Політична система Угорщини

План

9. Загальна характеристика

10. Коротка історія

11. Конституція держави

12. Вищі органи влади

13. Форма держави

5.1 Форма державно-територіального устрою

5.2 Форма правління

5.3 Тип політичного режиму

6. Політичні партії

7. Основні громадські організації та рухи

Список використаної літератури

1. Загальна характеристика.

Територія і кордони. Офіційна назва – Угорська Республіка (угор. Magyar Köztársaság). Тери­торія — 93 030 км². Протяжність кордонів — 2246 км. Межує зі Словаччиною (на півночі, 608 км), Україною (на північному сході, 215 км), Румунією (на південно­му сході, 432 км), Сербією і Хорватією (на півдні), Словенією (на південному заході) — разом 631 км, Австрією (на заході, 356 км). Столиця — Будапешт (1,9 млн). Найбільші міста: Дебрецен (210 тис. осіб), Мішкольц (182 тис), Сегед (167 тис), Печ (162 тис), Дьєр (127 тис), Секешфехервар (108 тис), Кечкемет (103 тис). Усього в країні 23 великих і 195 малих міст, 2913 сіл.

Населення — 10,03 млн осіб (2004). Демографічна ситуація від'ємна. Національний склад — угорці (89,9 %), цигани (4), німці (2,6), серби (2), румуни (1), словаки (0,9), словенці (0,1 %) та ін. Релігійно-конфесійний склад: римо-католики — 67,5 % , протестанти — 27,2, греко-католики — 2,2, православ­ні — 0,6, іудеї — 0,5 %.

Офіційна мова — угорська. Грошова одиниця — форинт. З 1999 член НАТО, з 2004 — ЄС.

Державні символи. Прапор — полотнище у вигляді трьох горизонтальних рівно-пропорційних смугах чер­воного, білого та зеленого кольорів. Герб — розділений на дві частини щит, нижні краї якого заокруглені, а по центру має гострий кут. Лівий край поділений на сім смуг червоного і сріблястого кольорів. На правій частині внизу на червоному фоні зображено три зелені пагорби, середній з яких має золоту корону з подвійним сріб­лястим хрестом. Щит увінчаний короною св. Іштвана. Гімн — "Боже, благослови угорську націю" (сл. Ф. Кьолчеї, 1823 р.; муз. Ф. Еркеля, 1844 р.).

Адміністративно-територіально поділяється на 9 медій (областей) і 8 міст республіканського підпоряд­кування.

2. Коротка історія.

З середини 80-х років XX ст. посилилася криза в усіх сферах суспільства. Намагаючись стримати падіння життєвого рівня, уряд вдавався до зовнішніх позик, справжні розміри яких приховували від громадськості (реальна сума зовнішнього боргу до кінця 80-х років XX ст. дорівнювала річному національному доходу). Інфляція, зниження купівельної спроможність підви­щували невдоволеність населення, підривало довір'я до керівництва країни. Окремі партійно-державні діячі вже тоді звертали увагу на недоліки політичної систе­ми, необхідність заміни диктаторського соціалізму демократією. Серед цих реформаторів був І. Пожгаї. Влітку 1985 р. він виступив із дискусійною доповіддю на зборах опозиційної інтелігенції. Тоді ж обговорено загальну суспільну ситуацію в країні, звернено увагу на кризові явища в економіці. Однак про цей форум влада замовчувала, а його матеріали розповсюджува­лися самвидавом.

Етапною подією в розвитку угорської демократії стала нарада 27 вересня 1987р. Уній взяли участь 180 провідних представників опозиційної інтеліген­ції. Тоді ж було вироблено основні принципи Угорського демократич­ного форуму (УДФ) — першого в країні масового су­спільно-політичного руху. Влада заборонила засобам масової інформації повідомляти результати цієї наради. Тому країна дізналася про неї та її ухвали лише через шість тижнів. УДФ, хоча і був опозиційною силою, зберігав помірковані позиції і погляди, об'єднував представників різних ідейних напрямів. У січні 1988 р. УДФ висунув вимогу провести вільні демократичні вибори до парламенту, пізніше активно критикував існуючий державно-політичний режим. Так він поступо­во ставав авторитетною і впливовою силою в країні.

