Тема 12. Паркова культура

Історія садово-паркового мистецтва нараховує більш восьми тисячоріч. Стилі садів, що сформувалися за настільки тривалий час, подібно іншим видам мистецтва (архітектурі, живопису, літературі) були відображенням епохи. До XIX ст. сади здебільшого створювалися для знаті і служили «візитною карткою» правлячої еліти. Саме тому в садах з такою силою і виразністю проявилися національні і релігійні особливості, а також світогляд людини і відношення його до природи.

Регулярний стиль досяг свого розквіту в XVII ст. у Франції і зв’язаний з ім’ям Людовіка XIV. Його правління - апогей французького абсолютизму. Легенда приписує Людовіку XIV вислів «Держава - це я».

Можна виділити наступні характерні ознаки регулярних садів:

• Рельєф виражений мало, уся композиція носить площинний характер.

• Формування середовища йде по лініях підпорядкування природи, геометричним формам, протилежним вільним м’яким лініям полів, рік, лісів.

• Яскраво виражена основна вісь композиції - стрижень усього регулярно розпланованого простору. На ній розташовуються центральний будинок садиби, водні каскади і сходи. Підлегле положення займають променеві і діагональні алеї, що ведуть від центра в глибину парку. Усе планування саду будується за законами симетрії.

• Територія оформлена терасами, що закінчуються підпірними стінками. Тераси з’єднуються між собою сходами, що є одним з головних декоративних елементів саду.

• Головний вхід розташований у нижній частині саду для того, щоб ще при вході гості були уражені величчю всієї композиції.

• Партерна частина саду оформлена вишуканими квітниками з використанням кольорового піску, гравію, прикрашена скульптурами і декоративними вазонами.

• У саду віддається перевага рослинам, що добре піддаються стрижці і довго зберігає форму. В умовах середньої смуги Росії для цих цілей підходять із хвойних рослин: кіпарисовики, туї, ялина сиза, ялина колюча; з листяних: бирючина, бересклет, глід, барбарис, перстач, кизильник, спіреї, клен, декоративні зливи і яблуні, липа мілколистна.

Тепер, знаючи основні принципи створення регулярного саду, давайте розглянемо, у якому випадку актуальне використання цього стилю сьогодні. Використання регулярного планування саду доречно в тому випадку, якщо заміська резиденція призначена для прийому гостей, яких необхідно вразити вишуканістю, смаком і статком. Однак необхідно врахувати, що створення саду в регулярному стилі вимагає щодо великих просторів і безперервної роботи професійного садівника.

12.1. Версаль – зразок Європейського парку

В історії світової архітектури палац і парк у Версалі займають визначне місце. І не тільки тому, що це був найбільший і найбагатший з усіх садово-паркових ансамблів тих часів. Тут у Версалі остаточно сформувалися риси класицистичної архітектури і паркобудівництва. У той час не було на світі палацу і парку, що справляли б таке велике враження. Навіть Петро І, побачивши Версаль, був вражений красою ансамблю і сказав, що в нього також буде парк, «не гірший, ніж у французького короля». Сади та парки Версаля становлять собою одну з найбільш чарівних принад колишньої резиденції французьких королів у Версалі. Розкинуті на площі близько 800 гектарів, сади та парки Версаля є одними з найбільших у Європі. Вони були спроектовані в 17 ст. видатним французьким ландшафтним архітектором, майстром садово-паркового мистецтва світового рівня Андре Ленотра. Щорічно їх відвідують більше 6 млн. туристів, що робить їх одними з найбільш відвідуваних місць у Франції.

Палац Версаля відігравав важливу роль на протязі свого існування не лише в епоху французької монархії, але й протягом всієї історії Французької Республіки. Розташований в 20 кілометрах на південний-захід від Парижу, Версаль виник на місці невеличкого замку, збудованого в 1623 р. Людовіком XIII. Його син, Людовік XIV, після смерті кардинала Мазаріні в 1661 р., самостійно розпочинає керування державою. Людовік XIV правив Францією 72 роки – довше, ніж будь який інший монарх Європи, його правління ввійшло в історію як ”великий вік ” та ознаменувалось зміцненням єдності Франції, її військової могутності та престижу, розквіту культури. Щоб підкреслити велич та значення Франції, молодий король вирішив спорудити нову королівську резиденцію, яка б стала уособленням французького абсолютизму, символом могутності та величі монарха.

Величезний парк з садами, боскетами, скульптурами та фонтанами був закладений в період з 1661 до 1700. Масштаби будівництва не могли не вражати. Роботи проводились на території загальною площею 10 000 гектарів. Для цього необхідно було осушити переважно болотисту територію. Роботи тривали в чотири етапи. Три з них припали на правління Людовіка XIV. Коли двір Людовіка XIV переїхав до Версаля, в палаці та прилеглих до нього приміщеннях розмістились 10 000 обслуги. Палац вражав сучасників своїми розмірами та розкішшю.

