Тема 5. Видатні живописці Іспанії

5.1. Ель Греко – поєднання візантійських та готичних традицій у творчості

Хронологічні рамки Золотої доби іспанської культури умовно визначаються періодом з моменту першої публікації Лопе де Вега до смерті Кальдерона, тобто з 1580 по 1681 рр. Культурний розквіт розпочався у перші роки правління Карла V, продовжився в епоху Філіппа ІІ і почав поступово згасати в кінці правління Філіппа ІV. Наприкінці ХVІ-ХVІІ ст.. мистецтво Іспанії переживало бурхливий розквіт. Картини іспанських художників Веласкеса, Ель Греко, Сурбана, Рібери та інших привертали до себе увагу всього світу. Тривалий час іспанці вели війни з арабськими завойовниками, тому література та мистецтво розвивалося повільно. Але наприкінці ХVІ ст. ідеї Відродження захопили іспанців.

Золоту добу іспанського живопису відкриває Ель Греко, життя якого співпало з періодом найвищого розвитку іспанського мистецтва. Справжнє ім’я цього художника, грека за національністю, Доменіко Теотокопулі. Він жив в Італії, навчався у Тиціана, а у віці 35 років приїхав до Іспанії, що стала для нього другою батьківщиною. Більшу частину життя він провів у Толедо, місті, що він прославив на своїх полотнах. «Вид Толедо» (1596—1600) - називається картина, яка зберігається сьогодні в Нью-Йоркському музеї Метрополітен. Вона вважається одним перших пейзажів в європейському мистецтві. Працюючи над картиною, художник пішов шляхом нідерландських майстрів, які не прагнули зобразити міський пейзаж максимально достовірно, але трактуючи його як своєрідне втілення самого духу міста.

Картини Ель Греко схожі на видіння або сни. Він був віруючою людиною, і сюжетами його картин часто ставали біблейські події. У полотнах Ель Греко немає спокою та благодаті, в них відчувається драматизм, напруження, панування вищих сил, що не підвладні людині. Його герої мають тонкі риси обличчя, великі виразні очі. Вони живуть суворим духовним життям. Ель Греко, як ніхто інший, міг передати стан людської душі, її настрій. Заради цього він нехтував законами реальності, не піклувався про належну побудову простору, якої так дотримувалися великі італійські майстри. Простір значною мірою є умовним, персонажі часто розміщені один над одним, як на іконі. Фігури витягнуті, немов вони втратили матеріальність та вагу, ракурси різкі, рухи поривчасті. Герої сповнені потужної внутрішньої енергії, як на картині «Моління про чашу», де зображена розмова Христа з янголом перед узяттям його під варту.

Найвідоміша картина Ель Греко, яка принесла йому багато замовників – «Погребіння графа Оргаса» (1586-1588). Вона написана для маленької толеданської церкви. Сан-Томе і ніколи її не залишала. Картина належить до числа кращих портретних робіт середньовічної Іспанії.

В урочистій композиції «Погребіння графа Оргаса» представлені дві сцени: одна на землі, друга на небесах. Граф Орган помер за 250 років до народження художника. Згідно з легендою, на похоронах графа, що пожертвував для церкви великі кошти, дивним чином були присутні святі Августин та Стефан. У нижній частині картини показано цих святих, що несуть тіло графа, вдягнене у багато прикрашені обладунки. Вгорі зображено рай: янгол підносить душу графа у вигляді сповитого немовляти до Бога. Художник порівнює небесний та земний світи. Унизу панують чорні та золоті тони, вгорі гама кольорів багатша та різноманітніша. Але це єдиний світ. Реальні люди ( а у натовпі упізнавались портрети сучасників) у Ель Греко надзвичайно одухотворені, шляхетні, розумні та значні.

Ель Греко увіковічнив і прославив у віках не тільки графа Оргаса, але й себе – з лівої частини картини на нас дивиться її автор, рядом з ним його маленький син (який побудував потім міську Ратушу), із кишені хлопчика виглядає біленький платочок із датою нарождення – 1578. У картині вражає не тільки портретне мистецтво майстра, але й ретельність опрацювання, здавалось би, незначних деталей. Так, парчова риза Святого Стефана прикрашена епізодами із його житія.