Тема 2. Архітектура Близького та Далекого сходу

2.1. Культова арабо-мусульманська архітектура. Мавританський стиль

Культура мусульманських країн вплинула на багато держав у різних кінцях світу, стала проміжною ланкою між Античністю й Середньовіччям Західної Європи. Землі Сирії, Іраку, Єгипту, Ірану, Афганістану, Середньої Азії, Азербайджану й Туреччини, Тунісу, Алжиру, Марокко та Південної Іспанії прикрашали густонаселені, упорядковані міста з прекрасними будівлями. Тут виникли нові типи монументальних споруд: мечеті, що вміщували тисячі віруючих, мінарети - башти, медресе - будівлі мусульманських навчальних закладів, госпіталі, бібліотеки, потопаючі в зелені палаци, криті ринки, які простяглися на кілька кілометрів, заїжджі двори - караван-сараї, що зводилися в містах і на караванних шляхах. Жаркий клімат зумовив будівництво відкритих і підземних водоводів, цистерн, водоймищ, фонтанів. Славилися багатим оздобленням численні громадські лазні, у спорудженні яких використовувався досвід зведення римських терм. Техніка будівничих породила особливі конструкції з глини, цегли й каменю. Були створені різноманітні форми арок - стрільчастих, підковоподібних, багатолопасних, фестончастих, - винайдені особливі системи склепінчастого перекриття.

Зміцнюючи свою владу, араби заселяли старі міста, а також, як римляни свого часу, засновували на завойованих землях військові табори. Так виникли Басра (630 р.) й Куфа (638 р.) в Іраку, Фустат (640 р.) в Єгипті, Кайруан (670 р.) у Північній Африці. Поступово військові поселення перетворювалися на багаті торгові міста, оточені кріпосними стінами з ворітьми за кількістю сторін світу чи доріг, які вели до інших місцевостей. Цитадель правителя стояла в найукріпленішому місці на узвишші й домінувала над містом. Центр міста (медіна) займали соборна мечеть і торгові квартали для найдорожчих товарів.

Тип колонної арабської мечеті, котрий виник уже в VII ст., відрізнявся від споруджених за життя Мухамемада в Кубі й Медіні. Її зовнішній вигляд нагадує фортецю, оточену глухими стінами, в яких пробиті входи, але жоден не виокремлюється як головний. І справді, у ті досить буремні часи кріпосні стіни мечеті ставали в пригоді під час оборони міста.

Стіни мечеті, палацу, медресе, караван-сараю, так само як і стіни будинків та укріплень, являли собою перешкоду, ховаючи те, що було всередині. Особливе значення (як ядро архітектурної композиції) мав відкритий квадратний або прямокутний двір, оточений арочними галереями. У мечетях до однієї зі сторін цього двору, зорієнтованої в бік Мекки, прилягала глибша, ніж з інших сторін, аркада, яка утворювала кілька рядів молитовного залу. Арки спиралися на колони й стовпи. Багато оздоблена ніша - міхраб - містилася в стіні, зорієнтованій у напрямку Мекки. На відміну від християнського храму, у колонному залі мечеті немає центральної осі, яка спрямовувала б рух віруючих до святилища. Скоріше, навпаки, зайшовши в залу мечеті, треба зупинитися, аби охопити поглядом ряди опор, розташовані поперек руху до міхраба.

Основні елементи богослужіння в ісламі зводяться до спільної молитви, читання Корану й проповіді. Тому мусульманський культ пов’язаний з досить обмеженим набором предметів і церковного начиння. У молитовному залі мечеті поруч із міхрабом зводився мінбар - узвишшя для проповідника. Як правило, це дуже високе крісло на постаменті з крутими східцями. Мінбар оздоблюється дерев’яними панелями з різьбленням. Біля міхраба містилася також максура - свого роду окрема кімната чи ложа, відділена ґратчастою, оздобленою зубцями та написами дерев’яною огорожею. Максура ізолювала правителя від натовпу віруючих. Низько над підлогою, на ланцюгах, підвішувалися бронзові й мідні світильники, скляні розписні лампади. Підлога мечеті, на якій сиділи мусульмани, застилалася килимами й циновками з очерету.

