1.5. Модерн в архітектурі

Із середини 19 ст. почали стрімко рости і розвиватися міста, змінюючи вигляд європейських столиць. З’являлися нові споруди, в яких втілювалися технічні досягнення західної цивілізації. Починаючи з другої половини століття виникають зовсім нові типи будівель. Це відбувається завдяки стрімкому розвитку будівельної техніки.

У європейській архітектурі кінця 19 ст. почав стверджуватись еклектизм – стиль, якмй поєднує елементи різноманітних стилів в одній будівлі.

На зміну еклектизму XIX ст. приходять пошуки цілісного стилю, що грунтується на застосуванні нових конструкцій і матеріалів (сталь, цемент, залізобетон, каркасна система, величезні покриття склепінно-купольної системи, козирки, що висять тощо).

Провісником нового етапу в розвитку архітектури стала Ейфелева вежа (висота 312 м), що її було зведено зі складних сталевих частин до Всесвітньої паризької виставки 1889 р. за проектом інженера Густава Ейфеля на ознаку вступу в нову еру машинного сторіччя. Ажурна вежа, позбавлена утилітарного значення, легко та плавно здіймається у повітря, втілюючи міць техніки.

Перший житловий будинок, в якому було застосовано новий будівельний матеріал -залізобетон - був зведений у Парижі в 1903 р. архітектором О. Перре. Конструкція будови, що визначає його легку логічну композицію, добре виявлена на фасаді. Однак спочатку нові матеріали і нові конструкції не обмірковувалися естетично, а поєднувалися з елементами старих стилів.

Які ж головні постулати формотворення в стилі модерн? Основний принцип архітектури, як сформулював його ще римський архітектор Вітрувій: корисність, міцність, краса, в модерні реалізувався так, що на перше місце виходила краса, спираючись на зручність ("корисність"). У минулому люди не надавали особливого значення зручності. Коли сидиш на старовинному стільці з випуклим сидінням та прямою спинкою, що не відповідає лініям спини, але вкритий розкішним рельєфним різьбленням, що встромляється в тіло, чи коли намагаєшся перемістити цей пудовий стілець або стерти пил в його численних завитках, - наочно відчуваєш, як мало думали наші пращури про зручність.

Архітектори модерну висунули функціональність, корисність як етичну основу нового стилю. Нефункціонально проектувати - значить діяти аморально. Не можна вирішувати художні завдання, відволікаючись від задоволення практичних потреб. Комфорт та зручність в організації простору - перш за все. Тому в модерні з’являється новий принцип зведення будинків, "зсередини назовні". Спочатку планується внутрішній простір, що формує зовнішній вигляд будівлі. Стиль модерн конструктивний: за фасадом будинку можна читати його внутрішню структуру. Оскільки основним у стилі модерн стала організація інтер’єру, то у зовнішньому вигляді це неминуче призвело до асиметрії планів та фасадів, до вільної багатооб’ємної композиції, що принципово відрізняється від нормативних класичних будівель. Вікна в будинках модерну, як правило, різні за конфігурацією і розміром, можуть бути розташовані на різних рівнях, виходячи зі структури внутрішнього простору. Будівля стилю модерн вирізняється вільним складанням плану, живописною рівновагою замість суворої симетрії.

Модерн більшою мірою реалізувався в жанрах особняка та доходного будинку. Вихідним центром розвитку простору особняка є хол, доходного будинку - сходи, навколо вертикальної осі яких на декількох рівнях компонується решта кімнат та допоміжних приміщень.

Для модерну характерна стилізація. Модерн зробив принципово можливим включення до своєї художньої системи будь-яких ретроспективних форм. Звертаючись до форм минулого, модерн застосовує їх у новому контексті, підкреслюючи одні та обминаючи інші деталі, абсолютно не піклуючись про історичну вірогідність. Його цікавить загальне, а не вірогідність деталі, як це було в еклектиці XIX ст.. Зберігаючи загальні особливості образу інших епох, модерн трансформує їх згідно зі своїми художніми смаками, виявляє шляхом перебільшення, гротеску близькі собі риси.

