10.6. Сутність нормування праці та його значення

З погляду сутності нормування праці – це науковий метод вивчення міри праці, тобто кількості і якості праці, для виконання конкретної роботи, виготовлення конкретної продукції в певних організаційно – технічних умовах виробництва.

З погляду змісту професійної діяльності, нормування праці – це вид практичного економічного забезпечення процесу управління виробництвом на основі наукового обґрунтування оцінок фактичних витрат живої праці, встановлення ефективної міри її витрат у вигляді норм і нормативів при впровадженні нової техніки, технології, удосконалення управління організації виробництва праці, своєчасного впровадження основних норм праці у виробництво.

Мета нормування праці в ринкових умовах полягає в тому, щоб на основі зростання технічної озброєності та удосконалення організації виробництва у праці, поліпшення її умов максимально скоротити витрати виробництва за рахунок щільного використання робочого часу, скорочення його непродуктивних витрат.

Завдання нормування праці полягає у наступному:

• встановлення нормативу часу на одиницю продукції;

• впровадження найбільш раціонального режиму використання устаткування, машин і механізмів;

• розробка найбільш раціональної структури виробничого процесу;

• впровадження ефективної організації праці робітника на робочому місці.

Для реалізації зазначених завдань нормування праці ґрунтується на певних принципах:

• забезпечення максимальної відповідності норм суспільно необхідним витратам праці;

• забезпечення прогресивності норм;

• принцип наукової та організаційно – технічної обґрунтованості норм;

• єдності та рівної напруженості норм;

• обов’язкового комплексного охоплення нормами всього обсягу робіт на підприємстві;

• чіткої регламентації складу робіт та організаційно – технічних умов виконання норм;

• оптимального вибору об’єкту нормування праці;

• демократичного залучення працюючих до розробки норм.

Відповідно до мети, завдань та принципів зміст процесу нормування праці на підприємстві включає:

• вивчення та аналіз змісту і характеру праці відповідної категорії персоналу в реальних організаційно – технічних і санітарно – гігієнічних умовах;

• вивчення передового науково – технічного організаційного, виробничого вітчизняного та закордонного досвіду, аналіз можливостей впровадження його в умовах підприємства;

• вибір оптимального варіанта технології і організації праці;

• проектування режимів роботи обладнання, прийомів і методів роботи, системи обслуговування робочих місць, режимів праці і відпочинку;

• розрахунок норм у відповідності з особливостями технологічного і трудового процесів;

• апробація норм, оцінка їх економічної ефективності аналіз тенденцій змін організаційно – технічних умов, уточнення норм;

• впровадження нори на конкретні робочі у виробничому процесі і подальше коректування у зв’язку зі зміною організаційно – технічних умов трудової діяльності.

Значення нормування праці в ринкових умовах полягає в тому, що воно стає одним із найдійовіших засобів забезпечення конкурентноздатності підприємства, оскільки сприяє скороченню затрат праці, економії коштів на оплату праці, зниженню собівартості продукції, підвищенню продуктивності праці, ефективності виробництва.

Нормування праці є основою для планування чисельності персоналу, їх доцільної розстановки, найбільш ефективного використання техніки і трудового потенціалу підприємства.

Основні напрямки вдосконалення нормування праці:

• формування єдиної системи нормування праці, яка охоплює весь комплекс технологічних процесів;

• підвищення рівня якості нормування на основі використання науково – технічних досягнень;

• широке впровадження технічно обґрунтованих норм;

• максимальне охоплення нормами праці різних видів робіт з обслуговування виробництва та управління ним;

• підвищення не тільки технічної, а й економічної соціально – психологічної та психо – фізіологічної обґрунтованості норм;

• комп’ютеризація проектування технологічної та організаційної документації, створення автоматизованих робочих місць для нормувальників.

Різноманітність видів трудової діяльності людей обумовлює різноманітність об‘єктів нормування праці. Під час нормування праці виробничий процес поділяється на операції та їх елементи.

Виробнича операція — це частина виробничого процесу, що виконується стосовно певного предмета праці одним робітником або групою робітників на одному робочому місці. Елементами операції є:

• установка;

• технологічний перехід;

• допоміжний перехід;

• позиція.

Установка — це одноразове закріплення оброблюваної заготовки або деталі.

Позиція характеризується фіксованим положенням предмета праці, де він підлягає технологічному впливу устаткування.

Перехід — це частина операції, що характеризується незмінністю установки та позиції, режиму роботи устаткування та інструменту.