З давніх часів поруч із мечеттю зводився мінарет. Його походження пов’язують з кількома прообразами: зі сторожовою чи сигнальною вежею, маяком. Мінарет служить для скликання правовірних на молитву, що й виконує спеціальний службовець при мечеті - муедзин. Звичайно мінарет прилягає до мечеті, інколи розташований окремо. У східному місті вертикалі цих башт, як і шпилі готичних храмів у містах Західної Європи, є головними орієнтирами. Асиміляція архітектурних особливостей різних культурних регіонів зумовила виникнення оригінальних і не схожих між собою форм мінаретів.

Найдавнішою є форма квадратних у плані мінаретів Сирії, які успадкували вигляд дзвіниць сирійських християнських церков. Останні ж, у свою чергу, розвинули традиції елліністичних і римських баштових укріплень. Тип квадратного в плані мінарету узвичаївся в країнах Північної Африки та в Андалузії. На Близькому й Середньому Сході домінуючою стала кругла, злегка догори звужена форма мінарету. Угорі мінарет прикрашали кільцевий балкон, карниз і легка надбудова у вигляді ліхтаря.

У різних центрах мусульманського світу й у різні часи змінювалися розміри цих веж, їхні пропорції, елементи композиції, характер оздоблення. Цікава форма мінарету в Самарі на березі Тигру. Він входив до комплексу Великої мечеті міста, найбільшої в мусульманському світі, яку почали будувати у 847 р. Велика мечеть займала площу 38 000 квадратних метрів і являла собою типовий зразок арабської колонної мечеті з велетенським двором, молитовною залою і мінаретом. Мінарет аль-Мальвія має незвичну форму: на квадратній основі зрізаний конус, охоплений зовнішнім спіральним обходом-пандусом. Можливо, його архітектор узяв за взірець вавилонський зикурат Етеменанкі.

Незвичним силуетом вирізнялися мінарети Туреччини. Вони були дуже високими, багатогранними й багатоярусними.

З часів династії Омейядів збереглися так звані "замки пустелі" - резиденції халіфів і придворної знаті, побудовані подалі від неспокійних і багатолюдних міських центрів. Біля замків були поселення, функціонувала система зрошення - підземні водоймища, канали, греблі, підземні цистерни; оброблялася земля, квітували сади, велося полювання в доглянутих мисливських угіддях. "Замки пустелі" нагадували пізньоримські та візантійські сільські садиби. Серед них траплялися й справжні замки - великі за розмірами, складні й чіткі за планом, з парадними залами й кімнатами, великою кількістю господарчих приміщень. Замки ці були красиво й багато оздоблені рельєфами, різьбленням по каменю, скульптурою, розписами й мозаїками. Ззовні така споруда утворювала замкнутий кубічний об’єм з круглими баштами по кутах і єдиним парадним входом. Замок Хірбет аль-Мафджар, поблизу Ієрихона, у сучасній Йорданії, являє собою складний ансамбль, до якого входили палац, мечеть, велетенська лазня, павільйон із басейном у великому дворі. У замку збереглися мозаїки на підлозі, що представляють римсько-візантійську традицію в мусульманському мистецтві. Особливо цікава декоративна скульптура зі стуку. Барабан одного з куполів спирався по кутах на фігури атлантів. Цей античний мотив був потрактований з урахуванням східних традицій: фігури важкі й застиглі, з могутніми, схожими на стовпи, ногами, очі непропорційно великі, зачіски та лінії одягу перетворюються на елементи орнаменту. Купол у лазні прикрашений розеткою, у шість пелюсток якої вписані голівки східних красунь.

З IX ст. починають будувати медресе, а через два віки вони виростають у систему вищих навчальних закладів мусульманського світу, які контролювалися державою. У медресе переважав релігійний, теологічний напрям. Світські науки - математика, філософія, медицина, філологія, риторика - перебували під впливом середньовічної схоластики.