Модерн запропонував нові принципи ансамблевості в архітектурі. Якщо раніше ансамблевість розумілася як використання споріднених стильових форм, то для архітектора модерну головним засобом включення будинків до міського середовища стає узгодженість масштабів, ритміки, подібність об’ємів та силуетів існуючої та нової забудови, тобто принцип просторових взаємозв’язків, принцип живописно-ритмічної композиції.

Важлива роль у формотворенні модерну відводилась пластичності. Архітектори намагались у формах будинків знайти образ, адекватний духовним спрямуванням людей своєї епохи. На естетику нової архітектури вплинули властивості залізобетону набувати будь-якої форми. Нове розуміння пластичності для модерну полягає в тому, що воно характеризує не стільки декор, як це було раніше, скільки ліплення самих архітектурних мас.

Архітектори модерну, з одного боку, тяжіли до раціональних конструкцій, застосовуючи залізобетон, скло, кераміку, а з іншого боку, намагались подолати сухий раціоналізм будівельної техніки, звертаючись до вигадливого декору. Незважаючи на відверту декоративність модерну, декору завжди в композиції відводиться другорядна роль. Модерн підкреслює "непотрібність", "неутилітарність" декору, у ньому щедро представлені мотиви флори та фауни, але завжди в їх символічному значенні. Через метафоричність художнього мислення "новий стиль" намагався протиставити себе натуралістичним тенденціям XIX ст.. Навіть простий лінійний орнамент мав для теоретиків модерну прихований зміст. Уподобана модерном кривалінія здатна відбивати в залежності від форми та ступеню своєї кривизни то силу, то слабкість. Рух ліній, що безперервно плине та, разом з тим, пульсуючий ритм ліній, що звиваються, виявляється у всьому: у візерунках металевих палітурок поручнів і маршових сходів, огорож балконів, у вигинах даху, у криволінійних формах пройм, у стилізованому орнаменті з хвилястих водоростей і жіночих голів з розпущеним волоссям.

Провідними архітекторами стилю модерн були X. ван де Вельде, В. Орта в Бельгії, А. Гауді в Іспанії, Дімар у Франції, Й. Гофман в Австрії, Ф. Шехтель в Росії, В. Городецький в Україні.

Антоніо Гауді, який народився 25 червня 1852 р. в іспанському містечку Реусі, що у Каталонії, справедливо вважається одним з найвидатніших архітекторів світу останніх двох століть. Від діда-прадіда чоловіки його родини займалися виготовленням котлів. Пізніше сам Гауді говорив, що витоки особливого бачення предметів у просторі, вирішення майже віртуальних проблем, що виникають при цьому, криються головним чином у родинній спеціалізації майстрів котельної справи. Адже будь-який предмет він «будував» «без необхідного звернення до графічного зображення», тобто без попереднього креслення.

Освіту Гауді здобув спочатку в середній релігійній школі, а згодом, з 1870 р., в архітектурному училищі у Барселоні. Антоніо Гауді був людиною емоційною, темпераментною, неабияких розумових здібностей. 4 січня 1878 р. він отримує диплом про вищу архітектурну освіту, а 15 березня цього ж року звання архітектора. З 1876 р. активно працює над створенням оригінальних будівель та архітектурних ансамблів, які визнаються справжніми шедеврами: будинок Вісенс в Барселоні, граціозно прикрашений у дусі самобутньої фантазії майстра, будівлі парку Гуель, палацу Гуель, єпископський палац в Асторзі та багато інших. Гауді називали "генієм Модерну". Гауді вдалося створити настільки неймовірний, фантасмагоричний стиль, що для нього довелося придумати спеціальну назву: каталонський модернізм. Художник працював у період Модерну. У Франції стиль цього часу називали Ар Нуво ("Нове мистецтво"), у Німеччині - югендштилъ. Людина своєї епохи, Гауді надихався традиціями рідної йому каталонської готики, національними стилями мудехар, ісабелліно, платереск і чуррігересько.

