3.2. Мікеланджело – втіленне відчуття форми

«Не народилася ще людина, яка, подібно мені, була б так схильна любити людей», - писав про себе великий італійський скульптор, живописець, архітектор і поет Мікеланджело.

Він створив геніальні, титанічні твори і ще найбільш визначні мріяв створити. Одного разу, коли художник був на мармурових розробках у Каррарі, він задумав висікти статую із цілої гори. Він уявив собі - корабель повертається додому із далекого плавання, і разом з ланцюгом гір із синього моря піднімається біла величезна статуя, яка виблискує на сонці. Непохитна, як сама гора, вона прославляє красу і силу вільної людини.

Мікеланджело Буонарроті – скульптор, живописець, архітектор і поет. У його творчості знайшли втілення як глибоко людяні, повні героїчного пафосу ідеали Високого Відродження, так і трагічне відчуття кризи гуманістичного світобачення, характерного для пізньої ренесансної епохи. Головним героєм його творів стала людина із трагічною або героїчною долею.

Мікеланджело народився 6 березня 1475 р., дитинство провів у Флоренції. Вчився у Флоренції в майстерні Д.Гірландайо (1488 – 1489). Вже в юнацьких творах (рельєфи «Мадонна біля сходів», «Битва кентаврів», бл. 1490-1492) визначилися головні риси творчості скульптора - монументальність і пластична потужність, внутрішня напруженість і драматизм образів, благоговіння перед людською красою. Працюючи в кінці 1490-х рр. у Римі, Мікеланджело віддав данину захопленню античною скульптурою в статуї «Вакх» (1496-1497); новий гуманістичний зміст, яскраву переконливість образів він вніс до канонічної схеми групи «Оплакування Христа» («П’єта», бл. 1498), що дотепер знаходиться в первісному місці - у Соборі Св. Петра. Це одна з найбільш відомих робіт в історії світового мистецтва. П’єта була замовлена Мікеланджело французьким кардиналом Жаном Білером де Лаг рола у 1497 р. і, імовірно, закінчена Мікеланджело перш, ніж йому виповнилося 25 років. Це - єдина робота, що він підписав. Молода Марія зображена з мертвим Христом на колінах - образ, запозичений з північноєвропейського мистецтва. Погляд Марії не настільки сумний, наскільки урочистий. Мікеланджело висік композицію з суцільного шматка мармуру. Майстер зобразив Марію молодою і неземною, щоб протиставити її численним старим, змученим і вбитим горем жінкам інших скульпторів. Це вершина творчості молодого Мікеланджело.

У 1501 р. Мікеланджело повернувся до Флоренції, де береться за надзвичайно складну роботу. Один скульптор почав робити статую із мармурової глиби висотою більше 5 м, але зіпсував мармур і покинув його. Кращі майстри, навіть Леонардо да Вінчі, відмовились робити скульптуру із цього зіпсованого мармуру. Мікеланджело погодився. Через три роки статуя була готова. Це був «Давид» (1501-1504). Скульптуру встановили у центрі Флоренції, і флорентійці побачили у ній образ захисника міста. Флорентійці тоді боролися з тиранією сімейства Медичі, що правили містом.

«Давид» Мікеланджело - гігант не лише за своїми розмірами (бл. 5 м, статую так і назвали «Гігант»), але й за своїм духовним потенціалом. Легка та невимушена поза героя, але внутрішнє напруження відчувається у всій фігурі, особливо у проникливому погляді. Праща (ремінь для кидання каменів) перекинута за спину. Опущеною рукою він підхопив її нижній кінець із рукояттю у вигляді короткого круглого стрижня, що часто помилково вважають каменем. Давид зображений оголеним, як це робили скульптори Стародавньої Греції. Він зібраний та зосереджений перед битвою з Голіафом, і Мікеланджело показав цю внутрішню готовність героя до подвигу. У 1873 р. статую перенесли до Академії образотворчих мистецтв, у спеціально для неї збудований зал. На її місці на Палаццо Веккіо за вимогою жителів була встановлена мармурова копія, а на площі Мікеланджело у 1875 р., коли відзначалось 400-річчя з дня народження скульптора, встановили бронзову копію Давида.