Згодом виникла "Мережа вільних ініціатив" (1 трав­ня 1988 р.), яка, на відміну від УДФ, була крихким об'єднанням різнорідних опозиційних елементів. У листопаді 1988 р. вона організаційно оформилася в Союз вільних демократів (СВД). Серед його засновників були філософи-марксисти 70-х років XX ст., представники інтелігенції, передусім вихідці зі середовища колишніх партійних функціонерів, батьків яких у часи правлін­ня Я. Кадара відтіснили від керма влади. СВД виступив з радикальних, підкреслено антикомуністичних позицій та ідеологічно визначив себе як ліберально-демокра­тична сила. 30 березня 1988 р. створено ліберально-демократичну молодіжну опозиційну організацію — Союз молодих демократів (більше відомий за угорською абревіатурою як ФІДЕС).

Таким чином, ці три суспільно-політичні опозицій­ні сили стали основним рушієм демократичних пере­творень. Для УДФ пріоритетними були завдання об'єд­нання всіх сил з метою відновлення і збереження повної незалежності, національних інтересів Угорщини. СВД акцентував увагу на захисті прав людини та цінностях парламентської демократії. ФІДЕС визначив основні вимоги партійного плюралізму, створення правової держави, відкликання депутатів чинного парламенту.

За таких умов прихильники змін у березні 1988 р. утворили в УСРП ліводемократичну коаліцію під на­звою Новий березневий фронт (НБФ). Проте їх про­грамні установки та заклики до оновлення не отрима­ли підтримки з боку кадарівського керівництва, а чоти­рьох найактивніших реформаторів (М. Біхарі, 3. Біро, 3. Кирай і Л. Лєндел) виключили з партії. Однак ці події спричинили певну корекцію політичного курсу УСРП. До її нового керівництва увійшли популярні та переконані реформатори (Р. Ньєрш, І. Пожгаї, М. Нємет), а партійним лідером став К. Грос, який зберіг посаду глави уряду.

Проте вивести країну з кризи не вдалося, партія стрімко втрачала свої позиції в політичному житті. Наприкінці 1987 р. і протягом усього 1988 р. в Угорщині пройшла серія політичних акцій, які провели альтер­нативні опозиційні рухи й організації. Це змусило партійно-державну владу зми­ритися з неминучістю затвердження політичного плю­ралізму, а парламент — зайнятися виробленням законів про статус і діяльність нових організацій.

У січні 1989 р. парламент прийняв закон про право на створення політичних партій, що усунуло правову перешкоду суспільно-політичного плюралізму. Було оприлюднено висновок комісії істориків про характер угорських подій 1956 р., які кваліфікувалися як на­родне повстання. Ця переоцінка фактично позбавила легітимності єдину правлячу партію і викликала вели­ке роздратування в її консервативних колах. Напри­кінці червня 1989 р. Угорщина, демонструючи свої наміри та рішучість жити в єдиній Європі, почала де­монтаж укріплень на австрійському кордоні. Цим ско­ристалося багато туристів зі східноєвропейських країн, які не бажали повертатися додому.

Знаковою подією у політичному житті став націо­нальний круглий стіл (червень-вересень 1989 р.). На ньому було вироблено основні документи: про зміну конституції, діяльність політичних партій, забезпечен­ня умов переходу до парламентарної демократії. Сто­рони домовилися про утворення інституту президент­ства, демократичні вибори до парламенту, заборону діяльності парторганізацій на підприємствах та ін.

Тим часом політичні процеси, спрямовані на карди­нальну зміну державно-політичного ладу, набирали силу. Влітку 1989 р. У деяких містах пройшли вибори до парламенту. Перемогу на них отримали виключно кан­дидати від офіційно зареєстрованих опозиційних партій і організацій. Так угорський парламент перестав бути однопартійним. У жовтні законодавці прийняли декіль­ка конституційних ухвал, зокрема змінено назву дер­жави на Угорська Республіка, запроваджено посаду глави держави (президента). Черговий з'їзд УСРП схва­лив нову назву партії — Угорська соціалістична партія (УСП), оголосив про відмову партії від принципів керів­ної ролі в суспільстві. Теоретично в другій половині 1989 р. повторилася ситуація епохи правління св. Іштвана.

