3. Політична структура та політичні партії Македонії

3.1. Політична система Македонії: історія та сучасність

Політичну систему Македонії складають політичні партії. Починаючи з 1990 року в Македонії впроваджується багатопартійна система. На перших багатопартійних виборах 20 березня 1991 р. більшість місць у парламенті здобула Внутрішня революційна організація – Демократична партія македонської національної єдності (ВМРО – ДПМНЄ).

У січні 1991 р. була прийнята Декларація про суверенітет країни і Македонія, наслідуючи приклад Хорватії і Словенії, відокремилася від Югославії. На референдумі, що відбувся 8 вересня 1991 р., за незалежність проголосувала більшість населення. 17 вересня Парламент оголосив про утворення незалежної держави, президентом якої став Кіро Глігоров. У тому ж році македонські албанці проігнорували офіційний перепис населення, а в січні 1992 р. таємно від влади провели референдум, на якому 99% представників албанської меншини проголосувало за створення територіальної автономії в Західній Македонії. Була зроблена спроба організувати власний перепис населення, що фінансувався ОБСЄ. За оцінками ініціаторів перепису, число албанців становить від 30 до 40% всіх громадян Македонії.

Стимулом до відокремлення частково був страх перед домаганнями Сербії. Однак, насправді Македонія зіткнулася з сильною протидією не Сербії, а Греції. Македонія виношувала ідею об'єднання з тими, хто говорив македонською у північній частині Греції, а афінський уряд побоювався, що незалежна Македонія претендуватиме на грецьку Македонію, і Греція чинила тиск, наполягаючи на невизнанні нової держави. Переговори про взаєморозуміння між Грецією і Македонією принесли успіх у квітні 1993 р., коли обидві країни погодилися на тимчасову назву країни: «Колишня Югославська Республіка Македонія» (КЮРМ).     

Перші парламентські і президентські вибори в незалежній Македонії відбулися у жовтні-листопаді 1994 р.. У них взяли участь понад 77% зареєстрованих виборців. У передвиборній боротьбі брали участь 38 політичних партій, у тому числі блок «Союз за Македонію» (Соціал-демократичний союз Македонії, Ліберальна партія і Соціалістична партія); національні македонські опозиційні партії на чолі з ВМРО - ДПМНЄ і Демократичною партією, а також партії, що представляли албанську національну меншину. Ряд великих опозиційних партій після першого туру бойкотували вибори, звинувачуючи керівництво країни у фальсифікації їх підсумків. У результаті у другому турі абсолютну більшість депутатських мандатів (85 із 120) здобув «Союз за Македонію»; до парламенту увійшли Ліберальна і Соціалістична партії, а також національні албанські партії. Коаліційний уряд на чолі з Б. Црвенковським складали представники «Союзу за Македонію» та Партія за демократичне процвітання (ПДП). Президентом Македонії знову став К. Глігоров.

У 1996 р. через розбіжності між СДСМ і Ліберальною партією стався розкол правлячої коаліції «Союз за Македонію», і місце соціал-демократів, які покинули блок, зайняла ПДП на чолі з А. Аліті. Коли навесні 1998 р. в Косово розгорнулися великомасштабні бойові дії, Македонія в черговий раз опинилася на порозі нестабільності. Влітку 1998 р. ООН прийняла рішення збільшити кількість своїх миротворців у Македонії. Прагнення уряду сформувати загальномакедонську національну самосвідомість наштовхнулося на спроби албанців створити в рамках Македонії автономію.

18 жовтня і 1 листопада 1998 р. в Македонії пройшли два тури виборів, на яких Соціал-демократичний союз Македонії (СДСМ), що перебував при владі з 1992 р., зазнав поразки. Опозиційна коаліція «За зміни!», до складу якої увійшли ВМРО – ДПМНЄ і Демократична альтернатива (ДА), отримала 66 місць. До неї прилучилися партії, що виражають інтереси етнічних албанців і мусульман: Партія демократичного процвітання (ПДП) і Демократична партія албанців (ДПА). Своєрідною платою за підтримку стала обіцянка визнати Албанський університет в Тетово. Крім того, на початку 1999 р. парламент Македонії оголосив амністію колишнім мерам Гостівара й інших міст, засудженим у липні 1997 р. за наказ підняти прапори Албанії, що призвело до сутичок і людських жертв. ПДП виступила також за надання албанській мові статусу другої офіційної мови Македонії. У парламенті країни представлені також Ліберально-демократична партія (4 депутатських мандата), Соціалістична партія Македонії (2) і нова етнічна партія Союз циган (1 мандат). Головою Зборів обраний Стоян Андов.