Перші медресе виникли в Сирії та Іраку. У 1227 р. було споруджено велетенське двоповерхове медресе Мустапсирія в Багдаді - з бібліотекою, шпиталем, лазнею. Навколо прямокутного двору розташовувалися приміщення, де жили викладачі і студенти.

Мавританський стиль. Мавританський стиль - чисте декоративне мистецтво, він досяг свого найвищого розквіту в XI-II і XIV ст. у двох кінцевих пунктах величезної імперії - в Індії і Іспанії. Мавританські королі будівництвом палаців Альгамбри в Гранаді і Альказара в Севільї створили найвидатніші пам’ятники мистецтва ісламу.

Альгамбра (від араб, альхамра - червона) - найвище втілення художніх особливостей так званого мавританського мистецтва на землях емірату Гранада, єдиного володіння мусульман на Піренейському півострові, яке збереглося до кінця XV ст.. Палацове зодчество Альгамбри датується XIV ст. До комплексу палацових та адміністративних споруд входить парадна резиденція гранадських правителів - палац Комарес, центральну частину якого займає двір з прямокутним водоймищем, обсадженим миртовими деревами (Миртовий Двір). З півночі до двору прилягає башта Комарес, усередині якої міститься прекрасна Зала Послів з троном халіфа. Поруч зведено палац Левів - інтимніший тип палацового житла-саду, де минало приватне життя монарха. У центрі архітектурної композиції - знову невеликий відкритий дворик з фонтаном. Назва палацу походить від дванадцяти кам’яних левів, які оточують фонтан. Окрасою палацу Левів є Зала Двох сестер, купол якої, складений із п’яти тисяч сталактитових вічок на основі найточнішого розрахунку і викликає відчуття постійного руху, ширяння в повітрі.

В оздобленні Альгамбри використані поетичні рядки. Написи прикрашають фонтани, кахельні панелі палаців і привносять у красу статики життя озвученого слова. В Альгамбрі щасливо об’єдналися завдяки майстерності її творців архітектура, скульптурне й живописне оздоблення, садово-паркове мистецтво, поезія та ландшафт.

Арабо-мусульманська культура зробила значний внесок до скарбниці світової культури. Вона сама - одне з досягнень людства й тому заслуговує на повагу та розуміння. Мотиви з мусульманської Іспанії використані в мистецтві Італії, особливо в архітектурі Сицилії й Венеції.

У XVII ст. на європейському Заході виникла мода на культуру й прикраси з мусульманських країн Сходу. Арабо-мусульманська поезія стала надбанням багатьох народів і надихала поетів, драматургів інших регіонів на створення шедеврів. Європейські зоряні каталоги містять 210 арабських назв, наприклад, альтаїр (від араб, ат-таїр — орел, що летить); альдебаран (від араб, аддабаран - тильний). В українській мові використовуються арабські за походженням слова, адмірал (аміраль-бахр - повелитель моря), арсенал (дар ассина - робочий майданчик, корабельня), кабель (хабль - линва для причалювання) й ціла низка інших, до яких ми так звикли: цифра, тариф, базар, магазин, атлас. Палацові та оборонні споруди в Криму теж нагадують про досить тісні контакти слов’янської та арабо-мусульмапської культур.

Площа Регістан. Самарканд. Площа Регістан, в перекладі означає "Піщане місце". Регістан - адміністративний і торгово-ремісничий центр східного міста. Регістан у Самарканді - один з видатних зразків містобудівного мистецтва Середньої Азії, що склався в XVII ст. і складається з трьох медресе - Улугбека (1417-1420 рр..), Шер-Дор (1619-1636 рр..) та Тілля-Карі (1647-1660 рр..). На ньому можна "перегорнути сторінки" багатотисячної історії Самарканда. Тут відбилася і вся історія середньовічного міста. З північно-східного боку розташовано торгове спорудження Чорсу, побудоване в XVIII ст. Кажуть, що всі дороги ведуть до Риму. Безперечно, всі дороги ведуть в Самарканді до Регістани. До площі сходилися шість радіальних вулиць, на перетині яких на початку XV ст. був побудований "Тільпак-Фурушан". З північного боку площі Улугбеком зводиться караван-сарай, названий Мірзоєв. Усі прилеглі до нього вулиці були заповнені дрібними майстернями та лавками.