Дизайнер садів та парків Версаля Андре Ленотра увійшов в історію як один з найкращих майстрів ландшафтного мистецтва. Він вважається засновником так званого “французького парку”, парку регулярного типу.

Французький або регулярний парк – парк, що мав геометрично правильне планування. Його характерними особливостями були прямі алеї, правильної форми басейни та квітники, підстригання дерев та кущів з наданням різноманітних геометричних форм.

Планування регулярних парків найбільшої вершини досягло у Франціі в XVII-XVIII ст. Мода на такі парки була перейнята іншими країнами Європи, звідси і поширена назва садів як “французьких”. Однак з історичної точки зору це неправильно. Сади такого типу зародилися в Італії в епоху Відродження, а найбільшої витонченості досягли в Англії в XIX ст., де практикувалась стрижка дерев та кущів у вигляді тварин, грибів, птахів, спіралей і так далі. Найчастіше регулярні сади були поширені при палацах та замках.

Старанно посаджені та упорядковані, сади Версаля бездоганно відтворюють дух епохи Людовіка XIV. Кожне дерево, кожний кущ, кожний фонтан, водойма, квітник та скульптура були бездоганно сплановані та розбиті, кожна деталь підкреслювала велич короля. Парк складався з зелених насаджень, які пересікались алеями, в впереміжку з терасами, клумбами та боскетами.

Були висаджені багато тисяч дерев та кущів. Повсюди були встановлені скульптури в красивому облаштуванні. Деякі зелені насадження були підстрижені на голландський манер в загальноприйняту форму, відтворюючи почуття штучності навколишнього пейзажу. Сади та клумби були облаштовані в симетричні форми. Широкі алеї були симетрично обсаджені деревами. Всі ці елементи дизайну створювали у підданих відчуття мізерності по відношенню до величі короля. Сади Версаля справляли враження, як і сам замок, величі творчого потенціалу людини та красоти природи.

Окрім самого палацу, сади та парки Версаля включають в себе декілька головних об’єктів: Оранжерея, Великий канал, Французький сад, фонтани.

Оранжерея складається з центральної галереї довжиною 155 метрів та двох галерей по боках. Вона включає в себе більш ніж 1000 дерев: апельсинові, лимонні, гранатові (вік деяких з них кілька сотень років ).

Довжиною 1500 м та шириною 62 м, Великий канал був збудований в період між 1688 та 1671 рр. До Великої французької революції численним гостям палацу подобалось прогулюватись на човнах по Великому каналу. Канал також служив місцем проведення чисельних феєрверків під час королівських урочистостей. У 1674 р. Людовік XIV наказав створити “маленьку Венецію”. Дотична до Великого каналу, “маленька Венеція” розміщала яхти та каравели, завезені з Нідерландів, та гондоли, отримані як подарунок від венеціанського дожа (дож – виборний глава Венеціанської республіки). Посаджені дуби, буки, ясені, та дикі вишні з обох сторін каналу створювали відчуття гармонії.

Окрім декоративних функцій, Великий канал виконував і практичну роль. Розташований в низині, він збирав воду від фонтанів, розташованих в саду зверху. Потім вода з Великого каналу закачувалась назад в резервуар і знову подавалась до фонтанів.

Красота парків та садів Версаля – колись і тепер – фонтани. Ключовий елемент, що живить фонтани – вода – була слабким місцем садово-паркового комплексу Версаля ще з часів Людовіка XIV. Сади потребували води. Місцеві водойми, в принципі, забезпечували цю потребу на початковому етапі будівництва палацу. Однак Людовік XIV розширював сади та парки Версаля будівництвом все більшої і більшої кількості фонтанів, в результаті чого гостро постала проблема забезпечення водою.

Оскільки було неможливо забезпечити усі фонтани водою, в 1672 році Жан Батіст Кольбер винайшов схему, яка діяла наступним чином. При наближені короля обслуга фонтанів сигналізувала один одному, після чого найближчі до короля фонтани негайно приводились у дію. Як тільки король ішов далі, включались нові фонтани а попередні виключались.

З метою вирішення проблеми нестачі води, у 1681 р. був реалізований один з найбільш амбіційних проектів під час правління Людовіка XIV. Завдяки тому, що річка Сена протікала неподалік від Версаля, було запропоновано спрямувати її води до палацу. З цією метою в 1684 р. була сконструйована машина Марлі - справжнє інженерне диво на ті часи. На її будівництво пішло три роки і було витрачено 4 000 000 ліврів – величезні гроші для державної казни. 221 насос піднімав воду на висоту 162 метра вище рівня річки у великий резервуар, звідки вода по водопроводу доставлялась до Версаля, який знаходився за 8 км від річки.