У сформованому 30 листопада 1998 р. кабінеті міністрів члени правлячої коаліції з двох партій, що перемогли, зайняли 14 місць із 27. Главою коаліційного кабінету (ВМРО – ДПМНЄ, Ліберально-демократичної партії і ДПА) став голова ВМРО – ДПМНЄ Любчо Георгієвські, який виступав за співпрацю з європейськими партіями консервативного напряму та активне входження до європейських структур – ЄС і НАТО, а також за конструктивний діалог Македонії з усіма сусідніми країнами. Внутрішньоурядові суперечності призвели до відставки уряду 23 грудня. У самому кінці 1999 р. був сформований і затверджений новий кабінет міністрів (ВМРО - ДПМНЄ - 13 міністерських посад, ДА - 7, ПДП - 4) на чолі з колишнім прем'єром Л. Георгієвські.

Термін повноважень президента Глігорова закінчився в 1999 р., і на 31 жовтня були призначені президентські вибори. Провідна опозиційна сила країни - СДСМ - висунула своїм кандидатом Т. Петковського, що проводив передвиборчу кампанію під антиалбанськими гаслами. Петковський у першому турі випередив кандидата ВМРО - ДПМНЄ Б. Трайковського. У другому турі президентських виборів, що пройшли в середині листопада, Трайковський здобув 53% голосів виборців, а Петковський - 46%. Перемога Трайковського була забезпечена за підтримки виборців-албанців. 19 листопада Глігоров склав президентські повноваження, але посада глави держави залишалася вакантною до 5 грудня 1999 р., доки в 21-му «албанському» окрузі не відбулися повторні вибори. СДСМ звинувачувала ВМРО - ДПМНЄ та її коаліційного партнера Демократичну партію албанців у потуранні албанським націоналістам. Петковський прийшов до фіналу з незначним відставанням - 514 735 голосів проти 592 118 голосів, відданих за Б. Трайковського. ВМРО – ДПМНЄ за підтримки Демократичної партії албанців (ДПА) зробила ставку на голоси албанської громади. Лідери СДСМ стверджували, що під час голосування були допущені численні порушення, головним чином у районах компактного проживання етнічних албанців.

Події 1999 р. в Косово стали детонатором нового сепаратистського руху албанців у Македонії. З 2000 р. Македонія стала ареною протистояння македонської більшості та албанських меншин. У березні 2001 р. на північному заході країни почалися зіткнення між албанцями й урядовими військами. Албанські сепаратисти, більшість яких проникло до Македонії з Косово, сформували т. зв. Армію національного визволення. Вони виступали під гаслами пропорційної участі албанців у всіх державних структурах, албанської автономії, об'єднання албанських земель (Албанія, Косово, Західна Македонія, Північна Греція) у складі «Великої Албанії».

За таких умов македонське керівництво в травні 2001 р. сформувало уряд «політичної єдності». Проте воєнні дії не припинилися і західні посередники запропонували план конституційного закріплення статусу албанців як державотворчої нації. Внесення такої зміни неминуче спричинило б федералізацію країни, що викликало масові протести в македонському середовищі.

У березні 2001 р. на північному заході країни почалися збройні сутички між урядовими військами та албанцями, що виступали за пропорційну участь у всіх державних структурах, за албанську автономію з центром у місті Тетово в Західній Македонії і навіть за об'єднання всіх албанців (Албанії, Косова, Тетова, Північної Греції) в єдину Велику Албанію. Албанські сепаратисти сформували так звану Армію національного звільнення (АНЗ). Екстремістські елементи албанської етнічної меншини здійснили наступ на Скоп'є за участі сил Армії звільнення Косова.