Гауді працював без інженерів-проектувальників, інтуїтивно, як середньовічний майстер, імпровізуючи на будівельному майданчику. Крім підготовчих малюнків і скульптурних макетів у 1/10 натуральної величини, Гауді малював прямо на дошці, під час будівництва - те, що він хоче зробити, і його помічникам приходилося прикладати чимало зусиль, щоб перетворити ці фантазії в матеріалі.

Будівлі Гауді лише почасти можна назвати архітектурою - вони не будувалися, а "виникали", виростали органічно, як природні утворення. Конструкція невловимо перетворювалася в скульптурне зображення, що відразу могло перетворитися в мозаїку на об’ємній поверхні, стати живописом, інкрустацією, щоб потім знову перерости в якусь подобу органо-конструктивної форми. Таку архітектуру в інших випадках називають "органічною". Органічна архітектура Гауді населена вигадливими істотами, фігурами людей і тварин, засіяна квітами і деревами з каменю, зі стінами з різнобарвного бетону, що звиваються як змії, і дахами з гребенями, схожими на сплячого каталонського дракона.

Історик архітектури М. Рагон називав Гауді "одержимим поетом каменю". У деяких будинках Гауді немає жодного прямого кута, що незвично для архітектури, але властиво мистецтву Модерну. У багатьох будівлях використовуються характерні елементи готики: трилисники, квадрифолії, крестоцвіти, готичні капітелі, фіали. У створеному архітектором палаці Гуель у Барселоні (1900-1914) зненацька з’являється колонада доричного ордера, а в Палаці каталонської музики - дивне з’єднання мавританського стилю з китайським. Важлива роль у цих фантастичних добутках приділялася кольору і фактурі, для чого використовувалося облицювання битим керамічним черепком, мозаїка з різнобарвного скла. Каталонський майстер використовував у своїх спорудженнях незвичайні, але чіткі, з математичної точки зору, форми: параболи, гелікоіди, гіперболоіди, зірчасті багатокутники для зв’язку колон і зводів. Причому він підкреслював, що ці форми постійно зустрічаються в природі.

Будинок Міла. Буди́нок Міла́ (кат. Casa Milà, читається Ка́за Міла́), відомий також під назвою Ла Педре́ра або Ла Падре́ра (кат. La Pedrera - «кар’єр»), - житловий будинок, у 1906–1910 рр. (будівництво офіційно закінчилося у 1912 р.). Ідею створення цього шедевру Гауді брав у природи. Зокрема, дуже надихали його, розташовані неподалік від Барселони, гори Монтсеррат. Цей будинок часто називають «Педрерою» (кат. Casa Milà / La Pedrera), кам’яною печерою. Гауді тут досяг сюрреалістичної атмосфери, з хвилястим фасадом, криволінійними формами та ексцентричними димарями-дзвонами. Сам Гауді про цей будинок казав: «Його форми перегукуються з контурами гір, які оточують Барселону та їх можна побачити з даху цього будинку.» Ця будівля настільки органічно вписана в оточуюче середовище, що неможливо звільнитися від відчуття, що вона виросла тут сама по собі, а форму йому надали вітри, сонце і дощі. Цього і намагався досягти зодчий, який вважав, що архітектура повинна бути «природною».

Фасад будинку Міла хвилями обтікає вікна і балкони. Димоходи нагадують вивітрені уламки скель. Дах будинку буквально всіяний вигадливими спорудами - це комини, що ростуть ніби гриби або величезні нарости. Вони ростуть вільно - то відсуваються один від одного, то зближуються та юрмляться. У цьому будинку вільність росту виявляється й у трактовці стіни. Балкони та вікна з їх випуклими поверхнями ніби випирають із стіни, виростають з неї, примушують стіну "видиматися". А цей ріст завершується рослинним декором. Ні всередині, ні зовні будівлі неможливо знайти жодної прямої лінії. Кімнати мають вільну, іноді зовсім неочікувану форму і розташовані навколо багаточисельних внутрішніх двориків – патіо. Такий будинок не для тих, хто звик мешкати в стандартних комірках масових забудов, схожих на бджолині соти. Жити в такому величезному палаці-печері - означає постійно стикатися з мистецтвом.

