4.2. Рафаель.Зображення чистоти та чарівності жіночого образу, його зв’язок з природою, єдність благородного і духовного спілкування людей

Серед художніх скарбів галереї Уффіці у Флоренції є портрет незвичайно красивого юнака в чорному береті. Це явно автопортрет, судячи з того, куди спрямовано погляд; так дивляться, коли пишуть себе в дзеркалі. Довгий час не сумнівалися, що це - справжній автопортрет Рафаеля, тепер його авторство оспорюється. Але, як би не було, портрет чудовий: саме таким, натхненним, чуйним і ясним, бачиться образ найгармонійнішого митця Високого Відродження.

Він був на тридцять років молодшим від Леонардо да Вінчі, а помер майже водночас з ним, проживши усього тридцять сім років. Недовге, але плідне і щасливе життя. Леонардо і Мікеланджело, що дожили до старості, здійснили лише деякі із своїх задумів, і тільки мало які їм вдалося довести до кінця. Рафаель, який вмер молодим, здійснив майже всі свої задуми. Саме поняття незакінченості якось не в’яжеться з характером його мистецтва - втіленням ясної пропорційності, суворої урівноваженості, чистоти стилю. «У Рафаеля сяяли найрідкісніші душевні якості, що з ними поєднувались грація, працелюбність, скромність та добра моральність... Він постійно мав безліч учнів, допомагав їм та керував із батьківською любов’ю». Ці відгуки характеризують Рафаеля як людину дивної чарівності. Таким самим було і його мистецтво: ясним, піднесеним, сповненим шляхетності та простоти.

Рафаель народився в 1483 р. Перші уроки живопису йому дав батько, Джованні Санті, живописець та поет. У сімнадцять років Рафаель приїхав у місто Перуджу і став учнем художника Перуджіно. Одна із картин Рафаеля цього часу - «Сон рицаря» (бл. 1500-1502, Національна галерея, Лондон). Юнак заснув на роздоріжжі. Уві сні йому з’явились дві прекрасні жінки: одна, з квітами в руках, символізує Чуттєвість, друга, з мечем і книгою, - Доблесть.

Якій із них віддасть перевагу юнак, який вступає в життя, який шлях він вибере? Такий глибокий символічний смисл картини.

У 1504 р. Рафаель приїхав у Флоренцію - місто, де у той час жили і працювали великі художники Італії Леонардо да Вінчі та Мікеланджело. Тут було у кого навчатися. І Рафаель навчається. Навчається і працює. Найбільше його в цей період приваблює образ мадонни з дитям. Ніжною і юною матір’ю зображає Рафаель мадонну, він прославляє в ній гармонійну людину, прекрасну душею і тілом. «Періодом мадонн» називають флорентійський період творчості Рафаеля.

Добре відомі перша і остання картини цього циклу - маленька «Мадонна Конестабіле» в Ермітажі і «Сикстинська мадонна» з Дрезденської галереї. «Мадонну Конестабіле» Рафаель написав в юності, і це дійсно юний твір - за рідкісною чистотою, цнотливістю настрою, за старанністю роботи, але його ніяк не можна назвати незрілим.

У його мадонн завжди гладке волосся, чистий овал обличчя, чистий незайманий лоб, спадаюче покривало охоплює фігуру зверху донизу єдиним плавним контуром. Так і в «Мадонні Конестабіле». Вставлене в широку позолочену раму, пишно оздоблену рельєфними арабесками, маленьке тондо Рафаеля на цьому фоні не тільки не губиться, а й виступає у всьому своєму благородстві, як ніжний трохи опуклий опал на дорогоцінному персні. Молода мати та її дитя безмірно зворушливі, але дуже простодушні. У них ще немає тієї глибини, яка підкоряє в «Сикстинській мадонні»(1515 – 1519), створеної художником через п’ятнадцять років. До того часу він був автором багатьох грандіозних композицій, став знаменитістю. У його мистецтві починали виникати риси, що провіщали пізній Ренесанс і навіть бароко. Така, яка вона є, ця надзвичайна алтарна композиція давно вже увійшла в свідомість сотень тисяч людей як формула краси. Такою ми її беззаперечно приймаємо - з її колінопреклоненими Сикстом і витонченою святою Варварою, з товстенькими задумливими ангелочками знизу і прозорими херувимськими образами навколо Богоматері. Здається, іншою ця картина і не може, і не повинна бути: тут є якась непохитність досконалості, незважаючи на деяку дивність поєднання всіх її компонентів, або якраз завдяки цьому дивацтву. Але більш за все - завдяки вражаючій натхненності матері і дитини. В обличчі і погляді немовляти є щось недитяче - прозорливе і глибоке, а в обличчі і погляді матері - дитяча чистота. Картина була написана на замовлення Папи римського Юлія II. Боса, але царственна та велична, вона крокує хмарами з немовлям на руках. На неї з благоговінням дивиться Сикст, що зняв папську тіару, та свята Варвара. Двоє янголят спрямовують вгору мрійливий погляд. Юна мадонна спокійна та велична, але у її погляді, жесті, яким вона притискає до себе сина, відчувається якась тривога та приреченість. Вона ніби бачить наперед хресні страждання свого сина, страждання свої та страждання усього роду людського. Рафаель розсунув над зображенням важку завісу, нагадуючи, що це не реальність, а лише мрія про кращий світ, про досконалість, що її повинна прагнути людина. Якби Рафаель ніколи нічого не написав, крім цієї покірливої, босої, круглолицьої жінки, цієї небесної мандрівниці, закутаної в простий плащ і незвичайної дитини, яку вона тримає на руках, він і тоді був би видатним художником.

