1.2. Перлини готики

У розвитку середньовічного мистецтва готичне стоїть на другому місці після романського. Воно було синонімом варварства в уявленні істориків Відродження, які вперше застосували цей термін, характеризуючи мистецтво середніх віків загалом, не бачачи в ньому його цінних сторін.

Готика – зріліший стиль мистецтва середньовіччя, ніж романський. Він вражає єдністю і цілісністю художніх виявів у всіх видах мистецтва. Релігійне за формою готичне мистецтво більш чуйне, ніж романське, до життя, знань, складних і суперечливих уявлень і переживань. У мрійності і схвильованості образів готики, в невтовному шуканні її майстрів відчуваються нові віяння – пробудження розуму і почуттів, пристрасні прагнення до прекрасного.

У готичному стилі збудовано багато соборів Франції: у Парижі, ІІІартрі та Реймсі - містах, де відбувались коронації на французький престол. Пізніше готика стала стрімко поширюватись у Німеччині. Там будували з цегли, а у Франції - з каменю. У готичних спорудах німецькі майстри зуміли повніше розкрити : красу цього матеріалу.

У середні віки центром міського життя був собор. У ньому відбувались церковні богослужіння, проходили театралізовані вистави та ремісничі цехові зібрання. Міщани та ремісники виступали замовниками скульптур, рельєфів, вітражів. Кажуть, що собор Паризької Богоматері був збудований на «копійки бідних вдів».

«Велич і краса, розкіш і простота, важкість і легкість», - так говорив про готику М.В. Гоголь. Будівельники та архітектори досягли цього завдяки новому підходу до конструкції опор готичного храму. Романські собори вирізнялись товщиною та міцністю стін. Щоб позбавитись враження важкості, поринути угору, у стінах готичних соборів робили величезні вікна. Стійкості будівлі надавали хрестові зводи на стрілчастих ребрах (нервюрах). Вони утримували всю вагу перекриттів. Могутні зовнішні стовпи, поперечні стіни та похилі напіварки - аркбутани - підсилювали опору будівлі. Вона, немов долаючи свою вагу, прямувала угору, у небо, до Бога.

Собор Паризької Богоматері. Франція. Близько 1163 р. у Парижі, у західній частині острова Сіте, почалось будівництво собору Паризької Богоматері. Йому було призначено відкрити нову сторінку в історії архітектури. Він став, мабуть, найбільш прославленим зразком готичного стилю. Цей собор стоїть в одному ряду з такими архітектурними шедеврами, як Парфенон з Афінах або піраміди в Єгипті. Хрестоподібна базиліка усередині поділяється на п’ять поздовжніх частин - нефів. Дві вежі здіймаються над західним фасадом. У центрі фасад прикрашений ажурним вікном-трояндою. Головний фасад має надзвичайно легкий вигляд. Височінь двох витончених веж підкреслює шпиль, піднесений на висоту 32 м. (Готичні собори у Реймсі та Ам’єні будуються ще вищими: відповідно 38,2 м та 42,3 м.)

Усередині собор прикрашено численними скульптурами та рельєфами. На них зображені біблійні та євангельські персонажі, знаки зодіаку, що відповідають календарним місяцям, фігури, що символізують пороки та чесноти. Фантастичні та реальні рослини і тварини вплітаються у різьблений орнамент, звішуються з карнизів та водостоків.

Сонячне світло проникає крізь вітражі на вікнах. Вони виконані з невеликих шматочків кольорового скла, запаяного у металеву палітурку. При розсіяному світлі вітражі мерехтять, немов коштовне каміння.

Собор в Шартрі. Франція. Шартрський собор Нотр-Дам (Notre Dame – дослівно «Нашій дорогій господині») - один з найбільших витворів готичної архітектури і християнської культури Середньовіччя. Собор встановлено на місці, яке споконвіку вважалося священним. Ще в доримські часи тут знаходилася одна з головних кельтських святинь, і за деякими припущеннями крипта (крипта - каплиця під храмом, що служила для поховання) Шартрського собору розташована саме над цим місцем.

