5.2. Дієго Веласкес

Найвидатнішим іспанським живописцем ХVІІ ст.., безумовно, є Дієго Веласкес (1599-1660). Він навчався живопису у Франсіско Ерери Старшого (1576-1656), а потім у Франсіско Пачеко (1564-1654), спілкування з яким виявилося для молодого художника особливо важливим. Дім Пачеко в Севільї був відкритий для всіх видатних людей, що жили в цьому місті. Талановитий і освічений педагог, і теоретик мистецтва, Пачеко створив чудову майстерню, яку нерідко називали «Академією найосвіченіших людей Севільї». Більшість робіт севільського періоду близькі до жанру «бодегона».

У 1622 р. Веласкес вперше приїхав до Мадрида. Його живопис привернув увагу знатного вельможі, графа-герцога Олівареса, за допомогою якого в 1623 р. майстер у віці двадцяти чотирьох років став придворним художником. Граф-герцог збирає в Мадриді своїх друзів і клієнтів, здебільшого севільців. Рання слава, придбана Веласкесом в Севільї, сприяла тому, що він був покликаний до Мадрида. Було йому тоді двадцять три роки. Він настільки вдало виконав тут портрет короля, що був негайно призначений королівським живописцем і дуже скоро отримав в палаці і майстерню, і житло. Столиця відкрила йому нові можливості. Знайомство з шедеврами королівської колекції живопису, зустріч з знаменитим фламандським художником Пітером Пауелом Рубенсом в 1628 р., нарешті, дві поїздки до Італії - все це перетворило Дієго Веласкеса у майстри з величезною художньої ерудицією.

Сучасники називали його «художником Істини». Справді, хоча Веласкес як придворний живописець змушений був працювати на замовлення короля Філіпа ІV, він скрізь шукав світло прихованої ідеї. Навіть у парадних портретах митець проникав вглиб образу, показуючи його духовну сутність.

Для Веласкеса характерне зображення людини у складних і суперечливих проявах її душі. Проте складною у Веласкеса постає не тільки людина, а й саме життя. Тому картини художника позбавлені однозначності. У них співіснують прекрасне і потворне, високе і нице, міф і реальність, піднесене і буденне. Персонажі картин Веласкеса начебто захищені від проникнення у їхній внутрішній світ маскою безпристрасності і стриманості, але за зовнішнім спокоєм приховані незвідані глибини людської душі.

Художнику властива вільна манера письма. Особливої майстерності він досяг у моделюванні обличчя, риси якого виникають із загальних живописних переходів. На його картинах домінують темні барви, що відповідали улюбленим кольорам одягу іспанської аристократії. Але темні тони мають у митця безліч відтінків. До того ж стримана, на перший погляд, кольорова гама відзначається великою різноманітністю. Суворе колористичне рішення портретів пожвавлюється вишуканістю зеленого, сірого, коричневого, золотого кольорів.

Веласкес приділяв велику увагу лаконізму зображення. При мінімумі зображальних засобів у його образах відбито все багатство внутрішніх переживань людини. Парадний бік життя ніколи не приваблював художника, хоча він найчастіше малював знатних осіб. Розкіш вбрання його героїв лише відтіняє їх внутрішній зміст.

Його творчості притаманна яскраво виражена світська спрямованість. Писав картини на релігійні, міфологічні («Вакх», бл. 1628-1629), історичні («Здача Бреди», 1634) сюжети, сцени з народного життя («Сніданок», бл. 1617-1618), гострохарактерні портрети («Іннокентій X», 1650; груповий портрет «Меніни», 1656), правдиві і поетичні сцени праці («Пряхи», 1657). Живопис Веласкеса вирізняється сміливістю реалістичних спостережень, умінням проникнути в характер моделі, загостреним почуттям гармонії, тонкістю і насиченістю колориту.

Художника вважають одним із творців парадного портрета – монументального, лаконічного, сповненого барокового психологізму. У портретах придворних, друзів, учнів Веласкес накопичував і синтезував свої спостереження, відбирав необхідні образотворчі засоби. На цих полотнах зазвичай відсутні аксесуари, жести, рух. Відомими творами Веласкеса є «Венера перед дзеркалом», «Меніни», «Пряхи». У «Венері перед дзеркалом»(1650) використано незвичайний композиційний прийом (обличчя Венери видно тільки в дзеркалі), що додає особливу свіжість і гостроту зображенню гнучкого, повного життєвої чарівливості оголеного жіночого тіла.

