8.4. Геній м.Врубеля

А. Врубель відрізнявся рідкісною багатогранністю дарування. Він відомий як майстер монументальних розписів, станкових картин, театральних декорацій, як графік, скульптор і навіть архітектор. У якій би галузі не працював художник, він створював першокласні твори.

Навіть серед блискучих художників кінця XIX – поч. XX ст. Врубель виділяється самобутністю, неповторністю свого мистецтва. Оригінальність думки, новизна форми часто заважали розумінню творчості Врубеля сучасниками, і жорстока несправедливість критики боляче ранила чуйного художника.

Народився М. А. Врубель 5 березня 1856 р. в Омську в сім’ї військового юриста. Обережно ставився батько хлопчика до захоплення живописом.

Під час недовгого перебування в Петербурзі Врубель займається у Художній школі, часто буває в Ермітажі. Закінчивши Одеську гімназію, де він серйозно вивчає літературу, історію, німецьку, французьку, латинську мови, Врубель складає іспити до Петербурзького університету на юридичний факультет і закінчує його в 1879 р.

До цього часу майбутній художник вже твердо вирішив присвятити себе мистецтву і в 1880 р. вступає до Академії мистецтв, займається в класі відомого педагога П.П. Чистякова. В Академії Врубель працює багато і серйозно.

Серед академічних малюнків Врубеля виділяється акварель «Заручини Марії з Йосипом» (1881). Композиція нагадує картину Рафаеля на ту ж тему, разом з тим в малюнку відчувається вплив біблійних ескізів А. А. Іванова, але композиційний лад, рух фігур більш динамічні.

Восени 1883 р. Врубель знімає майстерню для самостійної роботи з натури. Тут він пише акварель "Натурниця в обстановці Ренесансу", що свідчить про вміння художника передати різноманітність матеріальних форм, багатство відтінків, колір. Уже в Академії мистецтв Врубеля починають цікавити теми загальнолюдські, філософські, його тягнуть за собою сильні особистості, невірні, часто - трагічні. Не випадково перша картина Врубеля пов’язана з трагедією Шекспіра: це «Гамлет і Офелія» (1884). У квітні 1884 р. Врубель залишає Академію і за пропозицією відомого мистецтвознавця А. Прахова їде до Києва для участі у реставрації стародавнього розпису Кирилівської церкви. Художником виконані роботи з оновлення ста п’ятдесяти фрагментів стародавніх фресок і створено чотири нові композиції на місці втрачених. Крім фресок, Врубель написав чотири ікони. Він працював над ними у Венеції, куди їздив вивчати мистецтво Раннього Відродження. Краща з цих творів - ікона "Богоматір" (1885) - жіночно-ніжний і водночас сумний образ матері, передчуває трагічну участь сина.

Однак найдивовижнішим творінням Врубеля в Київський період - акварельні ескізи розписів Володимирського собору (1887). Працюючи в Кирилівської церкви, вивчаючи фрески Софійського собору, художник усвідомлює сутність високого мистецтва монументального живопису стародавньої Русі. У володимирських ескізах особливо яскраво проявився зв’язок творчості Врубеля зі спадщиною давнини, співзвучним і хисту, і душевному складу художника. Шляхетний образ «Воскресіння», променистий, немов оточений бездонною синявою неба «Ангел з кадилом та свічкою», і, нарешті, «Надгробний плач», приголомшливий сплеск трагічного почуття. Богоматір з широко відкритими очима, повними сліз, немов скам’яніла в страждання над труною сина. Урочистий ритм складок одягу, строгі лінії, монохромна простота колірних співвідношень, граничний лаконізм композиції допомагають висловити глибину і велич скорботи. У «Надгробному плачі», який можна віднести до унікальних творів світового мистецтва, Врубель органічно поєднав гармонію і монументальність стародавнього мистецтва з експресією почуттів людини XX ст.

Художнику не вдалося здійснити свої задуми в стінних розписах - його участь у оздобленні собору обмежилася створенням химерних орнаментів, але й цій роботі Врубель віддається з захопленням, виявляючи невичерпне багатство фантазії.

У 1889 р. Врубель їде до Москви, починається новий і найбільш плідний період його творчості. Художник отримує ряд замовлень на декоративні панно. Одне з них – «Венеція» (1893) - створено за враженнями від поїздки до Італії (1891-1892). Перед глядачем постає місто епохи Відродження в усій святковій пишності карнавальної ходи.

Зміст картини «Іспанія» (1894), можливо, навіяний оперою «Кармен», яку Врубель дуже любив і вважав «епохою в музиці». Схвильованість персонажів, напруженість кольору, потік променів спекотного сонця викликають відчуття конфлікту, драми. У деякій близькості до цієї картини – «Ворожка» (1895), твір глибоко психологічний. Серед лілово-рожевого мерехтіння килима і шовкових тканин Врубель майстерно виділяє обличчя. Владно притягує пильний погляд палаючих очей, наче перед жінкою розкрилася страшна таємниця майбутнього.