Під час виконання виробничої операції працівник застосовує певні трудові прийоми, дії, рухи.

Трудовий рух— це одноразове переміщення робочого органу людини — руки, ноги, корпуса тощо (наприклад, протягнути руку до інструмента, взяти інструмент).

Трудова дія — сукупність трудових рухів, що виконуються без перерви одним або кількома робочими органами людини за незмінних предметів і засобів праці (наприклад, взяти деталь).

Трудовий прийом — сукупність трудових дій, що виконуються за незмінних предметів і засобів праці і становлять технологічно завершену частину операції (наприклад, установка заготовки в пристосування).

Сукупність прийомів, об'єднаних з урахуванням технологічної послідовності або спільності факторів, що впливають на час виконання завдання (наприклад, установка деталі в пристосування і зняття її після оброблення), утворюють комплекс трудових прийомів.

Відповідно до основних форм витрат праці виділяють дві групи об’єктів нормування праці:

• витрати робочого часу;

• витрати робочої сили.

• Залежно від особливостей виробництва об'єктами нормування можуть бути:

• обсяг роботи за певний період часу — годину, зміну, місяць (наприклад, на видобувних та апаратурних процесах, допоміжних роботах на промислових підприємствах);

• зона обслуговування (для багатоверстатників у текстильній промисловості, на обробних процесах з багатоверстатним обслуговуванням у машинобудуванні);

• чисельність персоналу (обслуговування потужних технологічних, енергетичних, транспортних систем тощо).

Для розрахунку норм праці потрібна чітка класифікація затрат часу.

Класифікацію затрат часу можна здійснювати щодо працівника, роботи устаткування, тривалості виробничого процесу.

Структура змінного робочого часу являє собою співвідношення часу роботи та часу перерв, або нормованого і ненормованого робочого часу.

Час роботи (Т_р)— це час, протягом якого працівник здійснює трудовий процес на своєму робочому місці протягом зміни. Він складається із часу продуктивної роботи (Т_рп) і часу непродуктивної роботи (Т_рн).

Рис.10.1 Класифікація видів витрат робочого часу

Продуктивна робота складається з виконання обов'язків, передбачених регламентом (прямих і суміщуваних). Вона включає підготовчо-завершальну та оперативну роботу і обслуговування робочого місця.

До непродуктивної роботи належить дії, які не передбачені змістом виробничого завдання, а виникають внаслідок недоліків у роботі техніки або організації виробництва, праці (наприклад, усунення або виправлення браку, що виник з вини самого працівника, виконання роботи для власних потреб тощо).

Час підготовчо-завершальної роботи (Т_пз) витрачається на підготовку до виконання завдання і дії, пов’язані з його завершенням (одержання змінного завдання та нарядів; виробничий інструктаж; налагоджування обладнання; випробування обладнання; здавання готової продукції або роботи тощо).

Час оперативної роботи (Т_оп) витрачається на безпосереднє виконання змінного завдання і складається з основного і допоміжного часу.

Основний час (Т_о) – час, який безпосередньо витрачається на якісні або кількісні зміни предметів праці: зовнішнього їх вигляду, форми, розмірів, властивостей, взаємо розташування частин або переміщення предметів праці.

Допоміжний час (Тд) – це час управління обладнанням, вимірювання показників, переходів тощо.

Час обслуговування робочого місця (Тоб) є часом, який робітник витрачає на догляд за місцем роботи на підтримання порядку на ньому, він складається із часу організаційного та технічного обслуговування.

Час організаційного обслуговування (Торг) витрачається на догляд робочого місця, пов’язаний з виконанням змінного завдання.

Час технічного обслуговування (Тех.) витрачається на догляд робочого місця, пов’язаний з виконанням даної конкретної роботи.

Час перерв (Тп) – це загальна тривалість змінного часу, протягом якого працівник не виконує трудові функції з різних причин. Він складається із часу регламентованих та нерегламентованих перерв.

Час регламентованих перерв (Тпр) заздалегідь передбачений, об’єктивно необхідний. До нього належать:

• час перерв, зумовлених особливостями техніки, технології та організації виробництва (Тпт);

• час перерв, обумовлених трудовим законодавством (Тзак);

• час на відпочинок та особисті потреби(Твоп).

