1.3. Взірці архітектури бароко.

Характер мистецтва XVII - XVIII ст. визначався важливими суспільно-громадськими процесами.

Розвиток буржуазних відносин і разом з тим затвердження абсолютистської монархії в деяких країнах, прогрес в суспільному житті в одних державах і реакційні режими в інших, буржуазні революції в Англії в середині XVII ст. і у Франції в кінці XVIII ст. - всі ці складні соціальні процеси знайшли своє вираження і в розвитку мистецтва.

Основними стилями в мистецтві цього часу були бароко, класицизм, рококо

Починаючи з кінця XVI ст. в мистецтві Італії відмічаються нові явища. Світлі й урівноважено-спокійні образи мистецтва епохи Відродження змінюються похмурими, темними, неспокійними. У мистецтво входить бурхлива рухливість, трагедійність.

Розвивається мистецтво театру, балет, музика. Створюються величезні палаци, площі, грандіозні пам’ятники і фонтани. Будівлі прикрашаються витіюватою скульптурою і величезними багатофігурними розписами на релігійно-міфологічні теми. Влаштовуються урочисті ходи, свята на честь повелителів. В Італії торжествує папський Рим. Найбільшою пишнотою відрізняються всі заходи глави католицької церкви (папи): і свята, і богослужіння.

Урочистість, перебільшення у всьому - такий зовнішній бік стилю, що народжується не в одній тільки Італії, але і в інших країнах, що були в культурній залежності від Рима протягом цієї епохи, наприклад в Австрії. Противники цього стилю називали його словом бароко, тобто дивний, нестримний, химерний (від португальського perola barroca - «перлина химерної форми»).

В історії мистецтв слово бароко залишилося для позначення складного, суперечливого, порою трагічного мистецтва, що панувало в Європі, і насамперед в Італії, з кінця XVI до середини XVIII ст.

Найбільш характерні риси італійської архітектури XVII ст. втілилися в пам’ятниках Рима. Саме тут яскравіше за все виявилася головна особливість бароко - прагнення до створення ансамблю. Цей стиль з’єднав споруди різних епох в архітектурне ціле. У римській архітектурі бароко з’явилися нові типи храму, міської площі і палацового ансамблю.

Першим зразком стилю бароко можна вважати церкву Іль-Джезу, зведену в Римі в 1575 р. архітекторами Джакомо Бароцці да Віньйола (1507 - 1573) і Джакомо делла Порту (приблизно 1537 - 1602) для чернечого ордена єзуїтів. Автор основної частини проекту Віньйола звернувся до форми купольної базиліки. Центральний неф церкви тут коротший і ширший, ніж в попередніх спорудах подібного типу, а замість бічних нефів з двох боків розташовуються капели (каплиці).

Інтер’єр храму, оформлений могутніми колонами і пілястрами, численними скульптурними прикрасами, на вигляд дуже урочистий. Велика кількість деталей притягує до себе увагу тих, хто ввійшов в церкву, ніби навмисно утруднюючи рух до купола, де його чекає просторовий прорив вгору. Все це нагадує духовний шлях людини до спілкування з Богом - через подолання пристрастей і вад.

Цікава композиція фасаду Іль-Джезу, виконаного Джакомо делла Порту. Майстер розділив величезну площину стіни на два горизонтальних яруси, оформивши кожен з них ордером. Вужчий верхній ярус обрамований по краях спіральовидними деталями - волютами (італ. voluta - «завиток») і немов перетікає вниз. Це додає фасаду складного і виразного вигляду.

В Італії XVII ст. прославився скульптор Лоренцо Берніні (1598 - 1680), надзвичайно обдарований майстер. Берніні став центральною фігурою серед художників стилю бароко. Берніні працював в Римі, він здобув тут загальну пошану, був придворним майстром римських пап і французького королівського двора. Уже одна з перших його статуй «Давид» (1623, Музей і галерея Боргезе, Рим) наочно показує відмінність нового мистецтва від мистецтва епохи Відродження. «Давид» Мікеланджело був могутнім, простим і величним в своїй спокійній силі. «Давид» Берніні, створений більше ніж через 100 років, зображений у динаміці - у момент кидання каменя з пращі: він весь у русі, напруженні, гніві, навіть прикусив губу. Якраз всі ці риси і характерні для стилю бароко, який прийшов на зміну простому і суворому стилю Ренесанс. Для бароко зовнішнє вираження пристрасті і хвилювань стало важливішим за самі людські почуття.

Берніні протягом свого довгого життя створив безліч портретних бюстів і статуй. Його скульптура завжди поєднувалася з архітектурою і природними умовами. Прикладом може бути знаменитий фонтан Чотирьох рік на площі Навона в Римі (1648 - 1651). У гробниці Медічі, створеній Мікеланджело у Флоренції, чотири фігури, що втілюють день, ніч, ранок і вечір, були повні глибокого загальнолюдського значення. Чотири фігури в фонтані Берніні повинні були просто зображати чотири великі ріки світу: Ганг (Азія), Ніл (Африка), Дунай (Європа) і Ріо дела Плата (Південна Америка). Ця скульптурна група, увінчана вивезеним з Єгипту давнім стовпом-обеліском, у поєднанні з реальними каскадами води, частинами скель і додатковими декоративними фігурами справляє неповторне, незабутнє враження.