Через чотири роки після будівництва караван-сараю на місці, де зараз стоїть Шер-Дор, Улугбек будує Ханако. У зв’язку з цим довелося розібрати торговий пасаж. Кожного, хто вступає на цю площу, охоплює особливий настрій: здається, через століття долітають сюди закличні крики ремісників, гул східного базару, голоси глашатаїв, які зачитували Указ правителів ...

За часів Аміра Тимура Регістан - головна торгова площа міста. За часів правління Мірзо Улугбека вона набуває парадно-офіційного характеру. Проте значення центру життя, торгівлі та ремісничої діяльності міста Регістан зберігає і до цього дня.

Медресе Улугбека. Побудоване в 1417-1420 рр.. медресе Улугбека за життя видатного вченого було найбільшим науковим навчальним закладом Середньої Азії XV ст. Тут вивчалися, крім богослов’я, математика, астрономія, філософія. Лекції читали найвизначніші вчені того часу. Так, наприклад, курс астрономії читав "Платон своєї епохи" Салахуддін Муса ібн-Мухаммед Казі-Заде-Румі. Є відомості, що і сам Мірзо Улугбек викладав у цьому училищі, де неодноразово проводив диспути зі студентами та вченими. Тут слухав лекції Алішер Навої, навчався Абдурахман Джамі. Таким чином, медресе стало центром середньоазіатського освіти.

До XV ст. були розроблені основні планувальні прийоми медресе. І своє найбільш блискуче, справді класичне рішення тип середньоазіатського медресе отримує в медресе Улугбека. Архітектура споруди дозволяє судити про велику майстерність. Автором проекту вважається придворний зодчий Шахруха, батька Улугбека, Кавамаддін Шеразі, автор знаменитих ансамблів в Гераті і медресе в Харгірде. Розміри медресе (81х51 м, двір 30х30 м) створювали образ самостверджуючої величі, що не поступався спорудам епохи Тимура. Медресе має прямокутний план. Збоку площі звернений головний фасад медресе, композицію якого визначає портал, два мінарети і відрізки стін, що з’єднують їх, над якими здіймалися бані двох приміщень для занять. Спіральний, що скорочується вгору, орнамент підкреслює стрункість мінаретів, підсилює відчуття спрямованості вгору. Північно-східний мінарет був випростаний в 1932 р. за схемою академіка В.Г. Шухова, за проектом і під керівництвом Михайла Федоровича Мауера.

Поєднання сміливості, простоти ідеї, нескладності технічної арматури і точності розрахунку роблять честь досягненням майстрів того часу.

Медресе Шер-Дор. Медресе Шир-Дор - прикраса ансамблю головної міської площі в Самарканді, що сформувалася у XV-XVII ст.. Цей видатний пам’ятник архітектури був створений у першій половині XVII ст. Уже сучасників вражало небувале багатство і різноманітність його декору з кахельних плит. В основному, це орнаментальні мотиви, що переходять один в інший і нагадують арабську в’язь, і тільки в бубнах портальної арки зображений тигр, що терзає лань. Медресе Шир-Дор майже дзеркально відображає фасад медресе Улугбека, розташованого на протилежній стороні Регістан. Медресе Шир-Дор зведене зодчим Абдул Джаббар, про що на стіні будівлі є відповідний напис. Засновником медресе був полководець Ялангтуш, посвята якого вельми майстерно вплетено в орнаментальний візерунок стін. Шир-Дор будувався на двісті років пізніше медресе Улугбека. Планування медресе повторює загальну композицію медресе Улугбека, однак у деталях є відмінність. Особливий інтерес представляє бубон над великою портальної аркою, де лев золотисто-охристого кольору спрямовується за білою ланню. Сонце зображено у формі білого диска, з розкосими мигдалеподібними очима. Лик його облямований золотим сяйвом. Композиція розгортається на синьому тлі зі спиралевидними пагонами бірюзових і золотистих тонів і розкиданими по полю білими квітами.

