарії, відповідає порядку, який встановлений Богом”.

2. Ірраціональне: оскільки деякі люди володіють властивостями особливого роду (наприклад, магнетичною силою, передбаченням тощо), вони і входять у групу обраних.

3. Харизматичне: дякуючи тому, що деякі люди наділені Божою благодаттю (це й означає слово „харизма”), вони виділяються із середовища звичайних людей надзвичайними, виключними здібностями та якостями і складають певну еліту суспільства.

4. Біологічне: суспільство було і є поділеним на еліту і масу внаслідок дії вічних біологічних законів. Як відзначав англійський учений С.Дарлінгстон, різниця між елітою та іншими носить генетичний характер і визначається „міцним матеріалом спадковості”, а хід історії спрямовується „об’єднаним генофондом” людей із найкращою спадковістю, тобто елітою.

5. Психологічне: вирішальне значення для утворення еліт мають психологічні властивості людей. Багато представників цього напряму пишуть про вроджені психічні якості особи, які зумовлюють її входження в еліту, а також про потребу „масової”, „звичайної” людини в захисті, авторитеті, що також зумовлює розподіл суспільства на еліту і масу.

6. Функціональне: оскільки в суспільстві завжди є потреба в управлінні, поділ праці допоміг закріпленню функції управління за особливою групою людей, які володіють „організаційними здібностями”, а перетворення функції управління в найважливішу зробило цю групу людей елітою. Одні вчені до еліти відносять інженерно-технічну інтелігенцію, інші − менеджерів, деякі − учених або політиків.

Які критерії виділення еліти існують у соціології, як визначити її межі, обсяг? Одним із перших, хто намагався розробити методику розрахунку еліт, був італійський учений Парето. Він запропонував використовувати для цього статистичний метод, сутність якого є такою: згідно з різними параметрами − розподілом багатства, здібностей до тієї чи іншої діяльності, успіхів у ній − можна виявити людей, які володіють найвищими індексами, що й виступають як критерії.

Наприклад, Парето пропонує оцінити найвищим балом − 10 − людину, яка має мільйонне багатство, або, за іншим критерієм − великого спеціаліста у своїй сфері. Бал 1 дається тому, хто ледь не потрапив до будинку для бідних, або хто не мав жодного клієнта. Усіх тих, хто одержав за певним критерієм найвищі оцінки, він пропонує називати елітою.

Інші методи визначення складу та обсягу еліти пропонували російські вчені Бурлацький та Галкін. На їх думку, найкраще використовувати певну сукупність критеріїв: розмір багатства, рівень престижу за оцінкою різних верств населення, самооцінку, володіння посадами і позиціями, які забезпечують включення до складу еліти. Особливу увагу вчені приділяють останньому критерію, зважаючи, що він дав найбільш об’єктивну картину. Вони називають посади та позиції, які в різних країнах сприяють уходженню людини до правлячої еліти в різних країнах світу.

Політична еліта Німеччини, як вони відзначають, включає в себе осіб, які займають такі посади: президент, члени федерального кабінету міністрів, прем’єр-міністр і міністри окремих земель, лідери політичних партій, що визнають існуючу систему влади, члени президії бундестагу та їм подібні.

Для США, на їх думку, цей перелік може включати президента, міністрів, особистих радників керівника Білого дому, членів Сенату, губернаторів штатів, мерів найбільших міст, керівників більшості та меншості в парламенті: керівників демократичної та республіканської партій і т.д. Аналогічно вони проношують виявляти й економічну еліту, і всі інші типи еліт у суспільстві. За їх даними, приблизний обсяг правлячої еліти, що виділяється таким чином, складає від двох до чотирьох чоловік для кожної країни залежно від її розмірів, кількості населення та інших особливостей.

Під час вивчення еліти соціологи велику увагу завжди приділяли питанню про джерела її формування в конкретних умовах того чи іншого суспільства. Багато соціологів, не тільки західних, а й колишніх соціалістичних країн, намагалися представити правлячу еліту як відкриту соціальну групу, включення в яку обумовлене лише особистими якостями людини. Згідно з цим трактувалися й основні принципи формування еліти. Раніше, в умовах феодалізму, таким принципом вважався принцип родовитості, у ранньому капіталістичному суспільстві − розмір власності. І лише в сучасному індустріальному суспільстві основним принципом формування еліти почали вважати особисті якості людини.

У той же час у багатьох сучасних соціологів це викликає сумнів, а американський соціолог Р.Міллс на конкретних фактах показав, що виключне значення не включеність до елітних груп США має розмір власності, а не особисті якості людини. За його підрахунками,

• у ХІІ ст. процент вихідців із нижчих та з вищих класів серед великих багатіїв, які входили в американську еліту того часу, був при­близно однаковий − 39%;

• у поколінні 1925 року питома вага таких людей − вихідців з нижчих класів − зменшилась до 12% (з вищих класів підвищилась до 56%);

• у поколінні 1950 року еліту становили вже 68% вихідців з вищих класів.

„Багатство, − відзначав Міллс, − не тільки прагне увіковічити себе, а й, як ми бачимо, прагне також монополізувати можливості утворення „колосального багатства”. У наш час сім чоловік із кожних десяти найбільших багатіїв є вихідцями з вищих класів, два із десяти − вихідцями із середніх класів і лише один із десяти − вихідцем із низів”.

Таким чином, американські соціологи дали пораду молодим людям, які бажають зробити кар’єру: „Краща порада молодій людині, яка намагається піднятися вгору по ієрархічних сходах, полягає з тому, щоб ці сходи належали його батькові”.

Значення фактора походження батьків для формування еліти відзначали соціологи різних країн, але було б невірно вважати, що прагнення елітних груп до самозамкнення є абсолютним. Практично завжди еліта поповнюється не тільки за рахунок природного відтворення, а й за рахунок інших соціальних верств, які вносили в них свіжий, живильний струмінь, що відвернув би деградацію еліти.

Серед інших факторів, які впливають на включення людини в пануючу еліту, соціологи називають також тип виховання (наприклад, університетська освіта), належність до основної релігії, наявність певної системи поглядів або прихильність до певної ідеології, а також оволодіння певною професією, рід занять. Фактично всі ці фактори визначають відбір еліт у сучасному суспільстві.

У нашій країні теорія еліти практично не знайшла підтримки і розвитку. Де пов’язане, передусім, з ідеєю, що випливала з марксистської теорії класів, згідно з якою наше суспільство рухається до соціальної однорідності і вже досягло деяких її рубежів, тому в ньому немає місця обраним, усі рівні між собою. Тим не менш, у нас і раніше, і зараз існувала та існує елітна соціальна група, яку можна відзначити на основі визначення посад, що дозволяють здійснювати значний вплив на розвиток українського суспільства. Політична еліта України, наприклад, зараз включає людей, які займають посади президента, прем’єр-міністра, віце-прем’єрів, міністрів, керівників парламенту, керівників найбільш чисельних політичних партій та рухів тощо. Економічна еліта країни представлена керівниками міністерств та відомств, директорами великих державних і орендних підприємств, власниками найбільших комерційних банків і великих приватних фірм та деякими іншими категоріями працівників, а також керівниками мафіозних груп. Як і під час вивчення теорії класів, ми можемо сказати, що в Україні зараз іде процес формування нової еліти, який буде продовжуватися доти, доки не стабілізується економічне та політичне життя країни.