Берніні став засновником стилю бароко і в архітектурі.

У 1657-1663 рр. Берніні спорудив по боках величезної площі перед собором Св. Петра в Римі - перед найбільшою і найвищою будівлею в той час у всій Європі - дві грандіозні заокруглені галереї. Вони створюють ніби дві руки, що обіймають масу людей, які рухаються до собору.

Інший великий архітектор Італії XVII століття - Франческо Борроміні (1599 - 1667) створив ряд споруд, палаців і храмів, які відрізняються характерною виключно для бароко великою кількістю прикрас, криволінійними контурами обрамлень дверей і вікон. Він увів в оздоблення фасадів скульптурні фігури, цілі групи, поєднував найрізноманітніші будівельні матеріали.

Для архітектури стилю бароко характерні грандіозні споруди. В основному це були палаци королів, князів і світської знаті, а також церкви і монастирі. Фасади будівель прикрашалися і деталями, що багато разів повторюються, чергуються, нагромадженнями різних форм. У внутрішніх приміщеннях споруд стилю бароко все розраховане на ефекти освітлення: поєднання таємничої напівтемряви і яскравого світла. Архітектори бароко широко використали живопис, позолоту, всі види декоративного мистецтва. Особливо характерним став розпис стель найскладнішими багатофігурними картинами, які ніби розширюють внутрішній простір до нескінченності.

Завдяки сукупності різноманітних художніх прийомів мистецтво бароко справляло дуже сильне враження на глядачів, приголомшуючи їх своєю величчю і грандіозністю. Святкові форми бароко мали на меті створити для людини прообраз «раю на землі», аби через красу вона могла наблизитися до Бога. Невипадково барокові церкви відзначаються особливою пишністю й багатством оздоблення. Елементи урочистості в естетиці бароко зумовлені також завданнями становлення абсолюююютиських монархій. Коли функцію абсолютного начала став перебирати на себе монарх, весь предметний світ, який його оточував, прикрашався таким чином, щоб викликати побожне ставлення до земного володаря. Звідси та розкішна помпезність стилю, яка вражала простих смертних. В архітектурі XVII ст. палац перестав бути фортецею, як у середні віки, перетворився на обитель багатства і земних насолод. Сади бароко втілювали ідею достатку. Барокові фонтани вражали яскравими зовнішніми ефектами, примхливими каскадами води, уособлюючи багатогранність світу й буяння світових стихій.

Собор і площа Святого Петра В Римі. У 1452 р. архітектор Бернардо Росселіно почав складати проект спорудження нової церкви, але на цьому тоді й закінчилось. На початку XVI ст., коли зміцніла папська влада і папа Юлій мав намір зробити Рим столицею світу, знову з’явилася ідея будівництва головного собору католицької релігії. Проект собору належить Браманте, він же - головний будівничий. З 1506 р. розпочалося будівництво собору. На відміну від традиційної базилікальної форми культової споруди Браманте проектує величезну центричну споруду. «Відходить від істини той, хто відступає від ідеї центричного плану»,- говорив Браманте. Це - суто ренесансна ідея, що суперечила церковним традиціям. Споруда була композицією великих і малих об’ємів, які групувалися навколо центрального хрещатого в плані простору, перекритого величезним напівсферичним куполом. Ступінчаста композиція і співвідношення її великих і малих частин повинні були надавати собору особливої величі.

Після смерті Браманте в 1514 р. собор будують Рафаель, Перуцці та Сангало, причому на вимогу церковної влади план зрештою набирає базилікального характеру. У 1546 р. будівництво собору було доручено сімдесятидворічному Мікеланджело Буонарроті. Великий митець працював над ним останні 17 років свого життя. Він рішуче повернув споруду до центричного типу, хоча вніс, порівняно з ідеєю Браманте, чимало свого. Композицію собору Мікеланджело зробив компактнішою, увів на фасадах великі пілястри, об’єднав споруду аттиковим поверхом; замість високих дзвіниць поставив невеликі куполи і замість напівсферичного зробив купол параболічним. Діаметр купола 52 м. Собор разом з хрестом сягав висоти 135 м - розмір для тих часів величезний, можна сказати, фантастичний. Після смерті Мікеланджело папська влада все-таки наполягала на тому, щоб надати споруді базилікальних рис. У 1607-1614 рр. архітектор нового стилістичного напряму - барокко Карло Модерна прибудував західну частину з нартексом, чим надав плану базилікального характеру. При цьому з площі вид на купол було закрито високим аттиком, а самі форми прибудови виявилися настільки немасштабними, що собор здавався меншим, ніж був насправді. Це враження певною мірою було усунуте завдяки вдалому розплануванню площі перед собором у 1656-1667 рр. великим архітектором стилю барокко Лоренцо Берніні.