У будівлі знаходиться музей, присвячений творчості Антоніо Гауді. Багато сучасних дослідників творчості Гауді схильні вважати будівлю найдосконалішою і бездоганно виконаною архітектурною спорудою, навіть з точки зору сьогодення.

Дім Батло - житловий будинок, побудований в 1877 р. для текстильного магната Жозеп Батло-і-Касановаса за адресою: Пасео де Граса (Passeig de Gracia), 43 в районі Ешампле (Eixample), Барселона. У 1905-1907 рр.. будинок був перебудований архітектором Антоніо Гауді. Будинок Батло виконаний у стилі каталонського модерну і є одним з найяскравіших прикладів цієї мистецької течії. Місцева назва будинку - Casa dels ossos (Будинок кісток). У ньому справді пізнаються образи кісток і внутрішніх органів. Дах будинку покритий арками, що створює асоціації зі спиною дракона або динозавра. А. Гауді придумав верхівки зі скляних куль, заповнених пофарбованим піском, і різнобарвні скляні дзвіночки, що дзенькають на вітрі. Згідно загальноприйнятій думці, округла деталь ліворуч від центру, що закінчується вежею з хрестом, являє собою меч Георгія Побідоносця (св.Георгія - покровитель Каталонії), встромленим у спину дракона. Покрівля викладена черепицею так, що нагадує риб’ячу луску. Сальвадор Далі з захопленням писав про цей будинок: «Це величезна, дивовижна, яскрава, переливчаста мозаїка з неперевершеною грою фарб, що іскряться, а з них проступають водні стихії».

Будинок Бісенса. Барселона (1878-1880 рр.) Будинок Бісенс (кат. Casa Vicens) - будинок у Барселоні, замовлений у Гауді Мануелем Бісенсом, власником цегляної та плиткової фабрики (який, до речі, був практично розорений цим будівництвом).

Елементи фасаду, маленькі ажурні башти нагадують про ісламські архітектурні мотиви, декоративне керамічне оздоблення шаховим орнаментом яскраво виділяється на фоні необтесаного каменю та охряної цегли, з яких зроблений будинок. В орнаментах кованих брам на вікнах та балконах використані рослинні мотиви. В інтер’єрі будинку також майстерно поєднані ісламські, японські та європейські мотиви.

Палац Ґуель (1885-1889 рр.) Палац Ґуель (кат. Palau Güell) (адр. Carrer Nou de la Rambla 3-5) — міський будинок, замовлений промисловцем (та багаторічним спонсором Гауді) Аузебі Ґуелєм. Будиночок сіренький, майже непримітний. Привертають увагу лишень ковані ворота та інше оздоблення палацу. І лише потім, підводячи очі, можна помітити незвичайний дах – візитівку Гауді.

Фасад будинку облицьований плитами сірого мармуру, лише між двома арками встановлена декоративна колона з каталонською емблематикою та вензелями господаря.

Через незвичні арки параболічної форми гості могли вільно проїжджати в просторий вестибюль будинку прямо в екіпажах, а в самому вестибюлі передбачений спіральний спуск в підвал, де знаходяться стайні.

У будинку 127 колон, і кожна з них унікальна - від приземлених, грибовидних в підвалі до елегантних полірованих з піренейського змійовика в приймальній залі.

У центрі будинку знаходиться зал з куполом висотою 17,5 м. У залі також встановлений орган унікальної конструкції з системою труб, які виходять у верхню галерею.

Інші кімнати розташовані навколо центральної зали. Особливо цікавим є оформлення стелі кожної з кімнат. Розкішна кипарисова та евкаліптова обшивка, ажурна металева арматура. Не менш унікальними є й меблі, також спроектовані Гауді.

На стелі будинку знаходиться невеликий купол з загостреною вежею. Він оточений 18 вишуканими кам’яними скульптурами.