У цю пору Врубель багато працює над портретами і для кожного знаходить особливі мальовничі прийоми. У портреті К. Д. Арцибушева (1897) відчувається спокійна врівноваженість; портрет С. І. Мамонтова (1897) будується на контрастах композиційних ритмів, деталей, чорних і білих плям кольору, і в самому образі Мамонтова титанізм граничить з безпорадністю.

Давня любов до музики призводить Врубеля у приватну оперу Мамонтова, де він зближується з Н. А. Римським-Корсаковим та бере участь в оформленні опер «Царська наречена» і «Казка про царя Салтана». Потім він зайнятий архітектурними проектами, з яких було здійснено лише один - прибудова до будинку Мамонтова в Москві. У Абрамцеві Врубель очолює керамічну майстерню, створює серію своєрідних скульптур-майоліки на казкові теми: «Лель», «Волхова», «Купава».

З Абрамцевим пов’язано великі творчі шукання Врубеля. Тут прокинувся його інтерес до народної творчості, національних традицій.

«Музику цільної людини» художник знаходить в російському фольклорі, до образів якого постійно звертається в 90-і рр. Врубеля не приваблюють ілюстрації до яких-небудь певних билин або казок, він прагне проникнути в уявлення наших предків про людину і природу, поглянути на світ їх очима.

Такий врубелевський «Богатир» (1898) - породження навколишньої природи, яка дає цьому гіганту велич і міць.

У картині «Пан» (1899) грецький бог перетворюється на російського лісовика. Старий, зморшкуватий, з бездонними блакитними очима, вузлуватими, немов сучки, пальцями, він ніби виникає з замшілого пенька. Гармонійне з’єднання фантастичного і реального бачимо і в картині «Царівна-Лебідь» (1900). "Царівна-Лебідь" - один з найбільш привабливих жіночих образів, створених художником.

Пристрасна любов до природи допомагає художнику передати її красу. Пишні грона врубелевського "Бузку" (1900), спалахуючи ліловим вогнем, живуть, дихають, оживають в сяйві зоряної ночі.

Поряд з епічними темами Врубель протягом 90-х рр. працює над образом Демона. Перша спроба вирішити цю тему відноситься до 1885 р., однак робота була знищена Врубелем.

У 1891 р. до ювілейного видання творів Лермонтова під редакцією Кончаловського Врубель виконав ілюстрації, з тридцяти - половина стосувалася "Демона". Ці ілюстрації, по суті, представляють самостійні твори і свідчать про глибоке розуміння Врубелем лермонтовської поезії. Особливо примітна акварель «Голова Демона». Вона справді монументальна. На тлі кам’янистих засніжених вершин - голова з шапкою чорних кучерів. Бліде обличчя, спраглі, наче обпалені внутрішнім вогнем, губи, блискучі очі з пронизливим поглядом, з виразом нестерпної муки. У цьому погляді - спрага «пізнання і свободи», бунтівний дух сумніву.

Через кілька років Врубель пише «Демона, що летить» (1899). Образ пронизаний передчуттям загибелі, приреченості. Це останній, відчайдушний політ над горами. Демон майже зачіпає вершини своїм тілом. Колорит картини похмурий.

І, нарешті, до 1901-1902 рр. відноситься остання картина – «Демон повалений», над нею Врубель працював напружено і болісно. А. Бенуа згадує, що картина була вже на виставці "Світу мистецтва", а Врубель все ще продовжував переписувати обличчя Демона, міняв колорит.

Розбите, деформоване тіло Демона зі зламаними крилами розпростерті, гнівом палають очі. Світ занурюється у морок, останній промінь спалахує на вінці Демона, на вершинах гір. Буремний дух скинутий, але не зламаний. Сучасники бачили в цьому образі протестуючий початок прекрасної нескореної людини.

Закінчуючи поваленого Демона, Врубель важко захворів і знаходився у лікарні. З невеликими перервами хвороба триває до 1904 р., потім настає нетривале одужання.

У 1904 р. він їде до Петербурга. Починається останній період творчості. У 1904 р. Врубель пише «Шестикрилого Серафима», за задумом пов’язаного з віршем Пушкіна «Пророк». Могутній ангел певною мірою продовжує тему Демона, але цей образ відрізняється цілісністю, гармонійністю.

В останні роки життя Врубель створює один із найніжніших, найтендітніших образів – «Портрет Н. І. Забіли на фоні берізок» (1904). До цього ж часу відносяться цікаві автопортрети. З 1905 р. художник знаходиться в лікарні постійно, але продовжує працювати, виявляючи себе блискучим художником. Він малює сцени лікарняного побуту, портрети лікарів, пейзажі. Малюнки, виконані в різній манері, відрізняються великою емоційністю. За кілька років до смерті Врубель почав працювати над портретом В. Брюсова (1906). Деякий час по тому Брюсов писав, що все життя намагався бути схожим на цей портрет. Врубель не встиг завершити цю роботу, у 1906 р. художник осліп. Трагічно переживає він страшний удар. Єдиною втіхою залишалася музика. Помер Врубель 1 квітня 1910 р.

Творчість художника була палким протестом проти зла. Створюючи трагічні образи, він втілював у них світле благородне начало. Боротьба світла і темряви - ось зміст більшості робіт Врубеля.