Берніні віддалив площу від собору і надав їй овальної форми, оточивши двома рядами спарених колон. Площа Святого Петра або пьяцца Сан П’єтро (Piazza San Pietro) - грандіозна площа у вигляді двох симетричних півкругів, розбита перед базилікою св. Петра в Римі в 1656-67 рр.. Тут збираються натовпи віруючих, щоб слухати виступи понтифіка. У 1930-і рр. Муссоліні проклав з центру Риму на площу широку вулицю Примирення (Via della Conciliazione).

Площу обрамляють спроектовані Берніні напівкруглі колонади тосканського ордера. Посередині - єгипетський обеліск, привезений в Рим імператором Калігулою. Це єдиний обеліск у місті, який простояв у незмінному вигляді аж до Відродження. Середньовічні римляни вважали, що в металевій кулі на вершині обеліска зберігається прах Юлія Цезаря. Від обеліска по бруківці розходяться промені з травертину, влаштовані так, щоб обеліск виконував роль гномона.

Інтер’єр собору Св. Петра – це перший приклад крупно масштабного інтер’єра в стилі бароко, в якому широко використані позолочена ліпнина і кольоровий мармур. Тут усе сповнене пишністю, від усього віє багатством: величезні пілони прикрашені оздобами, мозаїкою, тут же мармурові надгробки пап, скульптури. Навкруги снують натовпи прочан, туристів, католицького духівництва з усього світу. Проходячи переднє приміщення собору - нартекс, помічаєш в перспективі з правого боку на високому п’єдесталі біля стіни скульптурну групу. Це - один з найславетніших шедеврів світового мистецтва - «Пьєта» (плач матері над тілом загиблого сина) Мікеланджело. І тут уся пишність собору, весь шум і метушня відступають на задній план. Ви стоїте віч-на-віч з великим творінням мистецтва. Почуття безмежної скорботи, що його виражає скульптура, змушує забути все, що вас оточує навкруги.

Фонтан Треві. Фонтан Треві (іт. Fontana di Trevi) - найбільший фонтан у Римі, заввишки 25.9 м і 19.8 м заширшки. Є найбільш «амбіційним» фонтаном у Римі в стилі бароко.

Історія фонтана почалася в 1629 р. Фонтан на перехресті трьох доріг (tre vie) позначав термінальне (основне) місце одного з 11-ти акведуків Рима «Aqua Virgo». Римські інженери знайшли джерело чистої води за 22 км від міста. У 1453 р. папа Миколай V закінчив вдосконалення акведука Acqua Vergine і побудував простий резервуар, спроектований архітектором-гуманістом Леоном Батиста Альберті. У 1629 р. Урбан VIII назвав фонтан банальним і попрохав Лоренцо Берніні створити нові ескізи, але коли папа помер, проект було закрито. Роботи над фонтаном розпочалася в 1732 р і закінчилася в 1762 під керівництвом архітектора Нікола Сальві.

Сальві прибудував до фасаду існуючого палацу декоративну стіну у вигляді римської тріумфальної арки з могутньою центральною круглою нішею для Океану, що панує над морськими потоками. Центральне місце у фонтані займає фігура Нептуна, що стоїть на колісниці у вигляді раковини, запряженої парою морських коней, яких ведуть двоє тритонів. Середня ніша, або екседра, має вільно стоячі колони для максимального освітлення та тіней.

Фонтан був відреставрований у 1998 р., кам’яна кладка була підрихтована та вичищена, а фонтан був оснащений циркулюючими водяними насосами і окислювачами.

Фонтан Треві - мабуть, найвідоміша пам’ятка Риму. У центрі фонтану Треві - фігура бога Нептуна в колісниці-раковині, запряженій морськими кониками. Нептуна оточують алегоричні скульптурні зображення бурі, штилю, здоров’я, достатку і чотирьох пір року. По краях групи - фігурки тритонів, що вказують шлях між скелями. По периметру фонтану тягнуться широкі сходи. Фонтан Треві представляє собою грандіозну театральну декорацію в амфітеатрі будівель, що оточують однойменну площу .

Дно басейну біля фонтану Треві всипане монетами: згідно існуючого ритуалу, охочі повернутися до Риму туристи повинні кинути у фонтан монетку. Кидати потрібно правою рукою через ліве плече, стоячи спиною до фонтану. При чому, зробити це необхідно три рази: перша монета дасть можливість повернутися до Риму, друга - допоможе зустріти в Римі свою любов, а третя - гарантує одруження. Після ремонту фонтану в 1991 р влада Рима заборонила туристам «кидатися грошима». Проте туристи не послухали, монетки і далі летять у воду. Втім, влада не дуже і наполягала, підрахувавши, що в день гості міста залишають у басейні більше 1500 євро.

Фонтан Треві одночасно є фасадом палацу Полі (Palazzo Poli), на другому поверсі якого в 30-х роках XIX ст. проживала російська княгиня Зінаїда Волконська. Княгиня була відомою меценаткою і світської красунею, що підтримувала дружні зв’язки з Пушкіним, В’яземським, Гоголем. Княгиня померла у Римі, її прах покоїться тут же, на площі Треві, - у розташованій напроти фонтану Треві церкві Санті-Вінченцо-е-Анастасіо (Chiesa dei Santi. Vincenzo e Anastasio).