До XVIII століття в соборі зберігалася стародавня і глибоко шанована віруючими дерев’яна статуетка Діви Марії, що носить під серцем дитину. Легенда відносить її ще до язичницьких часів. Під час Великої французької революції фігурка загинула у вогні пожежі.

На цьому місці з 350 року незмінно стояли церкви. Вони, правда, час від часу ставали жертвами лютих пожеж - остання, за винятком західного фасаду і вівтаря, згоріла майже дотла в 1194 р. На її попелищі був зведений новий собор. Ця прекрасна споруда була освячена в 1260 р.

Із західного боку до собору прилягають дві дзвіниці висотою понад 90 метрів. Та, що трохи нижча і простіша на вигляд, побудована в тридцяті роки XII ст., друга, вища і пишніше прикрашена, закінчена в 1513 р. У західному фасаді собору розташовані три портали і три скульптури XII ст., центральна з яких зображає Христа у славі. Вікно-троянда в своїх вітражах відображає сцени Страшного суду. Входи в північний і південний поперечні нефи прикрашають скульптури XIII ст.. Зовнішнє і внутрішнє оздоблення собору нараховує в загальній складності біля 10 000 скульптурних зображень з каменя і скла.

Собор славиться своїми кольоровими вітражами (їх загальна площа приблизно 2000 м²), які переливаються на сонці безліччю відтінків блакитного і синього кольорів. Вікно-троянда надзвичайно великих розмірів і дивовижно майстерної роботи вінчає південний і північний поперечні нефи. Ще одна перлина собору - вікно XII ст., відоме під назвою «Богородиця з красивого скла».

На підлозі собору розмічений своєрідний лабіринт. Найвірогідніше, він призначався для паломників, що каються, яким належало проповзти весь цей шлях навколішки. Величезний різьблений вівтар, що представляє сорок сцен з життя Ісуса і Діви Марії, був початий в 1514 р., але на завершення його пішло більше двох століть.

У 876 р. онук Карла Великого Карл II пожертвував собору тканину, відому під назвою Sancta Camisia - Свята Плащаниця. Існує легенда про те, що саме в цю «сорочку» була одягнута Діва Марія, коли народився Ісус Христос. Присутність священної реліквії зробила собор широко відомим місцем паломництва. Зараз Плащаниця знаходиться в скарбниці собору.

Sancta Camisia була не тільки невичерпним джерелом прибутку для міста. Його жителі вірили, що вона забезпечує їм особливе заступництво Діви Марії. Можливо, так воно і було: принаймні, в 911 р., коли на Шартр напав вікінг Роллон, єпископ піднявся на міські стіни і, розмахуючи Плащаницею, звернувся з умовлянням до нападників, після чого Роллон відступив від Шартра і незабаром прийняв християнство.

Собор в Ам’єні. Франція. Собор, побудований Робером де Люзаршем, - це справжній шедевр готичної архітектури і водночас останній серед готичних соборів, споруджених в XIII ст. Собор був настільки великий, що міг вмістити все населення Ам’єна, яке нараховувало в той час приблизно 10 тисяч чоловік. Довжина храму зі сходу на захід становить 131 м, висота - 42 м, а загальна площа будівлі 7800 кв. м.

Ам’єнський собор чудовий з усіх боків. Струнке баштове шатро ліхтаря над середохрестям посилює загальне враження спрямованості вгору і підкреслює висоту готичної конструкції. Витончені легкі контрфорси, увінчані декоративними вежами (пінаклями), підіймаються від основи собору до його покрівлі.

Прекрасний середній неф собору розглядався як уособлення ідеї вертикальної композиції готичного храму.

Крім вражаючих розмірів і пишності середнього нефа і хору, собор славиться і своїми творами мистецтва.