Медресе Тилля-Карі. Закінчивши будівництво медресе Шер-Дор, Ялангтуш-Бахадур десятьма роками пізніше почав спорудження медресе-мечеті, яке в подальшому отримало назву Тілля-Карі. Воно будувалося не менше 14-15 років.

Спорудженням Тілля-Карі остаточно сформувався чудовий ансамбль Регістану. Щоб досягти єдності і цілісності всіх споруд площі, зодчий підпорядкував архітектуру медресе Тілля-Карі вже існуючим будівлям і розтягнув фасад таким чином, щоб вийшло зорово замкнутий простір. Таке рішення міг запропонувати архітектор, що володіє великою майстерністю.

Здавалося, що мечеть повинна була б посісти центральне місце в загальній композиції медресе-мечеті, але зодчий не пішов на створення ще одного центру на симетричній площі. Архітектура фасадної частини Тілля-Карі сприймається як гідний фон двом розташованих один проти одного медресе. Мечеть композиційно збита з головної осі і розташована із західної сторони замкнутого двору з худжрамі в один поверх. Головний фасад вирішено у два поверхи, що допомагає врівноважити великі за обсягом будівлі медресе Улугбека і Шер-Дор.

Головний вхідний портал прорізаний глибокою п’ятигранною нішею з двома входами. Симетрія композиції у дворі підкреслена невеликими порталами за центрами дворових фасадів. Зліва від входу по західного фасаду розташована велика мечеть. Через головний вхід портальної ніші можна потрапити в центральний зал мечеті, площа якого збільшується за рахунок відкриття бічних стінок арочно-купольної галереї, що примикає до мечеті з двох сторін. Навпроти входу розташований міхраб, облицьований мармуром, поруч з міхрабом ніша, яка вказує на Мекку, а праворуч від нього - своєрідна кафедра з високими мармуровими сходами. Двір мечеті також служить для проведення п’ятничних молінь.

В інтер’єрі мечеті використаний живопис кундаль (техніка багатокольорового, з позолотою розпису на рельєфному орнаменті). Надмірна насиченість центрального залу мечеті рельєфною розписом і позолотою свідчить про прагнення вразити розкішшю і багатством. Велика кількість позолоти і визначило назву медресе - Тілля-Карі, що означає "Покрите золотом".

Блакитна мечеть. Туреччина. З незліченних мечетей Стамбула ця - найкрасивіша. Офіційно Блакитна мечеть називається мечеттю Султана Ахмеда. А своєю загальновідомою назвою вона зобов’язана плиткам, здебільшого блакитним, які кількістю понад 200 000 прикрашають її всередині.

Будівництво мечеті почалося в 609 р. за розпорядженням султана, якому в ту пору було 19 років. За легендою, він хотів через деякі гріхи юності умилостивити Аллаха. До того ж він підписав з одним із правителів династії Габсбургів угоду, де визнавав того рівним собі. Це, ймовірно, і було вирішальним моментом: султан був зобов’язаний публічно виявити свою віру і особливу прихильність ісламу.

Архітектором мечеті був Мехмет-ага. Він завершив цей шедевр архітектури за сім років. Будівля має всі характерні для архітектури мечетей ознаки. Незвичайне в Блакитній мечеті тільки те, що у неї шість мінаретів: чотири, як звичайно, по боках, а два трохи нижчих - на зовнішніх кутах внутрішнього двору.

Минувши три брами у внутрішньому дворі мечеті, можна підійти до зовнішньої колонади з граніту, на даху якої 30 маленьких куполів. У центрі внутрішнього дворика розташований шестикутний фонтан. Такі фонтани часто зустрічаються в мечетях і мають цілком практичне призначення: тут віруючі вмиваються перед входом у мечеть. У східній частині дворика знаходиться медресе (мусульманська школа).

Розташування куполів в мечеті дуже цікаве. Великий центральний купол оточений чотирма півкуполами, а під ними знаходяться ще чотири куполи. Ця структура повністю розкривається тільки у внутрішній частині. Чотири великих колони, що стоять на слонових ногах, тримають всю купольну конструцію. Майже засліплюючий ефект багатотисячних плиток міг би стати нав’язливим, якби внутрішній простір не був таким об’ємним, а світло не струмувало б з 260 вікон.

