Тема 10. Декоративно-прикладне мистецтво Близького Сходу

10.1. Багдадська книжкова мініатюра

Шедеври арабо-мусульманського мистецтва по праву займають одне з чільних місць у художній скарбниці людства. Своєрідністю художньої культури ісламського світу була відсутність у ній пластики, оскільки релігія забороняла зображати Аллаха й усе, що належало до сфери божественного.

Перетнувши географічні кордони Аравійського півострова й розширюючи свої володіння на захід і схід, араби, котрі ще зовсім недавно були здебільшого кочовиками, зіткнулися з культурою країн, які успадкували надбання давніх цивілізацій. До складу Арабського халіфату ввійшли землі з традиціями грецької та римської культури, наприклад багаті візантійські колонії - Сирія й Палестина. У 711-714 рр. була захоплена Іспанія, або аль-Андалус, як її називали араби. Хто знає, які релігійні символи прикрашали б храми в Західній Європі в наш час, коли б франки на чолі з Карлом Мартеллом на початку жовтня 732 р. не розгромили арабські війська й не змусили їх відійти до Піренеїв. У 633-651 роках арабам підкорилися всі володіння сасанідського Ірану. Культура Ірану, що досягла в епоху Сасанідів особливої врочистості й досконалості, була тим середовищем, яке істотно впливало на становлення засад самостійного художнього світобачення арабів. Вони зробили значний внесок у світову літературу й поезію, філософію й медицину, математику й астрономію, географію та історію, явили людству прекрасні і оригінальні твори мистецтва.

Декоративно-прикладне мистецтво в арабському світі отримало високий розвиток. У середні віки славились зброя і обладунки, виготовлені в Дамаску із булатної сталі, секрет якої не розкритий і сьогодні. В оздобленні зброї, обладунків, посуду, прикрас використовувались чеканка, гравіювання, позолота тощо.

Середньовічне мистецтво Близького Сходу й Середньої Азії було дуже складної (комплексної) природи. Це мистецтво було насичене й просякнуте життям - але подібним чином, як і мистецтво інших народів Азії та Європи, це зроблено у чітко обумовленому, поетично доконаному вигляді; це має розроблений характерний художній метод для образного фіксування життя. Метод, котрий базувався на декоративному принципі, що відображав не лише зовнішню форму, але й структуру, й образність індивідуальних робіт. Середньовічні митці Близького Сходу й Середньої Азії малювали плоскі (двовимірні) фігури й предмети. У живопису й пластичному мистецтві (здебільшого рельєфи; розвиток скульптури було скуто забороною Ісламу), моделювання форми й зображення світла та тіні були рідкісно ефективними. Означені засоби розробились в процесі відображення простору (частіше об’єкти заднього плану зображались над об’єктами переднього плану). Художники показали незвичайну майстерність у підбиранні та вираженні контурів і кольорів. Навіть великі сцени з багатьма фігурами, часто з надскладним ритмом лінії й кольору, зображались як витончено зітканий, цілісний і гармонійний зразок. Плавні контури робили фігури особливо виразними, такими, що виражали рух в динамічній манері. Колір також був важливим фактором. Надзвичайна ясність (чіткість), мерехтливі місцеві кольори, - надали високо поетичної якості мініатюрам та живопису на домашніх (побутових) предметах, - надихають на вивищене почуття прекрасного. Декоративний характер зображення мав у результаті стилістичну єдність фігур, орнаментну й каліграфії. Схильність до синтезу є найбільш помітною рисою середньовічного мистецтва народів Близького й Середнього Сходу. Проте, декоративний напрямок їх образотворчого мистецтва не був абстрактним та замкненим. Зображення прадавніх мотивів узятих з реального життя, залишалося протягом доби феодалізму важливим компонентом. Навіть відносно рідкі релігійні предмети відчували брак духу містики. Стародавні теми у середньовічному мистецтві Близького Сходу й Середньої Азії мали свій, характерний, зміст, як правило, вони були пов’язані з народними легендами й традиціями. Подібно до класичної поезії, образотворче мистецтво використовувало ліричні, епічні й дидактичні сюжети та ідеї, запозичені з фольклору. Зміст старих легенд змінювався під впливом сучасного життя; епоси були народними ,з героями, чия свідомість та поведінка мали характер співзвучний комплексу соціально гетерогенних ідеалів феодальної доби. З одного боку, поети та художники (та й митці взагалі) підтримували військову доблесть, відвагу й мужність, і своїх славних та чесних феодальних сюзеренів; ці речі (явища) не тільки високо поважались, вони також осмислювали прекрасне, а з другого боку; героїчні епоси відображали ідеї; котрі виявляли прагнення й сподівання народних мас, розрахунки яких співпадали з загальним гуманістичним спрямованням епосів, класичної поезії та мистецтва, що були просочені ним. Ідея боротьби між добром і злом є головною у кращих роботах середньовічного мистецтва, шана романтичному коханню та відданій дружбі, ідея необхідності (важливості) справедливого правителя для народного добробуту, і т.д., були прогресивними, популярними та демократичними. Але, звичайно вони мали бути народженими у свідомості, ці народні гуманістичні концепції, котрі мали таку форму, що була несумісною з ідеями правлячих класів, були історичні обумовленими: вони не були позбавлені ілюзій та упереджень. Крім того , в умовах феодального гніту народний рух не міг завжди знаходити відверте, пряме вираження. Все це було відбито у розвитку образотворчого мистецтва, який у той чи інший спосіб втілював важливі, хоча інколи й суперечливі, етичні та естетичні ідеї й концепції. Цей гуманістичний зміст художніх образів є непересічною цінністю середньовічного образотворчого мистецтва народів Близького та Середнього Сходу. Це мистецтво є істотним компонентом скарбниці світового мистецтва.