Сто десять сидінь в хорі по праву вважаються кращими у Франції. Вони були зроблені на початку XVI ст. Їх прикрашають скульптурні рельєфи зі сценами з Старого Завіту і з життя городян (4500 фігур).

Собор в Реймсі. Франція. Уперше храм на місці Реймського собору був споруджений у V ст. Недавні археологічні дослідження виявили сліди старовинної споруди в нефі існуючого собору. Саме в цьому храмі хрестився в 496 р. напередодні Різдва Христового король франків Хлодвіг І, який поклав початок традиції коронування королів Франції в Реймсі. Золота коронувальна чаша XII ст. складає гордість собору. Чаша використовувалася для причащання королів під час коронації. Напис на чаші попереджає можливих викрадачів про загрозу кари.

Будучи місцем коронування французьких королів, Реймський собор набув в історії країни особливого значення. У 1429 р. Жанна д’Арк (близько 1412 - 1431 рр.), або Орлеанська Діва, була присутня на церемонії проголошення дофіна королем Франції Карлом VII. Вона очолила французьку армію і привела країну до перемоги над Англією у важкій Сторічній війні.

Будівництво нового собору почалося в 817 р. і пройшло в декілька етапів. В історії зведення храму були перебудови і переробки, руйнування і нові зльоти, поки фатальна пожежа 1210 р. не знищила його разом із значною частиною міста. У річницю пожежі, рівно через рік, почалися роботи по зведенню нового храму, які повністю були завершені в 1427 р.

Французькі майстри доклали величезних зусиль для повернення собору його минулої слави.

Зі сходу на захід Реймський собор простягся на 136 м, висота його центрального нефа - 38 м. Його трьохнефні трансепти невеликі, і враження масивності досягається в основному за рахунок довжини трьохнефної подовжньої частини і п’ятинефного хору з обходом і вінцем капел.

Зовні собор оточений численними контрфорсами. Світло ллється всередину собору через великі вікна центрального нефа і вікна бічних нефів і хору, а також круглі вікна східної стіни вівтаря, і чудово освітлює високий інтер’єр собору.

Скульптурний фриз на фасаді собору - його головна визначна пам’ятка. У галереї, яка складається з 500 фігур, можна побачити єпископів, королів, рицарів, святих, диявола і ремісників. Велика частина скульптур була виконана в період між 1241 і 1290 рр. Реймська скульптура отримала широку популярність і породила безліч наслідувань в Італії, Франції, Іспанії.

Портали західного фасаду прикрашені композиціями зі сценами із земного життя Ісуса Христа.

Кельнський собор. Німеччина. Кельнський собор - це вершина розвитку готичної архітектури.

Собор, який будувався майже п’ять віків (будівництво почалося в 1248 р.) справді прекрасний. Центральний неф довжиною 140 м піднісся на висоту 45 м. Дві вежі були увінчані витонченими ажурними шпилями, які височать над землею на відстані в 155 м. Ці прекрасні шпилі прикрашають західний фасад із трьома порталами і трикутним фронтоном. Трьохнефний трансепт подовжений до 83 м і прикрашений витонченими контрфорсами з аркбутанами.

Важко описати словами пишність інтер’єра Кельнського собору. Стовпи центрального нефа спрямовуються угору, до склепінь. Високі вікна і прекрасне внутрішнє освітлення створюють відчуття висоти.

Давня християнська легенда про трьох мудрих старців (волхвів), що були присутніми при народженні Ісуса Христа, зберегла їх імена. Це були Каспар, Мельхіор і Бальтазар. У 1164 р. мощі, що вважалися останками волхвів, потрапили до імператора Священної Римської імперії Фрідріха Барбаросси. імператор передав їх архієпископу Кельнському, який замовив майстру Миколі Верденському зробити для священних реліквій красиву золоту раку (рака - велика скринька у вигляді саркофага для зберігання мощей святих). На рельєфах раки зображено хрещення Ісуса, апостоли, Друге пришестя Христа, а також поклоніння волхвів.