У квітні 2001 р. Держдепартамент США прийняв рішення про надання допомоги Македонії в сумі 33 млн. дол., з яких прибл. 7 млн. дол. йшли на підтримання університету в Тетово, а 17 млн. дол. - на військову допомогу македонському уряду.

14 травня 2001 р. в Македонії було сформовано уряд національної єдності за участі основних македонських і двох албанських партій на чолі з прем'єр-міністром Любчо Георгієвським. Після переговорів в місті Охрід 13 серпня 2001 р. лідери основних політичних партій (Георгієвський, Црвенковський, Джафері та Імері), а також президент Трайковський у присутності західних посередників підписали угоду про політичне розв'язання кризи. Одночасно тривала підготовка до введення військового контингенту НАТО, у завдання якого входило роззброєння албанських бойовиків. У кінці серпня 2001 р. перспектива мирного врегулювання конфлікту обговорювалася на зустрічі президентів В.В. Путіна і Б. Трайковського у Києві.

16 листопада 2001 р. парламент Македонії ухвалив 15 поправок до діючої Конституції. Зрівняні в правах з православ'ям всі релігії, у тому числі іслам. Офіційною мовою залишається македонська, але другою офіційною мовою у районах проживання не менше 20% албанців визнається албанська.

Парламентські вибори 2002 р. відбулися за участю 73,5 % громадян і 9 політичних блоків та партій. Найбільше голосів отримали опозиційний блок Разом за Македонію (40,5 % і 59 мандатів), ВМРО – ДПМНЄ – ЛП (24,4 % і 34 мандати), та албанська Демократична унія за інтеграцію (11,9 % і 16 мандатів). Парламентськими стали також албанські партії: Демократична (5,2 % і 7 мандатів), За демократичний добробут (2,3 % і 2 мандати) і Національна демократична (2,1 % і 1 мандат) партії та соціалісти (2,1 % і 1 мандат). Новий коаліційний уряд знову сформував Б. Црвенковський, партія якого отримала більшість міністерських портфелів. Лідер албанської меншини А. Ахмет став заступником прем'єр-міністра.

У квітні 2004 р. відбулися дочасні вибори глави держави (президент Б. Трайковський у лютому загинув в авіакатастрофі). За найвищу посаду в країні змагалося 4 кандидати. Переможцями першого туру стали чинний прем'єр-міністр Б. Црвенковський (42,5%) і представник ВМРО С. Кедєв (34,1 %). Громадянська активність виборців виявилася невисокою (53,84 %), у другому турі переміг (60,6 %) Б. Црвенковський.

Парламентські вибори 2006 р. зафіксували нову розстановку політичних сил у країні. На цей раз найвищі мандати виборювали 35 політичних партій (26 з них утворили три коаліції). Активність виборців також була невисокою (близько 55 %). Найбільшого успіху домоглася правоцентристська коаліція (ВМРО – ДПМНЄ; Ліберальна партія Македонії; Соціалістична партія Македонії; Демократичний союз; Партія за рух турків у Македонії; Союз циган Македонії; Партія демократичної акції Македонії; Партія волохів Македонії; Європейська партія Македонії; Партія зелених і Народний рух Македонії), яка отримала 35,51 % та 45 мандатів.

На другому місці (23,31 % і 32 мандати) виявилася коаліція «Разом за Македонію» (Соціал-демократичний союз Македонії, Ліберально-демократична партія, Демократична партія турків, Об'єднана партія циган Македонії, Демократичний союз волохів, Робітничо-селянська партія, Соціалістична християнська партія, Зелена партія Македонії). Парламентськими стали також коаліція Демократичний союз за інтеграцію – Партія демократичного процвітання – Демократична боснійська ліга (12,12% і 17 мандатів), Демократична партія албанців (7,5 % і 11 мандатів), ВМРО - Народна партія (6,09 % і 6 мандатів), Нова соціал-демократична партія (6,04 % і 6 мандатів), Демократичне оновлення Македонії (1,85 % і 1 мандат) та Партія європейського майбутнього (1,2 % і 1 мандат).

Водночас вибори виявили розходження між албанськими політичними силами. Під час виборчої кампанії між ними були навіть збройні сутички. Обидві албанські партії, які пройшли до парламенту, заявили про свій пріоритет на право представництва інтересів албанської меншини.