5.3. Франциско Гойя – живописець і графік хіх століття

Велика французька революція 1789-1794 рр. змінила духовне життя Європи, порушила численні канони та змусила переглянути цінності. Вона породила розчарування у попередніх ідеалах і похоронила надії на швидке перетворення Європи. Спокій та гармонія вже не відповідали бурхливим подіям ХІХ ст.. У мистецтві у цей час виникають та змінюють один одного різні напрями, поняття прекрасного починають кардинально переглядатись. Життя простої людини з її радощами та турботами стає головною темою у мистецтві.

Провісником романтизму – найбільш яскравої течії у західноєвропейському мистецтві початку ХІХ ст. – став геніальний іспанський художник Франциско Гойя.

Франциско Гойя-і-Лусьєнтес (1746-1828) навчався живопису в рідному місті Сарагосі в Іспанії, відвідав Рим (1770-1771), а відтак поселився у Мадриді. Гойя в юності любив розваги, романтичні пригоди, брав участь у поєдинках. Його перші картини та картони для гобеленів сповнені радості. У цей час Гойї вдається усе – і в особистому житті, і у творчості. Його призначають королівським художником. Він пише портрети короля Карла ІV та його родини, портрети принца і принцеси та багато іншої знаті. Його портрети відрізняються своєю несхильністю до лестощів і, особливо у випадку з фамільним портретом «Родина Карлоса IV» (1800-1801), помітний брак візуальної дипломатії.

Але незабаром доля зруйнувала його благополуччя. Близько 1792 р. його живопис зазнав значних змін. Серйозна хвороба і зв’язок з ліберально налаштованими колами іспанського суспільства привели до оновлення його стилю, а також змісту його творчості. Майстер, а разом з ним і його герої вступають у конфлікт зі світом. Певні елементи нового стилю можна знайти вже у циклі графічних аркушів (офортів) «Капріччос», який художник створював протягом 1793-1797 рр. Це химерні малюнки зі здебільшого незрозумілою тематикою і виразним змістом, але з чіткою антиклерикальною та антифеодальною спрямованістю. Езоповою мовою, у формі байки, Гойя завдавав дошкульних ударів іспанському королівському двору і суспільству. Свій офорт «Сон розуму народжує чудовиськ» автор пояснює: «Фантазія, що позбавлена розуму, народжує чудовиськ; поєднана з ним – мати мистецтва та джерело його чудес». У цій створеній у два етапи серії з вісімдесяти гравюр Гойя не тільки нападає на людські пороки - легковажність, боягузтво, легковірність, нещирість, тупу жорстокість, бажання жити чужим розумом і т.д. Він ще й висвічує в гротескній формі весь традиційний іспанський порядок, включаючи його найсвятіші ідеали.

Гойя був чудовим портретистом, здатним уловити та передати відтінки характерів. Портрет норовливої та незалежної герцогині Каетани Альба, яку сучасники називали іспанською Венерою, вражає незвичайною композицією та дивною гамою кольорів. Портрет дівчини з глечиком був створений з великим почуттям симпатії.

У період одужання у 1793-1794 рр. Гойя завершив серію з одинадцяти маленьких бляшаних малюнків, відомих як «Фантазії та вигадки», які означили значну зміну у його мистецтві. Ці малюнки показували більше не навколишній карнавальний світ, а, скоріш, темне та драматичне царство фантазій та жаху.

«Двір з божевільними» є кошмарним видінням самотності, страху та соціального відчуження. У цій картині двір з вимощеною каменем підлогою та залізними ґратами заповнений пацієнтами та єдиним наглядачем. Пацієнти витріщаються, сидять, позують, б’ються, кривляються та знущаються самі з себе. Верхня частина картини зникає у сонячному світлі, підкреслюючи страхітливу сцену внизу. Ця картина може бути прочитана як осуд поширеної тоді практики використання покарання для лікування душевнохворих, які утримувались разом із злочинцями, були закуті в кайдани і зазнавали фізичних тортур. Засудження жорстокості по відношенню до в’язнів (чи то були злочинці, чи божевільні) стало темою багатьох пізніх творів Гойї. У той час, коли Гойя закінчив малювати цю картину, він сам відчував фізичний та душевний спад. Це було лише кілька тижнів після оголошення Францією війни Іспанії, і хвороба Гойї посилювалася.

З 1808 до 1820 р. художник створює другу графічну серію «Жахи війни», де відбилися його власні враження свідка героїчної боротьби іспанського народу проти Наполеона. На одному з офортів («Яка доблесть!») зображено дівчину Марію Агостину, учасницю оборони Сарагоси, яка стоїть на скупченні трупів і продовжує стріляти з гармати по ворогах.

У 1808 р. у Мадриді спалахнуло повстання проти введення в Іспанію наполеонівських військ. Повстання було жорстоко придушене. Гойя першим в історії мистецтва змалював розправу в картині «Розстріл повстанців у ніч на 3 травня 1808 року», в якій спробував, як він сам написав, «Увічнити за допомогою пензля найбільш значущі та героїчні події нашого славетного заколоту проти Тирана Європи». Художник вибрав для своєї картини мить перед пострілом. Усе, що відбувається здається неприроднім – як у страшному сні. Із темряви, яка виділена світлом ліхтаря, виступають силуети двох груп, які стоять одна проти другої. Удалечині видно темні будівлі Мадрида на фоні чорного неба.

Основний художній прийом цієї композиції – протиставлення. Перед глядачем два ворогуючих народи: французькі завойовники і іспанські борці за свободу і незалежність. Фігури повстанців переповнені виразністю і драматизмом. У гурті приречених кожен переживає наближення смерті по-різному: хтось плаче, хтось молиться. Серед них виділяється могутній іспанець у білій сорочці. Він зустрічає смерть без страху. Його велична фігура наче вихвачена із гурту потоком світла; здається, що всі гвинтівки направлені тільки на нього. Поряд чоловік із стиснутими кулаками. Його почуття передано стриманіше. Тут же згорблений чоловік із стиснутими пальцями рук – він розуміє, що смерті не оминути і покірно чекає. Широко розставивши ноги, направивши мушкети на людей, французькі солдати стоять єдиною стіною і, здається, не мають людських емоцій. Солдати виступають тут символом зла і насилля – саме тому не видно їхніх облич, їх індивідуальні риси і людські почуття сховані під однаковими мундирами.

Картина відкривала шлях новому розумінню історичного живопису. Гойя доводив, що не лише історичні особи, але й прості громадяни можуть бути увіковічені в історії і мистецтві. І їм для цього не потрібні античний одяг або умовна алегорична мова, які були характерними для історичного живопису художників-академіків.

Наприкінці свого життя Гойя купив будинок Quinta del Sordo («Будинок глухого чоловіка»), і намалював у ньому на полотнах та на стінах багато незвичних картин, присвячених чаклунству та війні. Одна з них - відома робота «Сатурн, що пожирає своїх синів» - відображує греко-римський міфологічний епізод, в якому бог Сатурн з’їдає дитину, це нагадування про конфлікти, що існували в іспанському суспільстві.

Ця картина одна із 14 в серії, що називалась «Чорні картини». Після смерті Гойї настінні малюнки були перенесені на полотна і залишилися одним з найкращих зразків творів останнього періоду життя художника, коли, оглухлий і напівбожевільний, він вирішив звільнитися від табу у живописі того часу і малював будь-які кошмарні видіння, що приходили йому в голову. Багато з цих робіт зараз у музеї Прадо в Мадриді.