1.1. Визначте місце Трипільської археологічної культури в утвердженні підтворювальної о господарства на землях України.

Трипільська археологічна культура ія^ишила помітний слід в утвердженні відтворювального Іосподарстеа на українських землях. Вона увібрало в собе ч-ащі елементи археологічних культур, які існували на території України в період м'дно-кам'яної епохи — енеоліту ('V І- початок II тис. дон. є.)

Перші поселення трипільської культури були відкриті видатним київським археологом В Хвоикою у 90-Ч^р XIX ст. біля с. Трипілля на Київщині.

Трипільська кульгура в основному займала територію * лісостепової смуги Правобережної УкрЛни, Наддністрнн-щину, Прикарпаття, частково Волинь.

Господарство трипільців постійно розвивалось. Переважно вони вели відтворювальне господарство — займалися землеробством, скотарством.

Землеробство у трипільців було основним заняттям. Землю спочатку обробляли кам'яними або костяними мотиками. Поступово знаряддя праці удосконалювалися — з'явилося дерев'яне рало та мідні знаряддя, що дозволило покращити обробку землі. Основними сільськогосподарськими культурами оули пшениця, ячмінь, просо, бобові, коноплі.

Урожай збирали серпами з крем'яними лезами. Потім зерно обробляли на ручних кам'яних зернотерках.

Трипільці займалися розведенням свійських тварин великої рогатої худоби, свиней, вівців, коней Велика рогата худоба використовувалася трипільцями я орному землеробстві як тяглопа сила.

Трипільці опанували виплавку міді, займалися мрядін ням, ткацтвом, виробництвом кераміки, ремісництвом: ви готовляли різні знаряддя праці, предмети побуту, мислив ську зброю. Кремінь, камінь, а згодом мідь були основно* сировиною для цих ремесел. При виробництві керамікі трипільці виліплювали посуд руками. Після опалюванні в печах посуд розписували мальовничим орнаменток з переважанням білого, червоного, жовтого та чорногс кольорів. Орнамент складався з магічних символів.

Основою трипільського суспільства була велика сім'я до складу якої входило декілька сімейних пар. Жили вои^ у великих будинках, що складалися з кількох кімнат.

Поселення трипільців (селища) розташовувалися на схилах річок і були щільно забудовані. Найбільше таких поселень знайдено археологами в межиріччі Південного Бугу та Дніпра, серед яких найвідомішими та найбільшими є Майданецьке, Тальянки. Сушківці. Доброводи.

Трипільці опанували різні форми мистецтва. Так широко відома мікроскульптура трипільців — глиняні статуетки. Археологи знаходять численні фігурки жінок, з якими в трипільців асоціювалася богиня родючості — Велика Мати.

Висновок. Трипільська культура залишила помітний слід в історії не тільки України, а й Східної Європи, стала вершиною розвитку землеробсько-скотарського господарства енеоліту.

1.2. Розкрийте причини Національно-визвольної війни українського народу середини XVII сг. Схарактеризуйте гетьмана Богдана Хмельницького як істо-ричну особистість.

У першій половині XVII ст. Річ Посполита перетворилася на найбільшу європейську державу. В українських землях,

що входили до її складу, панувало свавілля польських магнатів І ШЛЯХТИ.

Причини визвольної війни формувалися з кінця 30-х і протягом 40 х рр. XVII ст Серед них можна виділити такі.

1. Соціально-економічні

1) Перетворення Польщі на основного постачальника хліба в Європі призвело до зміцнення земельної власності феодалів та посилення кріпосницького гніту. Для українських селян панщина зросла до 5—6 днів на тиждень, збільшилася також натуральні та грошові податки.

2) Значне погіршення економічного становища міщан: жителі міст, що перебували в приватній власності феодалів, повинні були платити додаткові податки, церковну десятину, виконувати різну роботу на користь .власника міста. У містах з Магдебурзьким правом (право на самоврядування) посилилося свавілля польської адміністрації.

3) Погіршення становища реєстрового козацтва після придушення козацько-селянських повстань 30-х рр. XVII ст Польський уряд видав у 1638 р. «Ординацію Війська Запорозького реєстрового». Цей документ скорочував козацький реєстр до 6 тис. осіб, перетворював не записаних до реєстру козаків у кріпосних селян, забороняв козакам обирати гетьмана, зменшував-територію мешкання та пересування реєстрового козацтва.

2. Політичні — відсутність в Україні власної держави вела до масового ополячення української правлячої верхівки (магнатів, шляхти)

3. Національно-релігійні - перебування українців у масовому релігійному та національному пригнобленні. Через католицьку та уніатську (греко-каголицьку) церкву польська шляхта прагнула масово окатоличити православних українців, закрити церкви та монастирі, заборонити використання рідної мови.

За характером війна була визвольною, антифеодальною, національно-визвольною, проходила під релігійними гаслами. Слабкість королівської влади та зміцнення влади великих польських землевласників (магнатів) зумовили початок Визвольної війни.

Очолив Національно-визвольну війну українського народу гетьман Богдан (Зиновій) Хмельницький (1595--1657 рр.).