Весною 1990 р. відбулися перші вільні вибори до парламенту. Найбільше голосів (42 %) одержав УДФ, який опирався на християнські та національні традиції. Він утворив коаліцію з Незалежною партією дрібних селянських господарів (НПДГ) і Християнсько-демо­кратичною народною партією (ХДНП). Ліберали в особі СВД здобули 24 % , а ФІДЕС — 8,5 % . Вибори показали, що вісь політичного життя різко змістилась вправо. Новий склад парламенту 2 травня 1990р. обрав пер­шого главу держави: ним став лідер СВД А. Гьонц.

Правлячу коаліцію склали праві та центрист­ські сили: УДФ, НПДГ ХДНП. Опозицію утворили УСП, СВД і ФІДЕС. Першим некомуністичним прем'єр-міністром став Й. Анталл.

Новий уряд провів чистку державного апарату, армії, керівництва підприємств, усунув від важливих посад комуністів, опрацював план виходу економіки з кризи на основі розвитку приватної власності (1991), прийняв закон про земельну реформу (1992). Після смерті Й. Анталла 12 грудня 1993 р. прем'єр-міністром став Петер Борошш. До середини 1994 р. остаточно зміцніла плю­ралістична система управління, розгорнулися глибокі демократичні перетворення, сформувалися засади рин­кової економіки. Фактично змінився весь суспільно-політичний лад. Водночас влада намагалася стримати хвилю антиурядової критики, заборонила ряд передач на радіо і телебаченні. На знак протесту проти таких дій у країні відбулися великі демонстрації (жовтень, 1993 р. — 15 тис; березень, 1994 р. — 30 тис). У 1992 р. Угорщина ратифікувала Європейську угоду про права людини, а у 1993 р. прийняла спеціальний Закон про права національних меншин та етнічних груп, в якому закріплені їх індивідуальні та колективні права щодо користування рідною мовою.

Парламентські вибори, які відбулися у травні 1994 р., показали, що "маятник" політичних симпатій хитнув­ся вліво: більшість виборців проголосувала за УСП (59,15% і 209 мандатів). СВД дістав 17,88% (69), УДФ — 9,84 (38), НПДГ — 6,74 (26), ХДНП — 5,7 (22), ФІДЕС— 5,18% (20). По одному мандату отримали Аграрний союз і Партія підприємців. Правоцентристські партії склали опозицію. У соціалістичному уряді ліберали (СВД) отримали три міністерства, у т. ч. вну­трішніх справ. Прем'єр-міністром став лідер УСП Д. Хорн. Повернувшись до влади, соціалісти продов­жили попередній політичний курс, а їх економічна політика вивела країну на провідні позиції в регіоні. На середину 1990-х років в Угорщині утвердилася традиційна європейська політична диференціація на праві, центристські та ліві політичні сили.

Треті демократичні вибори до угорського парламен­ту (1998) знову засвідчили про зміни політичних сим­патій виборців. Тепер вони віддали перевагу правоцентристським силам в особі Союзу молодих демо­кратів — Угорської громадянської партії (148 мандатів). Парламентськими стали також УСП (134), НПДГ (48), УДФ (17), СВД (24) і крайньоправа Угорська партія справедливості і життя (14). Оскільки жодній з полі­тичних сил не вдалося одержати абсолютної більшості мандатів, ФІДЕС — УГП, запропонувала утворити ко­аліційний правоцентристський кабінет. Коаліцію ззов­ні підтримала також Угорська партія справедливості і життя. ФІДЕС зблизився з УДФ на позиціях націо­нально орієнтованого ліберального демократизму. Вод­ночас, на відміну від УДФ і ХДНП, які наполягали на державному регулюванні економіки, ФІДЕС виступав за помірковане втручання держави в економічні відно­сини. В результаті переговорів і узгоджень між основ­ними політичними силами уряд очолив лідер СВД В. Орбан. Президентом країни в червні 2000 р. став кандидат від правоцентристських партій Ф. Мадл. Його кандидатуру підтримали 5 із 6 парламентських фракцій (243 голоси з 386).

Таким чином, у процесі суспільно-політичної транс­формації в Угорщині, завдяки розвинутій культурі політичного консенсусу та швидкого відродження структур громадянського суспільства, органічно відбув­ся процес суспільно-політичної структуризації. Завдя­ки йому в країні утвердилася стабільна сучасна європей­ська демократична політична система. Влітку 2000 р. угорці урочисто святкували 1000-річчя державності. Символом особливої ролі Угорщини в цивілізаційному діалозі між Заходом та Сходом стало визнання короля Іштвана (Стефана), який є католицьким святим, також православним святим.