Веласкес був придворним живописцем іспанського короля Філіппа ІV. Він був зобов’язаний писати портрети монарха, членів королівської родини, вищої знаті, дотримуючись певних правил парадного портрета: безпристрасний вираз обличчя, багаті костюми, величні пози. Головним вважалось вміння показати аристократичну шляхетність та вишуканість моделі. Але й за таких умов Веласкес зумів розкрити глибину характерів та внутрішню сутність людини.

Талант Веласкеса-портретиста проявився в різноманітності королівських портретів.

У портретах короля є і величність, і урочистість, але в них немає місця для прикрашування. Філіпп ІV постає людиною, позбавленою відвертості та безпосередності почуттів. Водночас він вільно інтерпретував ці форми і створив образ іспанської монархії, що відбивав її поступовий занепад. У кінному портреті Філіппа ІV художник свідомо уникає демонстрування імперської величі. Кінний портрет Олівареса, графа-герцога, навпаки підкреслює його важливу роль у державних справах.

Однією з вершин портретного мистецтва Веласкеса - «Портрет папи Інокентія X» (1650), написаний в Римі. Веласкес зумів незвичайно яскраво показати характер цієї власної і грубуватої людини: залізну волю, розум, упертість. Перед нами непересічна особистість у всій її суперечливій складності. Стиснуті тонкі губи, різко окреслене підборіддя, проникливий холодний погляд говорять про людину хитру, вперту, віроломну. Розповідають, що, подивившись на свій портрет, Папа обурено вигукнув: «Занадто правдиво!»

Веласкес часто писав юних нащадків короля, особливо інфанту (принцесу) Маргариту. За їхніми статечними та нерухомими позами, пишністю нарядів він відчував душевну чистоту, наївність, відвертість. На одному з портретів на повний зріст зображено молодшу дочку іспанського короля - інфанту Маргариту. Ця велика за розміром картина (212 х 147), знана як Портрет Інфанти Маргарити в сіро-рожевій сукні, була написана близько 1658 р. і знаходиться тепер у музеї Прадо в Мадриді. Втім, відомо, що Веласкес не встиг завершити це полотно. У зображенні обличчя та рук інфанти відчувається значно слабша манера - вже після смерті великого майстра ці найважливіші для портрету деталі були дописані його учнем - Хуаном Баутістою дель Масо.

Картина вважається підготовчим портретом до монументального полотна з Прадо. Подібні, невеликі за розміром, поясні портрети Веласкес зазвичай виконував з натури перед тим як, вдягнувши у відповідні строї манекен, розпочати роботу над повномасштабним полотном. Працюючи над Портретом Інфанти Маргарити в сіро-рожевій сукні, майстер спочатку написав на великому полотні розкішне парадне вбрання принцеси, але несподівано отримав нове, більш важливе, замовлення й не встиг перенести з підготовчого портрету зображення голови та рук дівчинки. Портрет інфанти Маргарити поєднує в собі свіжість безпосереднього враження, притаманного натурним студіям, та імпровізаційну довершеність пізньої манери Веласкеса – так званої, manera abreviada. Не порушуючи урочистої формули придворного портрету, художник створив зворушливий образ 8-річної дівчинки, яка поважно виконує роль дорослої дами. Із дитячою старанністю намагаючись виглядати велично, інфанта Маргарита позує художнику у своїй першій «дорослій» сукні для парадних прийомів – так званій, гвардаінфанті.

При всій невимушеності, властивій підготовчому зображенню, довершена гармонія цього портрету базується на майстерно розрахованих ритмічних повторах. Дуга надширокої каркасної спідниці – тонтільо вторить коміру, а також положенню рук інфанти та обрисам її складної зачіски. Ця форма знаходить завершення в центрі композиції – у зображенні яскравої розетки під брошкою на ліфі плаття. У такий спосіб художник унаочнює приховану метафору – шляхетне дитя є справжнім діамантом у розкішній оправі.

Чарівність маленької принцеси підсилює саме дорогоцінне ткання багатошарового живопису. Ілюзорно відтворюючі кожну деталь, Веласкес змінює форму та розміри мазків. Сяйво діамантових крихт віртуозно передано ніби ненавмисними бризками фарби та „недбалими” цятками, змазаними держачком пензля. Зовсім по-іншому - тендітно та сплавлено - написане обличчя дівчинки. Довгі прозорі мазки відтворюють легке дитяче волосся, зібране у пишну зачіску „а ля Каріньян”. Пухку фактуру яскраво-червоного плюмажу підкреслено хвилястими дотиками пензля.

