Viіi. Лексика обмеженого вжитку в сучасній українській мові

0. 8.1. Загальні відомості про лексику обмеженого вжитку

Лексика — це сукупність слів певної мови, її окремих сфер чи діалектів [3; С.4]. М. А. Грачов поділяє всю лексику на літературну та нелітературну. До літературної лексики відносяться: книжні слова, стандартні розмовні слова, нейтральні слова. Ця лексика вживається або в літературі, або в усному офіційному мовленні. Також існує нелітературна лексика, її поділяють на: професіоналізми, вульгаризми, жаргонізми, арго та сленг. Ця частина лексики відрізняється розмовним, неофіційним характером та емоційною забарвленістю.

Останнім часом нелітературна лексика все частіше потрапляє на сторінки періодичних видань та художніх творів. Про доцільність її використання точаться дискусії. Недоречне використання жаргонізмів у літературних творах спричинює велику кількість невдоволень, непорозумінь та суперечок між читачами. Недостатнє дослідження та тлумачення сленгових слів — одна з найактуальніших проблем сучасної української мови та літератури. Детальний аналіз особливостей класифікації жаргонізмів української мови та доречності їх використання в сучасній прозі як засобу посилення експресії в подальшому може стати в пригоді як редактору, так і читачеві. Треба визнати, що українська література останнього десятиліття внаслідок різних об’єктивних та суб’єктивних факторів не стала об’єктом ґрунтовних мовознавчих досліджень, зокрема і в плані використання письменниками експресивних можливостей жаргонної лексики. Водночас емоційно-експресивна природа багатьох розмовних та просторічних елементів робить їх важливим засобом передачі почуттів і емоцій персонажів, а також широким потоком вливається у власне авторську мову твору. Використання лексики обмеженого вжитку може як привернути, так і відвернути увагу читача чи покупця твору сучасної української літератури.

Насамперед потрібно визначитись із термінологічним апаратом нестандартної лексики, який на сьогодні різними мовознавцями розуміється неоднаково. У дослідженні надалі будемо відштовхуватись від такої термінологічної бази.

Жаргонізми – соціальний діалект; відрізняється від літературної мови специфічною лексикою і вимовою, але не має власної фонетичної і граматичної системи. Як правило, це словник розмовного мовлення людей, зв’язаних певною спільністю інтересів [10; с. 7].

Арго – мова якоїсь вузької соціальної чи професійної групи, штучно створювана з метою мовного відокремлення; відзначається головним чином наявністю слів, незрозумілих для сторонніх [11; с. 17].

Вульгаризми – це грубі слова, що зазвичай не вживаються освіченими людьми в суспільстві, це спеціальний лексикон, що використовується людьми низького соціального статусу: засудженими, торговцями наркотиками, бездомними і т.п [3; с. 7].

Сленг – жаргонні слова або вирази; розмовний варіант тієї чи іншої соціальної або професійної групи.

Сленг складається зі слів та фразеологізмів (сталих зворотів), які виникли та спочатку вживалися лише в окремих соціальних групах, він відображав життєву орієнтацію цих груп. Ставши загальновживаними, такі слова в цілому зберігають емоційно-оцінний характер [11; с. 14].

Серед лінгвістів існує твердження, що термін «сленг» застосовують не в одному значенні, а у двох: як синонім жаргону, чи як сукупність жаргонних слів та значень загальновідомих слів, жаргонних словосполучень, що за походженням належать до різних жаргонів та стали або загальновживаними, або зрозумілими для достатньо широкого кола носіїв мови. Надалі ми будемо розуміти цей термін у першому значенні, оскільки на конкретних прикладах визначитись із приналежністю того чи іншого слова до певного розряду буває досить важко, а іноді й неможливо, враховуючи постійний розвиток мовної системи та враховуючи швидкоплинність зміни статусу мовних засобів.

Незвичайні елементи літературної мови мають певний комунікативний статус та мовну цінність, перш за все, як загальноприйняті експресивні засоби стилістично зниженої мови, що відображають деякою мірою функціонально-стилістичне варіювання словникового складу національної мови. Ця варіативність відрізняється від варіативності арготизмів та жаргонізмів, оскільки основними ознаками експресивної лексики виступають загальновживаність та етико-стилістична зниженість, що має за мету створення певного стилістичного ефекту [10; с. 24].

Неможливо не зазначити, що лексичні засоби етико-стилістичної зниженості зазвичай мають зневажливий характер та негативну, однак якісно відмінну від непристойної експресію: слова не сприймаються носієм мови як вульгарні, а надають мові колорит, хоча, звісно, існують випадки, коли більша частина характеру сприймання залежить від сфери вживання конкретного слова, що ускладнене соціальними значеннями, емоційним та стилістичним забарвленням.