«Мадонна з немовлям і святим Іоаном Хрестителем на фоні пейзажу», або, як її ще називають «Прекрасна садівниця» (1483-1520), відноситься до останніх флорентійських Мадон Рафаеля. Художник написав її незадовго до від’їзду в Рим, відомим майстром. Від прекрасної молодої жінки віє спокоєм і щастям раннього материнства.

Фігури наче розтворилися в прекрасному пейзажі, який підкреслює стан загальної гармонії. Деталі виписані з великою любов’ю і насичені масою подробиць, які приваблюють і утримують увагу глядача. Фарби свіжі і гармонійні, червона сукня Марії, її зелений плащ, золотисто-охристий пейзаж плавно переходить у прозору синь неба із стрімкими хмарами. Фігури дітей виглядають світлими силуетами на фоні більш темного першого плану. Картина написана легко і світло.

Але він написав ще дуже багато чудового. З 1508 р. постійно працював у Римі, головним чином при дворі папи Юлія II і його наступника Лева X, де виконав велику кількість монументальних робіт. З них найвиданіші - це розписи ватиканських станц - апартаментів папи. Тут видно, на який титанічний розмах був здатний покірливий, ліричний Рафаель. Великомасштабні композиції, населені десятками фігур, вкривають всі стіни трьох залів. Станци делла Сеньятура - чотири фрески, присвячені богослов’ю, філософії, поезії і правосуддю. Вони задумані як ідея синтезу християнської релігії й античної культури. Кожна фреска займає цілу стіну; великі напівкруглі арки, що обрамовують стіни, ніби відбиваються і продовжуються в композиціях фресок, де також панує мотив арок і напівкол. Досягнута абсолютна згода між архітектурним й ілюзорним простором розписів.

Краща з фресок Станци делла Сеньятура - «Афінська школа»(1509 – 1510): її Рафаель виконав всю власноручно. У ній художник втілив уявлення гуманістів ренесансу про золотий час античного гуманізму і, як завжди робили художники Відродження, переніс цю ідеальну утопію в сучасне середовище. «Руйнуючи» площинність стіни, він за допомогою тричі повтореної арки «розгортає» простір у глибину, розташовуючи фігурина першому і другому планах. Під зводами просторого величного храму зібрались мудреці Стародавньої Греції. У центрі - Платон та Аристотель. Платон вказує Аристотелю на небо, підкреслюючи духовну, божественну основу світу. Аристотель простирає руку над землею, стверджуючи матеріальну сутність речей. Платон та Аристотель оточені натовпом послідовників та учнів. На сходах храму сидить мудрий Діоген, праворуч біля сходів - Геометрія та Астрономія, ліворуч - Граматика та Арифметика, Музика, у центрі групи - Евклід, заглиблений у вивчення книги. Багатьох вчених давнини Рафаель наділив рисами своїх сучасників. Рафаель ввів у це товариство своїх сучасників: в образі Платона з’являється Леонардо да Вінчі; Геракліт, що сидить на першому плані та замислився, нагадує Мікеланджело; праворуч, поруч з групою астрономів, Рафаель зобразив самого себе.

Рафаель був не тільки великим живописцем, але й чудовим архітектором. В останні роки свого життя Рафаель разом з архітектором Донато Браманте працював над реконструкцією та розписом лоджій Ватиканського палацу. Це довга галерея, що рівномірно пересічена 12-ма високими арками. Рафаель вкрив розписами усі лоджії: тут релігійні та міфологічні картини, вигадливий орнамент із рослин та квітів, на плафонах - найголовніші біблійські історії. Розписи Рафаеля іноді називають ще «Біблією Рафаеля».

Після смерті Браманте Рафаель отримав посаду головного собору св. Петра в Римі. Він склав новий план собору, а також добудував початий Браманте двір Ватикану з лоджіями. Серед інших архітектурних здобутків Рафаеля: кругла в плані церква Сант-Еліджо дельт Орефічі (будувалася з 1509) і капела Фіджі церкви Санта-Марія дель Пополо (1512-1520) в Римі, ошатні палаци Відоні-Каффареллі (з 1515) в Римі та Пандольфіні (з 1520) у Флоренції.

Рафаель помер 6 квітня 1520 р. у розквіті слави, яка супроводжує його протягом багатьох століть. Поховали славетного художника в римському Пантеоні, «храмі всіх богів».

Мистецтво Рафаеля вплинуло на європейський живопис і впродовж сторіч було для художників і глядачів уособленням беззаперечного художнього авторитету і смаку.