У 1505 р. папа Юлій ІІ запросив Мікеланджело до Риму і доручив йому створення власної гробниці. Проект гробниці кілька разів змінювався. Для неї Мікеланджело створив дві статуї рабів та статую «Мойсей» - втілення нескоримої волі та сили людського духу. Мойсей - давньоєврейський пророк, що вів свій народ до землі обітованої. Він зображений із скрижалями, де Бог начертав 10 заповідей. Головна зачарованість «Мойсея» міститься в художньому протиріччі між внутрішнім вогнем і зовнішнім спокоєм, які художник передав з надзвичайною майстерністю. Внутрішній неспокій найсильніше виражений в руках і в могутній голові.

Природжений скульптор, Мікеланджело й у живописі мислить об’ємно. У 1508 р. Папа римський доручив йому розписати стелю Сикстинської капели - церкви римських пап у Ватикані. Спочатку Мікеланджело планував розписати лише люнети (простори над арками) та зобразити 12 апостолів. Згодом задум розрісся і розписи вкрили все склепіння та його бічні частини. Більше чотирьох років неймовірних зусиль віддав Мікеланджело цій праці. Довелось розписати біля 600 м² площі, причому на стелі, лежачи на спині на риштуванні. У результаті у нього погіршився зір, здоров’я було підірване. Коли робота завершилась, сам Папа та римляни були вражені побаченим. Перед ними постав світ титанів, сповнений людських пристрастей. Це не був ідеальний, гармонійний світ Рафаеля. У героях Мікеланджело ми чуємо биття людських сердець, стаємо свідками їхніх почуттів та пристрастей. Кожен сантиметр розпису свідчить про те, що творцем керували пристрасть та уява. Велич особистості самого Мікеланджело і проявилась у титанічних образах його героїв. Приміром, розпис «Створення Адама». По безкінечному простору летить Бог-Отець в оточенні янголів. Його плащ розвівається, немов вітрило. Правиця Бога, що дарує життя, майже торкається руки Адама, і його і тіло, що лежить на землі, починає рухатись. Між, двома руками немов пробігає електрична іскра. У цій точці виражено весь пафос сцени, весь глибинний задум. Гнучке, сильне тіло Адама та його обличчя, звернені до Бога із благанням та очікуванням - усе звеличене уявою художника.

Майже 15 років (1516-1534) Мікеланджело працював над усипальницею родини Медичі у Флоренції. Герцоги Джуліано та Лоренцо померли рано й нічим не вирізнились у славетному роді Медичі. Мікеланджело дорікали, що у скульптурах двох воєначальників мало схожості з Джуліано та Лоренцо Медичі. На що він відповідав: «Кого це буде цікавити через кілька століть?»

Гробниці розташовані біля двох протилежних стін капели. На гробниці Лоренцо - скульптури «Вечір» та «Ранок», на гробниці Джуліано - «День» та «Ніч». У капелі люди переживають невимовне відчуття печалі та приреченості, невідворотності долі. Мікеланджело прожив довге життя - майже 90 років. Він мав невживчивий характер і мало друзів, життя було бурним, пристрасним, хоча й самотнім. Часто його великі плани терпіли крах, але він завжди знаходив сили, щоб витримати удари долі. Цю силу людського духу він увічнив у своїх творіннях.

Мікеланджело не вирізбив із цілої гори грандіозну статую, як мріяв. Але він, так як і Браманте, а потім Рафаель, будував найвеличнішй у світі собор св. Петра в Римі. У 1546 р. його було призначено головним архітектором цього собору. І хоч будівництво було почато до нього і закінчено після його смерті, собор св. Петра несе на собі відбиток великого генія Мікеланджело: художник переробив план собору, по його моделі було зведено прекрасний купол.

Навіть архітектуру Мікеланджело сприймав як відображення краси людини. «Безперечно, що архітектурні частини подібні до частин людського тіла», - говорив він. Помер Мікеланджело 18 лютого 1564 р. Його тіло таємно вивезли із Риму і поховали на батьківщині.

Творчість Мікеланджело, що стала блискучим завершальним етапом італійського Відродження, зіграла величезну роль у розвитку європейського мистецтва, підготувавши становлення маньєризму та бароко.