10.2. Турецьке гончарне мистецтво

Представники різних країн тривалий час безуспішно намагалися дізнатися секрети технології порцеляни. Лише на початку I тис. н. е.. гончарі Туреччини та Ірану винайшли виробництво майоліки - посуду та виробів, прикрашених кольоровими складами у вигляді рослинних орнаментів і покритих глазур’ю. Досить швидко майоліка знайшла застосування в монументальній архітектурі, особливо культовій архітектурі міст Малої і Середньої Азії, Кавказу і арабських країн.

На багатьох будівлях, що збереглися до наших часів з епохи Середньовіччя, є різноманітні за формою та орнаменту поливні плитки та кахлі. Найчастіше візерунки на них - розкішні орнаменти синього, блакитного, ультрамариновий тонів, жовті вставки, білі букви арабських написів, жовті та червоні квіти, розетки, геометричні фігури - були виконані із застосуванням різних фарб.

Нерідко громадські та культові споруди мусульманських центрів прикрашалися мозаїкою, виконаною з окремих елементів, які відливалися з глини в спеціальних формах або випилювалися з керамічних дощок, покритих глазур’ю того чи іншого кольору. Мусульманська релігія в більшості випадків забороняла зображати людини. Тому на архітектурній кераміці та гончарногму посуді отримали широке розповсюдження і досягли небувалої віртуозності складні орнаментальні плетінки з рослинних або геометричних елементів. Нерідко вони супроводжувалися також епіграфічних декором. Так називається орнамент, виконаний з букв і написів арабською в’яззю. Майоліка середньовічних міст Сходу виготовлялася переважно на кашиному (пористому) тісті з підглазурним розписом.

Вона часто являла собою довгу смугу-бордюр, якою обрамляли ті чи інші архітектурні форми. Найпоширенішими кольорами, якими прикрашалася майоліка, були синій і ультрамариновий. Часто зустрічаються також кахлі з бірюзової поливою і чорним підглазурним розписом, який зазвичай мав рослинний орнамент. Такий розпис наносився спеціальними художніми китицями.

Кераміка з Туреччині відома на весь світ, немає такої людини, яка б не хотіла б мати хоча б один предмет з міста Кютахї. Саме це місто вважається столицею турецької кераміки.

Ті, хто вперше збирається відвідати країну зірки і півмісяця, буде вражений великою кількістю різнокольорової кераміки, що зустрічається всюди, як в невеликих лавочках, так і у великих торгових центрах у будь-якому з міст Туреччини. Абсолютно неможливо пройти повз унікальні фаянсові вироби: підноси, вази, глеки, мундштуки, декоративні колби для наргіле – хочеться до цього всього доторкнутись, погладити і забрати з собою. Особливо радує око білий фаянсовий посуд, розписаний блакитним орнаментом, що нагадує російську гжель. Проте не варто відразу звинувачувати турецьких майстрів у плагіаті. Вони не мають ніякого відношення ні до гжелі, ні до інших відомих російських орнаментів. Єдине, що ріднить далеку Туреччину з Росією, це той факт, що, так само як і на Русі, подібні керамічні вироби вважаються не домашнім начинням, а витворами мистецтва.

Як і багато тисяч років тому, в Анатолії використовують рослинні фарби. Секрети змішування фарб у кожної сім’ї свої і передаються з покоління в покоління. Найвживаніші кольори розпису – це синій, червоний, чорний, зелений і ліловий. Раніше використовувалися тільки білий і синій кольори, як в китайській кераміці. Саме звідти були узяті перші орнаменти і перші рослинні малюнки в блакитних кольорах! Пізніше, в «період тюльпана», стали з’являтися яскраві мотиви з червоними тюльпанами.

Тюльпан, що прийшов з Туреччини, а не з Голландії, як прийнято вважати, був з 16 ст. улюбленим мотивом при розписі кераміки. Турецьке ім’я «Lâle» є в арабському шрифті анаграмою аллаха. Тому тюльпан у Осман вважався священною квіткою. Ідеальні квітки повинні були бути червоними і кинжалоподібної форми. Дарування квітки означало: ” Твоя краса мене запалила”. Сьогодні тюльпан є символом, який в Туреччині можна бачити скрізь. Ці квіти значно розбавили рослинний світ у розписі, завжди і в усі часи їм відводитиметься головна роль в усьому, що пов’язано з культурою цієї країни.

Як і орнаменти, кольори традиційних турецьких мотивів мають своє значення. Так, чорний колір втілює вирішення проблем, червоний – багатство, зелений – священний колір ісламу, колір пророка, синій – колір благородності і великодушності, жовтий захищає від невдачі. І все це неспроста. Турки вірять у чарівну силу кольоротерапії, практично так само свято, як китайці в науку Фен-шуй. Отже, при виборі керамічних сувенірів, не варто забувати і про свої життєві пріоритети!

У Туреччині мистецтво кераміки почало розвиватися з VІІІ-ІХ ст. Спочатку під впливом мистецтва сельджуків. В основному були розповсюджені кольорові орнаменти. Пізніше стали включати каліграфію і геометричні мотиви. Колірна палітра - це бірюза, синій кобальт, бузковий, жовтий, чорний, фіолетовий. Особливого розвитоку мистецтво кераміки досягло за часів імперії Османа. У кінці ХV – поч. ХVІ ст. центром кераміки стало місто Ізнік (Iznik). В Ізніку виготовляли посуд для королівського палацу та кахлі. Упродовж ХV- ХVІІІ ст. попит на ізнікські кахлі був величезний. Кахельні плити різнились як за формою (прямокутні, шестикутні, зірчасті тощо), так і за оздобленням. Їх колір – біло-блакитний, синій, сірувато-зелений, мідно-брунатний, фіолетово-брунатний, бірюзовий, томатно-червоний, рожевий, кораловий. Дуже часто малюнок кахлів являє собою арабески, що іноді містять цитати з Корану, розсип квітів – лотоси, троянди, ромашки, гіацинти, півонії, гвоздики, кипарисові гілочки – та фрукти.

Ізнікська кераміка, яка крім кахлів дала світові яскраві взірці предметів побуту – блюда, дзбани, глеки, вази, підсвічники, - продемонструвала, як може «звучати» колір, відображаючи природу.

Саме ізнікська кераміка справила вплив на майоліку Падуї та вироби дельфтського фаянсу (ХVІІІ ст.)

У ХVІІ ст. торговці стали привозити вази з китайського фарфору. Стало дуже модно копіювати синьо-білий фарфор. У розписі з’явився мотив "китайські хмари". Також вироби часто розписували ліліями, трояндами, гілками винограду, кипарисами. Малювали кораблі на хвилях, звірів. У зв’язку з економічними труднощами виробництво в Ізніку припинилося і з ХVІІІ ст. центром кераміки стала Кутахья (Kutahia).

Зараз кераміку виготовляють і в Ізніку, і в Кутахьї.