10.3. Дамаські тканини

До XIII ст. тканини Дамаска були відомі усьому світу й імпортувалися на всій планеті. Вони стали настільки відомими, що дали назву тканини - Дамаст.

Дамаст (дама́, камка, камчатка) - тканина (зазвичай шовкова), одно- або дволицева з малюнком (найчастіше квітковим), утвореним блискучим атласним переплетенням ниток, на матовому тлі полотняного переплетення.

Лляний або бавовняний дамаст використовується як матеріал для скатертин. Тканина привозилася до Європи зі Сходу, починаючи з XII століття; пізніше її стали виробляти в Європі. У XIX ст. з шовкового дамасту зі східними візерунками виготовляли одяг. У першій половині XX ст. дамаст використовували в основному для оформлення інтер’єрів, пізніше - знову для костюмів і камізельок.

Сучасний дамаст виготовляється на жакардових машинах.

10.4. Іранське килимарство

Без сумніву можна сказати, що з усіх видів мистецтва, пов’язаних з ісламською традицією, найбільшу славу здобуло творення килимів.

Історія іранського килимарства налічує вже понад 2,5 тисячі років. Щоб довести свою любов до цього ремесла, іранці у 1978 р. відкрили у Тегерані Музей килимів, площею більше, ніж 3 тисячі квадратних метрів. Саме тут представлено 135 унікальних виробів, деякі з яких виткані золотими та срібними нитками.

Кожна країна чимось особлива. Іран завжди асоціювали з килимами. Виткані вручну всесвітньо відомі перські й турецькі килими за всіх часів вважалися показником достатку людини, її соціального статусу, оскільки такі твори мистецтва могли мати лише дуже багаті люди.

Втім, витвором мистецтва килим став далеко не відразу. Спочатку він був простим і утилітарним виробом домашнього вжитку. Багато істориків сходяться на тому, що винахідниками килима були безіменні кочівники Центральної Азії. Килим для кочівника – річ незамінна: він захищає від холоду і вогкості, може стати вхідними дверима шатра, або його теплою підлогою, може грати роль ширми або прикраси стіни. Без перебільшення, у більшості кочових народів Азії ті чи інші види килима – самий головний предмет інтер’єру. Штабеля килимів демонстрували високе становище і багатство господаря.

Відповідно до древніх легенд, а також за твердженнями істориків, перси вміли ткати килими ще в епоху Кіра Великого, вождя з клану Ахменідов племені Пасагардов, що між 553 і 530 рр.. до н. е.. підпорядкував собі найбільші держави тодішнього Сходу – Мідію, Вавилон, Лідію і частина Єгипту, заснував імперію, що проіснувала кілька століть і назвав себе «царем Вавилона, царем країн». Згідно з переказами, чудовими килимами були прикрашені і палац Кіра Великого та його гробниця, збудована в Пасаргадах .

Перший зберігся до наших днів східний килим, ровесник перської держави Ахменідов, був створений 2400-2500 років тому. У 1949 р. археологічна експедиція під керівництвом радянських вчених Руденко і Грязнова вела розкопки Пазирикських курганів – поховань древніх вождів кочівників в долині Пазирик на Алтаї. Завдяки вічній мерзлоті, вміст усипальниць збереглося протягом тисячоліть. Були знайдені бальзамоване мумії вождів, їх жінок, слуг, коней. Збереглися кінська упряж, розібрані дерев’яні вози, фігурки тварин, інші вироби, що супроводжували, за віруваннями древніх, які померли в загробне життя.

Однією зі знахідок Пазирика виявився килим, що став справжньою сенсацією. «Килим привізною, ймовірно, іранською роботи» – йдеться про нього в одній з наукових статей. Пазирикський килим зберігається зараз в Ермітажі. Він майже квадратний, розміром приблизно 1,9 на 2 м, з зображеннями вершників і оленів. Щільність цього килима становить 360 000 вузликів на квадратний метр, що й за сьогоднішніми мірками є високою якістю.

Персія була захоплений арабами в 637 р. Персія увійшла в Арабський халіфат стала ісламською країною. Коли до Персії прийшов іслам, що забороняв зображення живих творінь Аллаха, з килимів зникли птахи, верблюди, коні, змінюючись рослинним орнаментом.