Колористичне вирішення цього портрету є справжньою насолодою для шанувальників живопису. Звучні акорди червоних прикрас відтіняють невловимі, мінливі за тоном кольори сріблясто-сірої парчевої сукні. Жодна лінія не позначена жорстко: контури тануть у світлоповітряному середовищі, а білильні акценти перетворюються на переливи парчі в потоці світла. Кольорові тіні та рожеві й зеленкуваті рефлекси повністю замінюють традиційну сіро-чорну ретуш, за допомогою якої сучасні Веласкесу художники зазвичай передавали затінені деталі. Недаремно майже через 200 років французькі імпресіоністи назвуть майстра своїм першим вчителем.

Серед численних придворних портретів, написаних Веласкесом, є також серія портретів блазнів Філіппа ІV. В образах королівських слуг та блазнів Веласкес підкреслює незвичайність і значимість особистості, як у портреті Себастьяна Морра. В очах придворного блазня читається відчай та сум. Веласкес бачить у ньому людину, обділену долею, але достойну поваги та співчуття. За зовнішньою непривабливістю приховані великі душевні драми і багатство внутрішнього світу цих людей. На полотнах художника блазні, здається, уважно вдивляються в глядача. За задумом митця, вони ніби бачать те, що приховано від інших. Їхні погляди виражають глибину переживань, відчай, а разом з тим величезну моральну силу і справжню людяність.

Езоп на однойменній картині Веласкеса схожий на одного з мешканців Мадрида. Великий і незграбний, він нібито байдужий до всього навколо. Але в його образі відображено складний психологічний стан особистості – мудрої людини, яка, пройшовши крізь тяжкі роки випробувань, пізнала справжню вартість життя, момент внутрішнього осяяння.

У 1634-1635 рр. була створена картина «Капітуляція Бреди». Ця картина мала прикрасити один із залів королівського палацу в Мадриді. На картині зображено епізод війни Іспанії з республіканською Голландією, коли іспанці заволоділи прикордонною фортецею Бреда. Зазвичай сцени військових перемог живописці показували як урочисті події, із присутністю алегоричних персонажів або античних богів. Веласкес відтворює цю подію абсолютно по-новому. Він не став прославляти перемогу іспанського короля, а показав історичну драму очима неупередженого свідка. Протистояння двох ворожих таборів. Праворуч – організовані іспанці, їхні стрункі ряди підкреслює ліс піднятих списів. Ліворуч невимушено стоять голландці. Вони не занепали духом, хоча й зазнали поразки. У центрі сцени комендант фортеці передає ключі іспанському полководцю. У фігурі коменданта немає приниженості, він знає, що свій обов’язок виконав до кінця.

Веласкес дуже вміло підбирав фарби, хоча використовував й небагато з них. Кольори, тони підібрані надзвичайно красиво, вишукано. Він любив перлинно-сірі тони, поєднання сірого з рожевим і червоним, сірого з чорним.

Усі герої картин Веласкеса наділені відчуттям великого внутрішнього достоїнства. Вигляд своїх персонажів він передає з реалістичною точністю, як в одній із ранніх робіт «Водоніс». Веласкес майстерно розкривав внутрішній світ своїх персонажів. Досвідчений царедворець Веласкес прекрасно знав життя короля та його близьких.

У 1656 р. були написані «фрейліни», або «Меніни» (менінами іспанці називали молодих придворних дам), - величезне полотно, висотою більше 3м, з фігурами у натуральну величину. Картина представляє собою рідкісний в іспанському мистецтві приклад групового портрета. У «Менінах» Веласкес знехтував всіма канонами придворного мистецтва, зобразивши аристократів в буденній обстановці. І разом з тим він звеличив повсякденність, представивши її піднесено - монументально, у вигляді сцени, на якій присутній король. Перед нами – один із палацових покоїв, де художник пише портрет короля та його дружини. Королівське подружжя залишилось «за кадром», видно лише відображення у дзеркалі. Під час сеансу присутня інфанта Маргарита, майбутня королева, зараз їй всього 5 років, придворні дами, карлики. Художник вибудував складну, багатофігурну композицію та виконав її з такою невимушеністю, немов побачив у житті. У «Менінах» Веласкес зобразив і самого себе. Він стоїть перед мольбертом та пише картину, цілковито занурений у це заняття. Допитливо вглядаючись у натуру, художник готовий нанести на полотно швидкий та точний мазок. Задумана як портрет королівської родини і призначена для королівських апартаментів, ця картина дивує свободою рішення і не має нічого спільного з темою імператорської влади. Присутність тут Веласкеса зі знаряддями живописця – пензлями, палітрою, мольбертом – свідчить про те, з якою пошаною ставилися до творчого генія цього художника.