Час нерегламентованих перерв (Тпн) складається з передбачуваних, небажаних запинок в роботі. До нього належать:

• час перерв, зумовлених недоліками у технології та організації виробництва (Тнет), наприклад, перебоями постачання, несправністю устаткування;

• час перерв, зумовлених порушеннями трудової дисципліни (Тптд) – запізненнями, прогулами тощо;

• час відпусток з дозволу адміністрації (Тпв).

Затрати робочого часу поділяються на нормовані і ненормовані.

До нормованих витрат робочого часу належать ті, які необхідні для даних конкретних умов і повинні бути обов’язково враховані при встановленні науково обґрунтованої норми, а саме:

• підготовчо-завершальні витрати часу;

• оперативний час (основної та допоміжний час);

• час обслуговування робочого місця;

• регламентовані перерви з організаційно-технічних причин;

• регламентовані перерви на відпочинок та особисті потреби.

Сумарна величина нормованих затрат часу на одиницю продукції є штучно-калькуляційним часом:

t_шк = t_о + t_д + t_об + t_воп + t_пт+ t_пз

де t_о — основний час;

t_д— допоміжний час;

t_об— час обслуговування робочого місця;

t_воп— час на відпочинок та особисті потреби;

t_пт— час нормованих перерв з організаційно-технічних причин;

t_пз — підготовчо-завершальний час на одиницю продукції.

Ненормовані витрати робочого часу – це витрати часу, що не входитимуть до складу норми праці, тобто усі втрати робочого часу протягом зміни. До них належать:

• втрати робочого часу з організаційно-технічних причин;

• втрати робочого часу через порушення трудової дисципліни;

• втрати робочого часу на виконання випадкової та непродуктивної роботи.

Одним із найважливіших етапів роботи щодо встановлення науково – обґрунтованих норм праці є визначення фактичних витрат часу на виконання окремих елементів операції, структури витрат часу протягом робочої зміни. Відповідно до цілій спостереження особливостей конкретних робочих місць та організації праці виконавців існують різні класифікації методів витрат робочого часу.

Найпоширенішими методами дослідження трудових процесів на підприємствах є:

• хронометраж;

• фотографія робочого часу;

• фотохронометраж.

Фактичні затрати часу вимірюються за допомогою секундомірів, хронометрів, годинників, хронографів.

Усі методи дослідження затрат робочого часу складаються з таких основних етапів:

• підготовка до спостереження;

• проведення спостереження;

• обробка результатів спостереження;

• аналіз результатів і підготовка пропозицій щодо удосконалення організації праці.

За допомогою хронометражу визначається тривалість елементів операцій, що повторюються.

Виділяють три способи проведення хронометражу:

• безперервний (за поточним часом);

• вибірковий;

• цикловий.

За безперервного способу всі елементи певної операції досліджуються відповідно до послідовності їх виконання. Вибірковий спосіб хронометражу застосовується для вивчення окремих елементів операції незалежно від послідовності їх виконання.

Цикловий спосіб — для дослідження тих елементів операції, що мають незначну тривалість (3-5 сек.).

Залежно від об'єкта спостереження розрізняють такі види фотографії:

• фотографія робочого часу (індивідуальна, групова, самофотографія);

• фотографія використання устаткування;

• фотографія виробничого процесу.

За індивідуальної фотографії спостерігач визначає використання часу одним працівником протягом робочої зміни або іншого періоду часу.

Групова фотографія робочого часу здійснюється у тих випадках, коли робота виконується кількома робітниками, зокрема за бригадної організації праці.

Самофотографію здійснює сам працівник, який фіксує величину втрат робочого часу, а також причини їх виникнення. Це сприяє залученню всіх працівників до активної участі у виявленні і усуненні втрат робочого часу.

Фотографія використання устаткування — це спостереження за його роботою і перервами в ній з метою одержання даних для обґрунтування затрат часу на обслуговування (одним робітником або кількома).

Фотографія виробничого процесу — це одночасне вивчення затрат робочого часу виконавців, часу використання устаткування і режимів його роботи. Спостереження може виконуватися двома спостерігачами: один спостерігає за робітниками, другий — за устаткуванням, тобто двостороннє спостереження.

Залежно від способу проведення і оброблення спостережень розрізняють два методи проведення фотографії робочого часу:

• метод безпосередніх замірів;

• метод моментних спостережень.

Метод безпосередніх замірів полягає в безпосередній реєстрації тривалості затрат часу за елементами операції, що спостерігається.

За допомогою методу моментних спостережень фіксується стан робочих місць, що спостерігаються. Структура затрат часу при цьому методі установлюється залежно від кількості моментів, коли спостерігалися відповідні стани.