У 1685 р. машина Марлі вийшла на проектну потужність. Проте через витоки води з трубопровідної системи та часті поломки механізму машина здатна була перекачувати лише 3,200 м3 води в день –близько половини об’єму проектної потужності. Машина Марлі часто виходила з ладу та потребувала обслуги з 60 чоловік для підтримання її в робочому стані та дорогих ремонтів. Незважаючи на вражаючий факт, що Версаль споживав більше води в день, ніж місто Париж, машина Марлі продовжувала експлуатуватись до 1817 р.

Остання спроба вирішити проблему водопостачання фонтанів була здійснена в 1685 році. З цією метою було вирішено спрямувати води річки Ер до Версаля. Річка Ер протікала за 160 км на південь від Версаля. Проект полягав у будівництві судноплавних каналів та шлюзів на додаток до водопроводу. Для вирішення цієї проблеми були задіяні від 9000 до 10 000 солдат в 1685 р. Наступного року більше 20 000 солдат працювали на будівництві. У цей період розпочалась війна Великого альянсу між Францією та Аугсбургською лігою. Незважаючи на війну Франції проти семи країн Аугсбургської ліги, які протидіяли експансіі Людовіка XIV в Європі, одна десята частина армії продовжувала роботи по спорудженню каналу. І лише коли проти Франції на стороні Аугсбурзької ліги виступили Нідерланди та Англія, роботи припинились. Цей проект так ніколи і не був здійснений. У разі ж завершення спорудження каналу, постачання 50,000 м³ води щоденно дало б можливість остаточно вирішити проблему живлення фонтанів Версалю.

У Версалі працюють 1400 фонтанів. Найбільш знаменитий з них – фонтан Латона. Спроектований Андре Ленотра, виліплений французькими братами-скульпторами Гаспаром та Бальтасаром Марсі, та зведений в 1668-1670 рр., фонтан зображує епізод з відомої поеми давньоримського поета Овідія “Метаморфози” (поема про різноманітні перевтілення, які відбувалися з часів створення світу згідно грецької та римської міфологіям). У центрі фонтану стоїть Латона та її діти , Аполлон та Діана, яким лікійські селяни не дозволяють пити воду з водойми та кидають у них бруд, мул. У поемі розповідається, що Латона поскаржились Зевсу, і той покарав селян, перетворивши їх на жаб. Цей епізод з поеми був вибраний як алегорія до Фронди (серія антиурядових виступів проти всесилля монархії, що мали місце в у Франці в 1648-1652 рр., коли Людовік XIV був неповнолітнім. У цей період державою керувала його матір та кардинал Мазаріні). Тобто тут акцентувалася увага на киданні бруду та проводилася параллель з Фрондою у Франції. Фронда розглядалася як походження терміну “кидатися брудом” у політичному контексті.

Під час Великої французької революції,за наказом Національного конвенту, деякі дерева в парку були знищені, існувала загроза повного винищення садів та парків Версаля. Французький ботанік Луї Клод Рішар прохав уряд врятувати Версаль. Він посіяв овочі на терасах, тим самим перешкодив спробам подальшого руйнування садів та парків. Під час революції Версаль був відкритий для всіх відвідувачів. Нерідко можна було побачити картину, коли люди прали одежу у фонтані та розвішували її на кущах для просихання.

Для будь-якого вікового саду звичайною практикою є реплантація дерев, і Версаль тут не виняток. Парки та сади Версаля пережили, як мінімум, п’ять періодів значних реплантацій, які були виконані як з практичних, так і естетичних причин. Під час зими 1774-177 рр., Людовік XVI наказав пересадити сади на тій підставі, що дерева вже старі та заражені хворобами, а тому їх необхідно замінити. До того ж сад, який був закладений в XVI ст., виглядав, на його думку, не сучасно. Пізніше, у 1860 р., багато дерев, посаджених у часи Людовіка XVI, знову було пересаджено. У 1870 р., потужний шторм завдав величезної шкоди Версалю. Проте через Франко-Прусську війну, та революційні події 1871 р., програма нових насаджень розпочалася лише в 1883 р.

Нещодавній пересадці дерев передували дві потужних бурі в 1990 р., а потім знову в 1999 р. Особливо нищівної шкоди завдала буря в 1999 р. – найсильніша за всю історію Версаля,. З 200 000 дерев 10 000 були зламані або вирвані з корінням. Реплантація дозволила відновити деякі боскети, що були кинуті напризволяще в часи Людовіка XVI. Через природні цикли реплантації, які проходили у Версалі на протязі історії, в садах та парках вже не залишилось більше жодного дерева, яке було посаджене в часи Людовіка XIV.

У 1979 р. сади та парки Версаля потрапили до Списоку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.