Надалі в результаті нашестя Тамерлана (14 ст.) Виробництво килимів увійшло в чорну смугу свого існування. Після захоплення Ірану арабами багато витончених мистецтв, зокрема килимарство, увійшли в період застою.

У ХV ст. за часів династії Сефевідів, столицею Персії стало місто Ісфахан. Релігійний заборону на зображення тварин і птахів був знятий, виробництво килимів перетворилося на один з основних джерел доходу казни. У столиці та багатьох інших містах були створені державні майстерні, де умілі художники та майстри створювали чудові шедеври килимового мистецтва. У цей період іранські майстри в основному були захоплені зображенням тварин.

В епоху Сефевідів (ХVІ - ХVІІ ст.) були створені численні центри килимарства в Тебрізі, Казвін, Ісфахані та інших іранських містах, які були обладнані всім необхідним. У цей час поступово стала розвиватися торгівля килимами. З Ісфахана їх стали експортувати в Туреччину, звідки вони вже потім потрапляли в Європу. У Європі перські килими стали дуже популярними, за ними споряджалися цілі торгові експедиції. Зразки знаменитих іранських килимів, як правило, наслідували «закриту» композицію з кількома штучними орнаментальними групами по краю. Зразки килимів, як і тих тканин, наслідували принцип виразу реальних форм в обумовленій декоративній манері - яка проте була досить промовистою. Використовуючи багаті кольорові схеми й велику кількість бархатної тканини, іранські ткачі (килимів) досягли досконалої гармонії й чудових кольорових ефектів. Великий килим, на якому мотиви полювання, з прекрасною виразністю зображені надзвичайно витончено, і який, крім того, має унікальну кольорову систему (музей мистецтва й промисловості у Відні), а також деякі шовкові килими з фігурами звірів, об’єднаними в моделі (Лувр), ймовірно, були виготовлені у Кашані, котрий у середині XVI ст. став центром ткання (килими для шахського двору). Характерними для Ірану також є килими «вази» й «саду» із зображеннями. Так, гордістю Джайпурського музею є унікальний «садовий килим» (1623).

У 1722 р. Персія пережила афганське вторгнення, під час якого було зруйновано Ісфахан. Афганське завоювання було недовгим, проте на десятиліття країна виявилася втягнута в низку воєн з Афганістаном, Туреччиною та Російською Імперією, і витончене міське мистецтво ковротворчості прийшло в занепад – як і століття тому, навички виготовлення килима зберігали лише кочівники і майстри в маленьких селах.

Новий розквіт килимарства настав у Персії в ІХ ст., за час правління династії Каджар. Торговці Тебріза налагодили постачання килимів до Європи через Стамбул. Експорт килимів став важливою складовою доходів держави, і шахи активно регулювали і розвивали цю галузь господарства. А наприкінці XIX-початку XX ст. європейські та американські компанії почали самостійно купувати килими в Персії.

Персидські килими дрібновізерункові, багатокольорові, тонкі і разом з тим міцні. У них втілено багато традицій: традиційні візерунки і кольори, матеріали і способи виготовлення. Виробництво персидських килимів – справжнє мистецтво. По-перше, це ручна робота, що вимагає багато часу; по-друге – це кропітка і ретельна праця. Майстер повинен зв’язати тисячі вузликів на тканій основі. На квадратний метр килима робиться близько мільйона таких вузликів. Після того, як килим витканий, його замочують у воду на 2 місяці. Це – своєрідна перевірка на якість. Якщо малюнок не вилиняє, нитки не розійдуться – килим зроблений на совість.

Здебільшого килими робили з вовни, а найвишуканіші – із шовку. До кінця ХІХ ст. у килимарстві використовували натуральні барвники (тваринного та рослинного походження). Основні типи килимів (турецький та перський) відрізняються один від одного.

У турецьких( кавказьких, центральноазіатських) килимах використовувався переважно геометричний орнамент. Часто малюнок будували на повторенні певних мотивів, форма й розміри яких могли змінюватися.

На перських килимах ткали здебільшого квіткові орнаменти (траплялись також сцени полювання), які вирізнялися різноманітністю кольорової гами та ретельністю виконання.

Килими викликали захоплення, а художники доби Відродження відтворювали у своїх роботах мотиви ісламського килимарства, про що свідчать твори Д.Гірландайо, Я.Тінторетто та ін.