Парк Гуель на даний момент – справжній парк з довжелезними пальмовими алеями, терасою з найдовшою лавкою в світі, де можна розмірено провести час, споглядаючи Барселону (адже парк розташований на пагорбі). Насправді ж, історія парку творилася за авантюрним проектом двох вар’ятів – пана Гуеля, який нещодавно повернувся з Англії, де мав нагоду прогулюватися чудовими ландшафтними парками, та пана Гауді, про якого і говорити годі. Гуель горів ідеєю створення громадського парку, такого собі соціального проекту, адже саме такі ідеї ходили у ті часи Європою. Але дуже скоро Гуель змінив свою думку і захопився ідеєю створення котеджного містечка для небідних людей. Для цього землю, придбану чи то для парку, чи то для мрії підприємця-романтика, було поділено на 60 ділянок. Але проект провалився, багатії не піддалися, і з 60 ділянок було викуплено лише 2, на одній з яких поселився сам Гауді. У цьому будинку зараз створено музей архітектора. Недалеко ж – трохи вище пагорбом – розташовується маєток Гуель, де зараз знаходиться школа.

Нині парк знаходиться на території міста, але за часів створення це не була Барселона. Тож проект не набув популярності. Але тепер увесь мегаполіс вдячний за цей чудовий парк.

Найвеличнішим творінням Гауді, якому він віддав сорок років свого життя, став Храм Спокути Гріхів, присвячений вшануванню Святого Сімейства. Головне призначення Храму, що з усіх боків оточений прекрасними садами, - стати місцем, де люди змогли б не тільки спілкуватися з Богом, а й відпочивати, отримувати певні знання, насолоджуватися душевним спокоєм.

Храм Святого Сімейства - грандіозна споруда, яку сам Гауді розглядав як вертикаль, що має височіти на фоні архітектурного ансамблю Барселони. Храм являє собою базиліку, що складається з п’яти поздовжніх і трьох поперечних нефів, відповідно 90 м завдовжки і 60 завширшки. Храм оточений подвір’ям, яке поєднує три величезні фасади, що слугують входом до нього. Зі сходу - це портал Різдва, із заходу - Страсті Господні, південний фасад має назву Слави. Кожен з них увінчаний чотирма дзвіницями заввишки 100 м, що символізують дванадцять апостолів. У плані храм являє собою католицький хрест, над самою серединою хреста споруджено башту заввишки 170 м, що символізує образ Ісуса. її оточують ще чотири башти - символи чотирьох євангелістів. Над вівтарною частиною - аисидою височить башта, присвячена Богоматері. Храм прикрашений величезною кількістю скульптурних композицій на біблійні та євангельські сюжети, різноманітними рослинними, геометричними та оригінальними зооморфними орнаментальними мотивами, пластичність, кольоросполучення, фантастичність яких вражають уяву. За конструкцією опорної системи Храм нагадує класичний готичний собор, але має цілковито інший зовнішній вигляд, який важко описати. На загальну думку, собор найбільше нагадує дитячі замки з піску або ж печерні сталагміти. Він здається величезною мереживною примарою із сталактитів, що нібито виростають із землі прямо на очах. Особливі вимоги майстер ставив до внутрішнього убранства храму. Його колони нагадують велетенські дерева, що підтримують небесне склепіння. Усі фасади мали прикрашати численні скульптурні композиції та барельєфи. В один із порталів собору вмуровано камінь зі священної гори Монсеррат. Собор Святого Сімейства за задумом мав стати архітектурним втіленням Нового Заповіту, непорушності християнських вірувань. Звідси й глибокий символізм храму.

Будівництво Храму Святого Сімейства розпочали ще у 1876 р., проте він і до сьогодні недобудований. На запитання, коли ж буде завершено будівництво, сам Гауді відповідав: «Мій замовник не поспішає». Антоніо Гауді трагічно загинув у 1926 р., коли храм було збудовано приблизно наполовину. Однак роботи тривають і досі.

З усього світу приїжджають люди до Барселони, щоб на власні очі побачити це фантастичне диво - храм, присвячений Ісусу, Марії та Йосифу, Святому Сімейству з Назарета, що уособлює в собі Віру й Надію, відтворену в Любові, яка звернена до Творця і символізує єдність усіх людей на землі.