Арабський мініатюрний живопис XII і XIII ст.ст., - це величне мистецтво з філігранним стилем та неперевершеною майстерністю, - примушує нас повірити в те, що автори мініатюр мали попередників в Омеййядському та ранньому Аббасидському періодах. Деякі сирійські манускрипти («Медицинська справа» Діоскорида, 1229) показують вплив візантійських традицій. А мініатюри з «Каліли та Дімни» (1200–1220) у Національній бібліотеці (Париж) та деякі інші мають більш оригінальний стиль. Мініатюри так званої арабо-месопотамської (чи то Іракської) школи поділяються на кілька стильових груп. Одна група, ймовірно Північний Ірак, демонструє статичну розкіш палацового мистецтва (мініатюри «Книги пісень», 1218 та ін.). Ілюстрації для наукових трактатів ( «Медицинська справа» Діоскорида, 1229; мініатюри розкидані по кількох музеях), виконані у лаконічній манері, компенсує друга група. Ілюстрації для «Макамату» аль-Гарірі, збірки популярних гультяйських новел того періоду, є гордістю середньовічної Іракської школи. Прекрасні філігранні мініатюри з манускрипту «Макамат» XIII-го ст.. належать Санкт-Петербурзькому відділенню Інституту Сходознавства, а в Національній бібліотеці (Париж) є манускрипт 1237 р., ілюстрований Йахйа ібн Махмудом, талановитим художником з Васиту. Маючи деякі індивідуальні риси, художники, що ілюстрували ці два манускрипти вміли майстерно використовувати загальні способи виразу, що давало їм можливість виразити в пластичній та динамічній манері пози й жести персонажів і втілити істинні народні прагнення величезної кількості людей. Мініатюри іракських художників XIII ст.. вирізняються своєю гармонією яскравих кольорів, витонченим ритмом і декоративною єдністю образів. Вони просочені величезною вродженою силою й матеріально пов’язані з життям епохи.

