3.4. Генетична структура суспільства

Генетична структура суспільства – це сукупність людей, що відрізняються за характером їх зв’язку з місцем проживання. Вона містить у собі три основні соціальні спільності:

• особи, що народилися в даній місцевості (їх звичайно називають уродженцями певної місцевості);

• особи, які довгий час проживають у даній місцевості (старожили);

• люди, що недавно переселилися в дану місцевість (новосели).

Формування генетичної структури суспільства пов’язане з двома основними процесами:

• природним приростом населення, про який уже йшлося, і

• міграційним рухом (про міграцію мова йшла в попередній темі).

Міграційний приріст – один із найважливіших показників, що використовуються нашою статистикою для характеристики міграційного руху населення. Він обчислюється так: від кількості людей, які при­були в дану місцевість, віднімається кількість населення, що вибула з даної місцевості. Різниця і буде називатися міграційним приростом населення.

За даними перепису 1989 року в Україні він стано­вив 8 чоловік на 100 чоловік населення. У цілому по СРСР він тоді був трошки менший − 6 одиниць. Нижчим, ніж в Україні, цей показник був у деяких інших республіках, наприклад, в Естонії – лише 3 одини­ці; а в Білорусії – 13. На початку 90-х років міграційний приріст в Україні став майже в чотири рази меншим і продовжує спадати. Міграційний рух населення окремих регіонів України станом на 2003 рік охарактеризований у таблиці, поданій далі.

Міграційний рух населення окремих регіонів України за 2003 рік (на 1000 осіб)15

	У межах України			Зовнішня міграція
	при-було	ви-було	при-ріст	при-було	ви-було	при-ріст
Україна	15,1	15,1	х	0,8	1,3	-0,5
Волинська	13,1	14,5	-1,4	0,4	1,2	-0,8
Донецька	13,1	13,5	-0,4	1,4	1,9	-0,5
Житомирська	17,5	18,7	-1,2	0,5	1,1	-0,6
Запорізька	13,9	13,9	0,0	0,9	1,4	-0,5
Київська	16,3	15,4	0,9	0,4	0,5	-0,1
Луганська	14,6	16,2	-1,6	0,8	2,4	-1,6
Львівська	12,2	12,9	-0,7	0,2	0,6	-0,4
Рівненська	18,2	18,9	-0,7	0,3	1,5	-1,2
Тернопільська	13,6	14,4	-0,8	0,2	0,6	-0,4

Вивчаючи генетичну структуру суспільства, соціологи значну ува­гу приділяють проблемі проживання населення. За їх даними, у нашій країні більше половини населення жили в тому місці, де народилися й ніколи не переїжджали, решта – змінювали місце проживання хоч раз у житті. За підрахунками соціологів і психологів, необхідно приблиз­но 10-15 років, щоб новосели повністю адаптувалися до нового місця проживання.

Деякі вчені навіть уважають, що повна адаптація, напри­клад, до міського способу життя проходить лише в третьому поколінні мігрантів, а американські соціологи відзначають, що час такої адап­тації значною мірою залежить від статусу території, на якій посе­ляється людина.

Частина людей, що змінила місце проживання, протягом тривалого часу не може адаптуватися до нових умов, відчуває дискомфорт, пору­шення психологічного стану і навіть здоров’я. За даними радянського соціолога Аітова, у середині 80-х років у СРСР у складі малих міст нараховувалось 8%, середніх – 16%, крупних – близько 20% осіб, які ще повністю не адаптувалися до міських умов життя.