5.3 Функції запозичень у мовленні

Певним порадником щодо використання іншомовної лексики для редакторів та журналістів можуть стати слова відомого мовознавця М. Плющ: «Слід бути уважним і обережним з використанням іншомовних слів в усному на писемному мовленні. Якщо іншомовне слово можна замінити українським відповідником, то вживання іншомовного слова не завжди доречне.

Вживаючи іншомовні слова, треба пам’ятати про такі вимоги:

1) вживати запозичення лише в тому значенні, яке закріплено за ним у словнику;

2) не використовувати іншомовні слова, коли є відповідники в українській мові;

3) не послуговуватися в тому самому тексті то іншомовним словом, то його українським відповідником.

Надмірне вживання слів іншомовного походження засмічує рідну мову, робить її немилозвучною, малозрозумілою для слухачів, співрозмовників.

Бажано користуватися у спілкуванні національною мовою. Що значно полегшить взаєморозуміння, а до іншомовної лексики звертатися в окремих випадках» [4].

На сучасному етапі розвитку української мови, коли її лексична система активно поповнюється запозиченнями, зокрема завдяки ЗМІ, гостро постало питання доцільності чи недоцільності використання запозичень.

Існують екстралінгвістичні та лінгвістичні причини іншомовних запозичень.

Багато запозичених українською мовою слів настільки асимілювались, що вже не сприймаються мовцями, як чужі: базар, табір, гарбуз, пошта, тютюн. І. Огієнко зазначає: «У виданнях, призначених для широкого вжитку, а особливо в журналах, конче оминайте ялові чужі слова, заступаючи їх своїми рідними. Коли ж такого слова вживаєте, конче поясніть його коротко і зрозуміло, якщо це в виданні популярнім» [3].

Протягом останніх років слов’янський світ постійно стикається з проблемою неконтрольованості вжитку запозичень із неслов’янських мов. Виділяють такі соціолінгвістичні чинники запозичень:

1. потреба в найменуванні нового об’єкта;

2. потреба в розмежуванні змістово близьких, проте нетотожних понять;

3. потреба в спеціалізації поняття в тій чи іншій сфері;

4. наявність у мові, яка запозичує, сформованих терміносистем, що мають традиційні джерела запозичення термінів;

5. соцально-психологічні причини сприйняття іншомовного слова як престижнішого;

6. дія принципу мовної економії;

7. маргінальний білінгвізм певних соціальних прошарків і пов’язана з ним практика «спонтанного перемикання кодів».

Носії української мови активізують давно узвичаєні слова, які раніше мали суто термінологічне вживання, що розмиває їхні семантичні межі, вводячи до повсякденного вжитку. Зокрема, з церковної лексики проникають і поширюються слова грецького походження анафема, анафемувати, атеїст. Радимо замінювати їх українськими відповідниками прокляття, проклинати, безбожник.

Запозичення з інших мов бувають етимологічні та історичні. Етимологічне джерело запозичення – це мова, до якої ми можемо простежити певну лексему. Наприклад, етимологічними грецизмами в українській мові можна вважати слова, що прийшли до нашої мови з грецької через посередництво інших мов (таких запозичень більшість) або безпосередньо. Сюди належатимуть також слова, які штучно утворилися від грецьких коренів. Історичними ж грецизмами будуть слова не грецького походження, запозичені через посередництво грецької мови. Наприклад, слово «високосний» прийшло до нашої мови від грецького «βιοεξτος», що було запозичене з латинського «bis sextus».

Унаслідок засвоєння і вживання грецьких слів, в українській мові з’явилось багато префіксів, які наявні не лише в грецизмах, а й використовуються для утворення слів від основ питомих і запозичених із інших мов слів:

Анти- ант-, архі-, гіпер-, гіпо-, діа-, пара-, а- тощо.

Окрім префіксів з’явились і суфікси:

-изм, -ист(-іст,-їст), -ик(-ік,-їк), -ичн(-ічн,-їчн), -ин(-ін, -їн), -ит(-іт, -їт), -ома [8, c. 33-40].

Інноваційні тенденції характеризують саме життя мови, коли вона постійно змінюючись залишається собою. Найсильніше вони виявляються в мові масової інформації, радіо, телебачення. Мова мас-медіа залежить від системи освіти, політики, культурологічних вартостей, соціально-психологічного клімату. Характерним тут є послаблення офіцйності, йдуть пошуки експресивності, чому часто сприяють запозичення. Нині зменшилася частота використання воєнних метафор, натомість увійшла до вжитку запозичена спортивна лексика, особливо в період перед виборами: старт, гонка, фініш, ринг, президентська гонка, президентський марафон.

Відкритість нашої держави, перехід до ринкової економіки сприяли прямим контактам, запозиченню слів з інших мов.

«Запозичені слова в українській мові виконують різні функції:

1) номінативну, що задовольняє потребу мови в засобах номінації;

2) аксіологічну, що збагачує мову оцінними й експресивними засобами;

3) стильову, що полягає в диференціації власне українських і запозичених слів залежно від типу мовлення;

4) семантичної диференціації або ідентифікації понять українського й запозиченого слів;

5) термінотворення;

6) інтернаціоналізації певних шарів лексики та глобалізації окремих складників мовної картини світу» [12].