Як уже зазначалося, арабо-мусульманська культура не мала пластичного мистецтва - живопису, скульптури в традиційному європейському чи античному розумінні. Тому ці види мистецтва представлені орнаментальним VI та абстрактними мотивами. Можна сказати, що пластичне мистецтво присутнє в ісламській культурі через каліграфію й мініатюрний живопис Сила впливу нової релігії ґрунтувалася на слові, а не на зображенні живих істот. Головними святинями стали не ікони й статуї, а давні рукописні Корани. Високо розвинута каліграфія була письмом не лише релігії, а й поезії, філософії, науки. Досягти особливої витонченості у використанні різних ускладнених типів письма, каліграфія перетворилася в одну з форм орнаменту, який відіграв значну роль у мистецтві мусульманського Середньовіччя. Писали справа наліво, обов’язково використовуючи певний графічний стиль. Найпоширенішими були стилі дівані, магріб, талік, насх. куф, насталік, сульс. Якщо, згідно з приписами Корану, Бога не дозволялося зображати, то все ж таки можна було його позначати буквами й знаками. Тому в мистецтві, особливо в оздобленні культових споруд, дістав розвиток геометричний орнамент, який в основі своїй мав знаки й мотиви із символічним релігійним змістом. Наприклад, слово "Аллах" позначалося чотирма вертикальними лініями, котрі схематично виражали літери цього арабського слова. Формуючи геометричну фігуру квадрат, вони ставали символом Кааби. Два перехрещених квадрати утворювали восьмикутну зірку - найпопулярніший елемент мусульманської орнаментики. Накладання багатьох квадратів породжувало складний багатокутник. Трикутник, пов’язаний з магічними уявленнями ще доісламської пори, позначав "око" Бога. П’ятикутник символізував п’ять стовпів ісламу.

Під впливом образотворчих традицій інших народів орнамент розвивався, ставав складнішим. Поряд з геометричними візерунками й написами починають широко застосовуватися рослинні мотиви. Орнамент, як "музика для очей", слугував художникам головною сферою прикладання творчих зусиль, компенсував небаченим розвитком існуючі обмеження художньої творчості.

Унікальним явищем мусульманської культури є арабеска – так європейці називали характерний для арабського та іранського мистецтва складний візерунок, створений за допомогою точного математичного розрахунку. Арабеска побудована на повторенні та помноженні одного чи кількох елементів візерунка – геометричних фігур, рослинних мотивів. Це ніби безмежність Всесвіту, що протікає у заданому ритмі, рух якої може бути зупинено у будь-якій точці. У малюнок арабески можуть бути вплетені написи, зображення тварин, птахів, людей і фантастичних істот. Такий орнамент фактично виключає тло: один візерунок, вписаний в інший, щільно заповнює всю поверхню. Немає жодної принципової відмінності між орнаментальними композиціями на стіні будинку чи килимі, на обкладинці рукопису чи керамічному або ювелірному виробі. Цей принцип європейці назвали «боязнь порожнечі».

У XIV-XVI ст. сягає найвищих своїх вершин мистецтво книжкової мініатюри Середнього Сходу. У цей час вирізняються своєрідною манерою живописні школи Ірану, Азербайджану, Афганістану та Середньої Азії.

Живопис у мусульманському мистецтві репрезентований мініатюрами до манускриптів, які є невід’ємною частиною книги. Тематика може бути різною: наукові праці, епос, легенди, історичні тексти. З «легендарних» збірок найпопулярнішими є твори перського поета Фірдоусі( відома «Шахнаме» - «Книга царів») та азербайджанського Нізамі, які почали ілюструвати в Ірані з 1200 р. Найвідомішими серед художників були Ахмед Муса та його учень Шамсаль-Дін, пізніше – Реза Аббасі. Окремий досить поширений жанр – генеалогії султанів, історичні тексти, які містили епізоди всесвітньої історії.

Мистецтво мініатюри було глибоко співзвучним витонченій поезії Сходу. Сюжетами мініатюр слугували подвиги легендарних героїв, битви, урочисті бенкети, ліричні сцени, які оспівували високі почуття вірності й кохання. Мистецтво мініатюри умовне й декоративне. Це живопис без світлотіні. Зображення давалося на основі тонкого лінійного малюнка й поєднання чистих і соковитих кольорових плям. Мініатюра не знає перспективи. Фігури й предмети розташовані без зменшення розмірів угору на площині аркуша і схожі на елементи барвистого візерунка. Умовні прийоми обмежують зображення людини: її пози, жести, змалювання почуттів підпорядковані канонові.

Релігія пророка Мухаммеда забороняла зображати людей і тварин, тому мусульманські художники прагнули передавати свої враження про світ і духовне життя людини за допомогою складних і витончених геометричних орнаментів. Але це виконувалось не завжди. Багато чисельні зображення людей і тварин у мусульманському мистецтві можна знайти і в книжкових мініатюрах, і на предметах прикладного мистецтва.