Купол і напівкуполами Блакитної мечеті прикрашені написами – сурами з Корану і висловами пророка Мухаммеда. У розписі стін мечеті переважають рослинні мотиви. Тут і тюльпани, і лілії, і гвоздики, і троянди, а також різнокольорові орнаменти на білому тлі. Завдяки двохсот шістдесяти вікон усередині мечеті незвичайно світло. Однією з головних визначних пам’яток інтер’єру є міхраб – молитовна ніша, вирізана з цілісного шматка мармуру з зведеним на ній чорним каменем з Мекки.

Своє ж назву – «Блакитна мечеть» – творіння Седефкара Мехмета Ага отримало завдяки декільком десяткам тисяч білих і блакитних керамічних кахлів ручної роботи, якими прикрашено внутрішнє оздоблення мечеті. Вони були спеціально привезені під час будівництва з Ізнікского палацу. Оточений цією пишнотою, на північному сході мечеті, площа якої дозволяє вмістити 10000 чоловік, розташований мавзолей. У ньому покоїться той, чиїм ім’ям названо місце, де за традицією ось уже 400 років збираються прочани-мусульмани перед своїм від’їздом до Мекки.

Мечеть «Купол скелі». Єрусалим. Мечеть «Купол скелі», що знаходиться в Єрусалимі, - найважливіше святилище ісламу. У ньому знаходиться священна скеля - вершина гори Моріа. Вона розташована на місці, яке задовго до виникнення ісламу вже мало величезне релігійне значення і шанувалося багатьма як центр світу.

На початку першого тисячоліття до н. е. цар Давид побудував на цій скелі вівтар. Вважалося, що тут Авраам готувався принести в жертву свого сина Ісаака.

Пізніше син Давида Соломон спорудив на цьому місті величезний храм, де зберігався Ковчег Заповіту, Ще і сьогоднііі можна побачити частину кам’яного підмурівка, на якому стояв храм. У VІ ст. до н.е., після зруйнування міста Навуходоносором, храм було відновлено. У І ст. до н.е. цар Ірод збільшив і підмурівок, і сам храм.

У VІІ ст. арабський завойовник Єрусалима Омар Ібн-Хатіб відновив скелю в її первісному вигляді, побудував поряд мечеть. Пізніше каліф Абдул ель-Малік оголосив її місцем паломництва мусульман. Тут начебто відбулася «нічна скачка» Мухаммеда: його розбудив архангел Гаврило і на крилатому коні приніс в Єрусалим. Там пророку було дозволено піднестися на небо, де Господь довірив йому заповіти мусульманської віри. «Куполом скелі» відмічене те місце, з якого Мухаммед піднісся на небеса. Паломники можуть бачити тут відбиток його ноги і три волосинки з його бороди.

«Купол скелі» був збудований між 688 і 692 рр., можливо, також і для того, щоб тримати паломників подалі від Мекки. Це найдавніша з мусульманських споруд, що збереглися в світі, хоч її і називають «немусульманскою», тому що в її формі відчувається вплив ранньохристиянської архітектури.

Кажуть, неначе купол мечеті спочатку було зроблено із золота. Він символізує священну скелю, яку містить в собі. Діаметр купола - 20 м, висота - 34 м, він розташований на підмурівку, що підтримується кам’яними колонами. Зовнішні стіни споруди - це восьмигранник з аркадами. У центрі споруди стоїть скеля, а ведучий навколо неї другий ряд аркад дозволяє процесіям паломників вільно рухатися навколо святині.

Усередині знаходиться дивовижна мозаїка з узорами, які виконані явно під впливом візантійського мистецтва. Стіни прикрашені орнаментами з письменами - важливим для мусульман декоративним елементом. Зовнішні поверхні були спочатку вкриті скляною мозаїкою, але в XVI ст. її замінили на плитки в мусульманському стилі.