Мощі були невід’ємною частиною середньовічного собору. З усіх кінців Європи в Кельн стікалися паломники вклонитися раці Трьох Волхвів. Ці мощі - найцінніший скарб собору. Вони зберігаються за високим головним вівтарем.

Серед численних художніх і духовних скарбів, що зберігаються в соборі, виділяється дерев’яне розп’яття X ст. в одній з капел, виконане на замовлення архієпископа Геро. Воно вважається одним з найдавніших розп’ять, що збереглися з часів Середньовіччя.

Собор в Солсбері. Англія. Собор в Солсбері – найвідоміший пам’ятник англійської готики. Серед інших готичних храмів Англії він виділяється цілісністю задуму і виконання. Це один з найгармонійніших і найдосконалішихих англійських соборів.

Місцерозташування храму незвичне: він стоїть не на міській площі, а в трьох кілометрах від центру, в саду, оточеному зеленню. Великий вільний простір навколо собору робить його добре видимим з усіх боків. На цьому місці, званому Олд Сарем, ще в залізному віці існувало земляне укріплення, за часів римського володіння замінене невеликою кам’яною фортецею. В епоху саксонських королів ця фортеця носила назву Уїтенгемот. У 1070 р. Вільгельм Завойовник перетворив її на один з опорних пунктів норманського володіння, побудувавши тут замок і єпископський собор.

Перша будівля собору була майже цілком зруйнована сильною бурею. Новий храм вирішили будувати за межами замка, в низині. З приводу цього незвичайного рішення існує безліч легенд. Говорять, що собор побудований на місці, де впала стріла, пущена з луку одним із стрільців з валів замка Олд Сарем. За іншою версією, місце для будівництва собору вказала сама Діва Марія, з’явившись уві сні солсберійському єпископу Річарду Пуру, і місце, де стоїть собор, дотепер носить назву «Поле Марії». Утім, реальність куди більш прозаїчна: судячи з даних письмових джерел, у військових виникли сумніви в практичній доцільності будівництва великого собору на території замка, а духівництво стояло на своєму, указуючи на особливий характер храму, покликаного стати кафедральним собором Солсберійських єпископів. У результаті храм все ж таки довелося будувати за стінами замка, від якого сьогодні залишилися одні руїни. Зате собор височіє дотепер, і протягом більше 775 років в ньому відбуваються щоденні богослужіння. Він заслужено здобув славу одного з найпрекрасніших середньовічних соборів в Англії. Його високий шпиль видно з будь-якої точки в околицях міста.

Солсберійській собор був споруджений за порівняно короткий термін – протягом 13 ст, у 1220-1284 рр. Будівництвом керував єпископ Річард Пур і архітектор Еліаш Дерхем. Хоча собор був освячений у 1258 р., будівельні роботи в ньому продовжувалися ще майже тридцять років. Трехнефний, з двома трансептами і дуже великим хором, храм має довжину 140 м.

Традиційних для готики башт над західним фасадом в Солсберійськом соборі немає – вони «звиродніли» в невисокі шатри. Силует собору визначає увінчана високим шатром башта. Вона побудована в 1313-1320 рр., і її висота складає 123 м. Ця башта, яка давно вже стала світовою знаменитістю, мабуть, головна визначна пам’ятка Солсберійського собору. Вона є найвищою середньовічною баштою в Англії і найвищою спорудою європейського середньовіччя. Вага її конструкції складає близько 6000 тонн, і будівникам довелося немало поламати голови над тим, як забезпечити міцність споруди. Із своєю задачею вони у результаті справилися цілком успішно: башта стоїть дотепер. Дивно, але підпора башти заглиблена в землю всього лише на чотири фунти, тобто небагато чим більше метра. Природа виявилася тут на боці будівельників: розташована під підпорою собору природна «подушка» з гравію успішно витримує величезну вагу споруди.