Змалювання людини набуло вперше в мініатюрі порівняно більшої самостійності й активності.

Світ східної мініатюри - це поєднання реальності, вигаданого й символіки. її образи передають святкову атмосферу, сповнені радощів життя. Найчастіше трапляється зображення прекрасного казкового саду. Красиві будівлі, оздоблені кахлями, відкривають глядачеві внутрішні двори й розкішні покої.

Та світський характер мініатюри зумовлював переростання нею вузьких рамок канону, поступове наближення її до реальних форм. Ілюстрації зображали різні споруди, пейзажі, предмети побуту. Саме змалювання людини набуло вперше в мініатюрі порівняно більшої самостійності й активності. Світ східної мініатюри - це поєднання реальності, вигаданого й символіки. її образи передають святкову атмосферу, сповнені радощів життя. Найчастіше трапляється зображення прекрасного казкового саду. Красиві будівлі, оздоблені кахлями, відкривають глядачеві внутрішні двори й розкішні покої. Все зображене - люди, будівлі, звірі, предмети, виготовлені з почуттям витонченого смаку, - об’єднане композиційним і кольоровим ритмом і створює образ чарівної краси.

Мистецтво мініатюри допомагало віднайти матеріальну форму одухотвореному почуттю природи. Жанр пейзажу, започаткований у XIII ст. майстрами багдадської мініатюри, набуває особливого значення в живописі Середнього Сходу. В мініатюрах школи міста Шираза з’являються унікальні зображення рафінованого пейзажу. Так, на одинадцяти мініатюрах "Антології перської поезії" (1398 р.) зображена фантастична країна з горами, вкритими квітучими деревами, стрункими кипарисами, пальмами різних видів, з річкою, яка сріблястою змійкою тече між різнобарвними горами.

У XV ст. центром мистецтва книги Середнього Сходу став Герат. Правителі Герата мали прекрасну бібліотеку-майстерню, де переписувалися та ілюструвалися нові манускрипти. Серед уславлених каліграфів і живописців найвідомішим художником був Кемаледдін Бехзад (1450-ті роки - 1533/34 або 1535/36). Сирота з дитинства, Бехзад навчався в гератській придворній майстерні. Його яскравий талант помітив Алішер Навої, котрий відіграв велику роль у духовному формуванні маляра.

Високу майстерність і здатність передавати тонкі нюанси реальності виявив Бехзад в ілюстраціях до поеми Сааді "Бустан" (1487-1488 рр.). Одна з цих мініатюр зображає перського царя Дарія й пастухів на фоні чудового пейзажу. Раптова поява вершника лише на хвильку привернула увагу пастухів, не порушивши гармонії буття, не зупинивши спокійної течії їхнього життя.

Притаманне Бехзадові почуття гармонії віддзеркалилося в мініатюрі "Бесіда вчених у медресе". Організаційну роль тут відіграє будова з високим прямокутним, укритим дорогоцінними кахлями порталом і двором, вимощеним мармуровими плитками. Суворі, ясні, чіткі лінії архітектури, витончена краса візерунків немовби переносять глядача, відповідно до сюжету, у світ піднесених і абстрактних понять. Разом з тим Бехзад зображає вчених за бесідою, брамника, смиренного жебрака, котрий потрапив до медресе, з тою природністю, яка виокремлює його мистецтво. Помістивши фігури у дворі медресе, художник зображає на дальньому плані двері, відчинені в квітучий сад, чим створює враження об’ємності.

Новації, якими збагатив Бехзад мистецтво мініатюри, яскраво втілені в його ілюстраціях 1490-х рр. до рукопису Шарафаддіна Алі Йєзді "Зафарнаме" ("Книга перемог Тімура"). Книга розповідала про події реальної історії. В ній описані походи Тімура, сцени битв і облог міст, придворні церемонії, будівельні роботи. Тому й кожна мініатюра сповнена рухом, змальовує динамічне життя.

