2.3. Храми Далекого Сходу

Поширення буддизму викликало появу нових видів культових споруд - печерних храмів і башт-пагод, пов’язаних з індійською традицією. Квадратні або прямокутні в плані, печерні храми мали розділені на яруси стіни з нішами, де розміщувалася скульптура, їхні стелі підпиралися кам’яним стовпом, прикрашалися розписами. Пагоди, представлені різноманітністю типів, виконували функції меморіальних пам’ятників, позначок священних для буддистів місць (мута), сховищ реліквій, канонічних книг і культових предметів (шиїта), молитовень (фута), житлових приміщень (шеліта), маяків (гусаота), дозорних веж (ляодіта). Союз із державою приносив церкві неабиякий зиск, вейські імператори жертвували їй великі кошти, поставляли золото та інші цінні матеріали для виготовлення статуй будд різних типів і розмірів.

Архітектура Китаю. Своєрідна китайська архітектура займає визначне місце в історії світової архітектури. Вона пройшла довгий шлях свого розвитку і зберегла глибоко народні традиції. У 4-1-му тис. до н.е. в Китаї вже будували дерев’яні каркасні і глинобитні будинки, міста (столиця держави Інь, 15 ст. до н.е., яку розкопано біля м. Аньян у провінції Хенань). У 11-3 ст. до н.е. складалися принципи регулярного планування міст і основні особливості китайської архітектури, що впродовж тисячоліть передавалися із покоління до покоління) і удосконалювалися. Характерні ознаки старокитайської архітектури масивна земляна основа будівлі, дерев’яна каркасна несуча конструкція із стовпів, балок і кронштейнів та високий дах із загнутими догори кінцями. Стіни являли собою „ширми” між стовпами. На основі цієї каркасної системи зародився архітектурний ордер із своєрідним елементом „доу-гун”.

З 3 ст. до н.е. по 3 ст. н.е. інтенсивно розвивається будівництво. Споруджуються конструктивно складні величні палаци, великі мости, гробниці, брами (Гао-і-цює в повіті Яань провінції Сичуань, 209 р. н.е.) та ін. В оздобленні будівлі з’являються скульптурні прикраси у вигляді постаті людини, крилатого лева тощо.

У 3-6 ст. під впливом буддизму зводяться численні ярусні культові башти – пагоди (Сун-юе-си поблизу м. Денфена у провінції Хенань, 520 р.), будуються прикрашені скульптурою і розписом печерні храми (напр., храм Майцзішань в провінції Ганьсу, середина 6 ст.).

У 7-12 ст. архітектура Китаю відзначається строгістю і монументальністю форм. Виростають міста (Чанян, тепер Сіань) з палацами, урядовими і житловими будинками, зводяться монументальні пагоди – Да-янь-та, або „Велика пагода диких гусей” біля Сіані (652 р., перебудована 701-704 рр.), струнка пагода Те-та, або „Залізна пагода” у Кайфині (1041 р.), храм в Цзінси поблизу м.Тайюаня у провінції Шаньсі (11-13 ст.) та ін. Багатющий практичний досвід китайських будівничих узагальнив Лі Мін-чжун у своєму трактаті „Методи архітектури” (1103 р.), де викладені правила і методи зведення будівель на основі модульної системи і типізації та збірності елементів.

У 14-18 ст. значно розвинулось містобудування. Міста і окремі ансамблі будували за правилами „фен-шуй”, в основу яких покладено багатовіковий досвід будівництва. На основі модульної сітки в архітектурі Китаю були вироблені типові рішення різних планів будинків. На зміну суворості і монументальності форм минулих століть прийшла легкість і витонченість. Широко застосовувався архітектурний ордер, що складається з кам’яної бази та дерев’яних стовпа, системи балок, кронштейнів („доу-гун”) і „карниза”. Дерев’яні елементи після спеціального шпаклювання вкривалися яскравим розписом. Широко застосовувалися різьблення і полив’яна кольорова кераміка. Основним будівельним матеріалом, на основі якого, як раніше, було дерево, поряд з яким застосовувалися камінь і цегла.

Міста забудовувалися, в основному, одноповерховими будинками. Величезна територія міста з усіх сторін огороджувалася високими мурами. У центральній його частині розміщалися палаци і сади чиновників, позаду був ринок, а з боків - житла простих людей. Вся територія прямими вулицями поділялась на квартали. Житло складалося з кількох одноповерхових будівель, скомпонованих в один двір і обнесених глухими стінами. Вікна, двері приміщень виходили на подвір’я. У великої родини або цілого роду житло являло собою цілий комплекс будівель з кількома сполученими між собою дворами. За такою садибною системою споруджувалися торгівельні будівлі, палаци, храми та монастирі. Характерними спорудами того часу є прямокутний павільйон - „дянь”, невеличка дерев’яна будівля на високій кам’яній основі - „тай”, дерев’яний палац з відкритими терасами вздовж фасаду – „лоу”, а також численні паркові альтанки - „тін” та пагоди - „та”.

У цей період (ХІV - ХVІІІ ст.) перебудовується і зростає Пекін, де споруджуються визначні ансамблі і величні споруди („Заборонене місто”, „Храм неба”, „Стіна дев’яти драконів” та ін.). За традиційною системою планування забудовувалися міста Шеньян, Тяньцзінь, Шанхай, Нанкін та ін.

До нашого часу зберігся побудований в перші роки VІІ століття храмовий ансамбль Хорюдзі. Посеред двору розташована п’ятиярусна пагода заввишки 32 м. Вважається, що це найдавніша дерев’яна споруда на земній кулі “Диво краси”