Західний фасад собору невисокий, витягнутий в ширину і пишно оздоблений геометричним орнаментом і скульптурою. У центрі його розміщено велике вікно-вітраж. Уся поверхня фасаду покрита стрілчастими нішами зі статуями. Оригінали багатьох з них не збереглися: велика кількість скульптурних пам’ятників в Англії загинула під час Реформації, їх знищили іконоборці-протестанти. У ті роки особливо багато скульптур було розбито в соборах Солсбері, Лінкольна і у Вестмінстерському абатстві. Сьогодні в нішах замість зруйнованих статуй стоять їх сучасні копії.

Собор неодноразово реставрувався і не завжди вдало. У 1790-х рр. Дж. Уатт замінив середньовічні вітражі, розібрав дзвіницю і декілька капел. У 1860-х рр. були виконані нові розписи хору.

Внутрішньо простір храму добре освітлений. У промінні світла виблискують ряди мармурових колон, яскравими кольорами переливаються віконні вітражі. Колони і багато елементів внутрішнього убрання виконані з місцевого каменя – темного пербекского мармуру, що є насправді щільним кристалізованим вапняком, який злегка просвічує на сонці. Величезний клуатр (внутрішній двір, оточений галереєю) – найбільший в Англії, і прекрасний Зал Капітулу, прикрашений різьбленим фризом на теми Старого Заповіту, були прибудовані до будівлі собору в 1280 – 1284 рр. Дещо раніше був споруджений Великий палац єпископа, в якому тепер розміщується недільна школа.

Солсберійській собор береже багато унікальних реліквій і скарбів, до числа яких відноситься одна з копій Великої Хартії Вільностей (Magna Carta), а також стародавній механізм баштового годинника, датований 1386 р. Він дотепер знаходиться в робочому стані і є найстарішим годинниковим механізмом в Англії, якщо не у всьому світі.

Собор Святого Віта. Прага. Собор Святого Віта - католицький храм, кафедральний собор, присвячений святому Віту, у столиці Чехії місті Празі; шедевр готичної та неоготичної архітектури, з яким щільно пов’язана історія міста та країни, усипальниця королів Богемії, сховище коронаційних регалій.

Празький собор Святого Віта - це один з найвідоміших соборів у світі, видатний взірець культового будування, як за технічними характеристиками, так і за художнім рівнем, один із символів Праги.

Собор розташований у Празькому Граді, є його невід’ємною складовою. Празький собор святого Віта будували від середини ХІІІ століття протягом майже 6-х століть, таким чином, за архітектурним стилем він є одночасно і готичним, і неоготичним.

Довжина головної нави собору 124 м, висота Великої (південної) башти - 96,5 м. На західному боці вивищуються дві 82-метрові неоготичні кам’яні вежі з 10-метровим круглим вікном у вигляді розетки між ними.

Три портали кафедрального собору багато оздоблені скульптурами, кам’яними і бронзовими барельєфами.

Усередині собор святого Віта вражає величною панорамою: неготичний архітектурний стиль у центральній наві з ребристим сітчастим склепінням заввишки 33,5 м майже непомітно переходить у районі хорів у середньовічну частину, яка пройнята теплим світлом вітражних стрільчастих віконниць.

Довкола хорів і за вівтарем є овальний прохід з низкою капел (притворів). Загалом у храмі (його основному просторі) 19 притворів - святої Людмили, Гробу Господнього, Святого Хреста, Святовацлавська капела, Яна Непомуцького, Діви Марії, святої Анни, Марії Магдалини та інші.

Тринавовий простір собору з 28 величними колонами умовно розділяє по вертикалі на дві сфери, земну й небесну, трифоріум (галерея-балкон), що пронизує весь храмовий периметр - на ньому розташовані погруддя засновників і перших будівників собору: чеських королів та королев, празьких архієпископів та архітекторів.