На двох аркушах показані різні періоди будівництва мечеті в Самарканді. Важкі матеріали підвозять на слонах. Фігури робітників охоплені живим ритмом праці. Композиція вміло побудована на кількох планах. Рухи людей реально відтворюють життєву ситуацію: неф і вантажник з бородою пригнуті до землі тягарем мармурової плити, яку вони несуть; один з робітників перелякано втягнув голову в плечі, чекаючи удару наглядача, котрий уже замахнувся нагаєм. Сучасники підкреслювали вражаючий вплив робіт Бехзада. "Волосинки його пензля завдяки його майстерності дають життя неживим предметам", - писав історик XV ст. Хондемир.

З часів Бехзада дедалі частіше стали з’являтися аркуші (не пов’язані з книгою), на яких зображалися жанрові сцени чи портрети. Портрет у мусульманському мистецтві середніх віків мав специфічні риси. Художники країн мусульманського Сходу прагнули передати не стільки точну схожість та індивідуальність людини, скільки створити певні типи: знатного вельможі, могутнього правителя, мудреця, філософа, поета, юнака царської подоби - ідеального героя східної любовної лірики. Не випадково ці портрети продовжують візуальний ряд персонажів мініатюр, тільки збільшених у масштабі. У них усе відповідає канонові: пози, жести, атрибути, зрештою, ті риси, що відрізняють один тип від іншого. Зображаючи правителя, треба було підкреслити риси величності й парадності, в образі мудреця головними були його поважний вік, фізична неміч, аскетизм, в образі юнака, навпаки, - розніженість і привабливість.

Бехзад - найвідоміший портретист мусульманського Середньовіччя. Один з його портретів зображає Шейбані-хана - засновника узбецької держави Шейбанідів. Шейбан-хан у зеленій і блякло-синій гладенькій одежі сидить, схрестивши ноги, на червоному килимі на тлі великої чорної диванної подушки. Традиційною є нерухома, спокійно-величава поза; атрибути письма - чорнильниця, перо, книга - підкреслюють державний розум правителя, його захопленість поезією. Бехзад зобразив і характерні риси Шейбані-хана: повне обличчя з трохи розкосими очима, широкі плечі, важкий корпус, владний жест сильних рук. Образ грізного узбецького завойовника сповнений внутрішньою силою.

Майстерність мистецтва Бехзада вплинула на пізніший розвиток мініатюри Середнього Сходу. Значне місце в її історії належить творам представників школи Тебриза (XVI ст.). Майстри цієї школи мають щедру палітру барв. Великі багатофігурні композиції розгорнуті на всій площині аркуша й починають жити самостійним життям.

Головою школи й найвидатнішим її представником був Султан Мухаммад. Він брав участь (1539-1543 рр.) в ілюструванні рукопису Нізамі "Хамсе" ("П’ять поем"). У цьому манускрипті - одному з шедеврів східної рукописної книги - справжньою окрасою є мініатюра, що ілюструє поему "Хосров і Ширін". Художник зображає царевича Хосрова, котрий милується царівною Ширін під час її купання в озері. Картина оповідає про першу зустріч закоханих і сповнена світлого й високого почуття. Митець зумів передати дух поеми Нізамі, де, як і в усій класичній поезії Сходу, любов, оспівування коханої зливаються з відчуттям краси природи.

Султан Мухаммад був автором оповідних, своєрідних батальних сцен з великою кількістю фігур і деталей, які стали типовими для школи Тебриза. Такою була унікальна, виконана на розвороті, мініатюра "Шахське полювання" до рукопису поеми Джамі "Золотий ланцюг". У складній композиції все охоплене стрімким, живим рухом. На тлі синього неба й золотавої землі яскраві фігури мисливців, придворних і танцюристів, коней, верблюдів і ланей сплітаються в яскравому візерункові.

У подальшому розвиткові мініатюри домінував тип зображень, не пов’язаних з текстом рукопису. Зв’язок із книгою був порушений, яскраві картини поступилися місцем монохромним малюнкам. На окремих аркушах відтворювалися побутові сцени, умовні портрети. Найобдарованішим художником у XVII ст. був Реза Аббасі - керівник ісфаханської школи. Він уславився як віртуозний рисувальник тушшю. Цікаві його замальовки простих людей, начерки та ескізи.

В умовах застійного пізньофеодального суспільства проникнення в мініатюру прийомів західноєвропейського живопису призвело до руйнування цього тендітного й витонченого мистецтва.