Четверті парламентські вибори (квітень, 2002 р.) відбулися в умовах гострої політичної боротьби між основними правлячими правоцентристськими й опози­ційними партіями. Депутатські мандати виборювали вісім політичних партій при високій виборчій актив­ності громадян (більше 70 %). На цей раз переміг опо­зиційний блок лівоцентристів і лібералів, що виступа­ли як дві окремі партії: разом з депутатами від одно­мандатних округів соціалісти отримали 178 мандатів, а СВД — 20. Незважаючи на те, що блок ФІДЕС — УДФ формально переміг на виборах і отримав 188 місць, у парламенті він мав меншість. Після того, як депута­ти від УДФ утворили окрему фракцію (22 мандати), ФІДЕС склав парламентську опозицію (164 мандати).

Принципово змінився характер правлячих угорських сил: до влади знову повернувся ліво-ліберальний блок. Соціалісти отримали 11 міністерських портфелів, а пред­ставники ФІДЕС і УДФ — 4. Новий коаліційний уряд, соціал-ліберальний, очолив лідер УСП П. Медьєші, який загалом продовжив попередню політику. У вересні 2004 р. відбулася зміна прем'єра: кабінет міністрів очо­лив соціаліст Ф. Дьюрчан.

Результати цих парламентських виборів закріпили наслідки глибоких системних перетворень за поперед­ні роки. Найважливішим з них стало завершення в ос­новному структуризації суспільства та формування в ньому двох великих груп: правої та лівої ідейної орієнтації. Існує також невеликий ліберально орієнтова­ний прошарок громадян. Це сприяло усталенню більш-менш чіткої партійно-політичної структури. Домінант­ними стали лівоцентристська УСП та правоцентристська ФІДЕС. Потужною політичною силою залишився центристський Союз вільних демократів. Маргінальне становище на правому політичному фланзі посіла ра­дикальна Партія угорської правди і життя.

Під час президентських виборів у червні 2005 р. гостра боротьба розгорнулася між кандидатами від со­ціалістів (спікер парламенту К. Сілі) і опозиції (Л. Шойом). Після третьої спроби простою більшістю голосів (185 проти 182) парламент обрав Л. Шойома главою держави на черговий п'ятирічний термін.

Чергові парламентські вибори відбулися у квітні 2006 р. Голосувало 64,34 % (у першому турі — 67,84 %). На цей раз перемогла правляча коаліція соціалістів і лібералів: Соціалістична партія отримала 192 манда­ти з 386, а Союз вільних демократів — 18. Опозиційні сили (правоконсервативний Угорський громадянський форум, ФІДЕС і Угорський демократичний форум, християнські демократи) отримали разом 175 мандатів. Угорський громадянський форум виступав під гаслами відновлення "Великої Угорщини" і перегляду європей­ських кордонів. Уряд знову сформував лідер соціалістів Ф. Дьюрчан.

У другій половині вересня 2006 р. в угорській сто­лиці відбулися масові антиурядові виступи. Так 19 ве­ресня опозиція вивела на вулиці Будапешта тисячі людей з вимогою відставки прем'єр-міністра. Безпосе­реднім приводом до акцій протесту стала закрита ін­формація глави уряду про те, що у передвиборчій агі­тації його партія свідомо говорила неправду, зокрема про економічну ситуацію в країні. Ці протести тривали два тижні, демонстрантів розганяли газами та водою.

На місцевих виборах, які відбулися 1 жовтня 2006 р., правляча коаліція зазнала нищівної поразки: її політич­ні опоненти здобули більшість в обласних органах вла­ди (у 18 з 19) і посади мерів у 19 з 23 найбільших міст країни. Цього ж дня президент розкритикував прем'єр-міністра за використання "недозволених методів полі­тичної боротьби, які підривають довіру до угорської демократії" і закликав депутатів винести уряду вотум недовіри. Проте парламент 6 жовтня 2006 р. більшістю голосів (270) підтримав уряд. Тоді ж Ф. Дьюрчан офіцій­но вибачився за висловлювання, котрі призвели до виступів протесту в країні.