У перших же битвах з поляками виявився талант полководця Б. Хмельницького. Були здобуті перемоги в битвах під Жовтими Водами. Корсунем, Пилявцями, що мали величезне значення для розгортання Визвольної війни. Український народ збирався під знамена 6. Хмельницького.

Уже влітку 1648 р. велика територія України була звільнена від поляків (Київське, Чернігівське, Брацлавське воєводства).

У грудні 1648 р. Хмельницький приїздить з військом до Києва, де його зустрічають як національного героя. Саме в Києві відбувається зміна поглядів Б. Хмельницького на кінцеву мету війни. Спочатку він намагався шляхом повстання примусити Річ Посполиту на поступки, надати права та привілеї козацькій старшині. Тепер гетьман вирішує звільнити Україну від -ляхів» та створити Українську державу.

В. Хмельницький був видатним дипломатом та політиком. Він зумів згладити соціальні протиріччя між реєстровими та нереєстровими козаками, запорожцями, селянами та об'єднати їх у боротьбі за спільну справу — звільнення України від панування Речі Посполитої. Б.Хмельницький розумів, що в боротьбі з Польщею потрібні союзники. Він мав активні дипломатичні відносини з Туреччиною, Кримом, Молдавією, вів переговори з правителями дунайських держав, підтримував дипломатичні зв'язки зі Швецією, прагнучи, щоб вона почала війну проти Польщі.

Великі надії Б. Хмельницький покладав на союз з Московською державою як союзником через єдину віру, схож. культури, традиції. Між Москвою та Б.Хмельницьким починається обмін посольствами, що продовжувалося аж до 1654 р.

У січні—березні 1654 р. було юридично оформлено договір про умови прийняття України «під високу царську руку». Результатом тривалих переговорів стали «Березневі статті», або «Статті Богдана Хмельницького», Історики неоднозначно оцінюю гь такий крок Б. Хмельницького. Однак зрозуміло одне — гетьман не збирався поступатися незалежністю держави, творцем якої він був.

Отже, у результаті Визвольної війни виникла Українська козацька держава. Гетьман провадив активну державну діяльність: зміцнює козацьку адміністрацію, здійснює адміністративно-територіальний розподіл підвладної території на полки, сотні; запроваджує контроль за фінансами, податками; охороняє торгівлю та розвиток ремесла; надає пільги на розвиток церковно-монастирського господарства. Хмельницький створює державний апарат управління, спираючись на допомогу козацької старшини — своїх наближених, добре освічених людей: Івана та Данили Виговських, П. Тетерю. С-Зарудного, М. Крису таін.

Європейські держави визнавали суверенітет України, направляючи своїх посланців, для укладення з нею угод.

Висновок, б. Хмельницький назавжди увійшов в історію як творець української держав.; середини XVII ст. , великий державний діяч, геніальний політик, полководець та дипломат

Білет 2

2.1. Схарактеризуйте державне, культурне та господарське життя античних міст-держав Північного Причорномор'я.

VIII — кінець VI ст. до н. є. ввійшли в історію як період Великої грецької колонізації. її складовою було освоєння грецькими переселенцями територій Північного Причорномор'я.

Перші колонії в Північному Причорномор'ї заснували вихідці з Мілета, Гераклеї Понтійської, Ефеса, Колофона, Теоса.

У II ст. до н. є. на о. Березань грек;; заснували місто Брисфеніду. Пізніше виникли Ольвія, Тира, Лантікапей, Херсонес, Феодосія. Фанагорія та ін. Найбільш освоєні греками-колоністами були райони Дністровського та Дніпро-Бужського лиманів, території Керченського і Та-манського півостровів, Південно-Західного Криму та пониззя Кубані.

Основою соціально-політичного й економічного життя грецьких колоній були поліси (міста-держави), навколо яких були сільськогосподарські округи (хори) з селищами, хуторами, окремими садибами.

За формою політичного устрою грецькі поліси були рабовласницькими республіками (виключенням було Боспорське царство). Вони мали законодавчу (народні збори), виконавчу (колегії і магістрати) і судову владу. Громадяни полісів (крім жінок і рабів) користувалися широкими правами.

Грецькі міста-держави торгували із сусідніми кочовими племенами скіфів, сарматів та ін. Велася торгівля з Грецією, куди везли хліб, худобу, хутро, рибу, ліс, рабів.

З Греції привозили маслинову олію, вина, тканини, зброю, предмети розкоші.

Незабаром грецькі поліси перетворилися на ремісничі центри, у яких виплавляли й обробляли залізо, виробляли тканини та кераміку, карбували монети. Навколо міст будувалися оборонні вали, планувалася архітектура міських кварталів.

Поліси стали центром розвитку культури Північного Причорномор'я. Велика увага приділялася літературі, музиці, театру.

В Ольвії народилися філософи та вчені Біон і Сфер. Вони створили низку філософських та історичних творів. У Боспорському царстві виготовляли розписні вази з кольоровими каміннями, вставками зі скла та емалі. Херсонес був великим культурним центром. Тут мешкали поети, музиканти, скульптори, живописці, лікарі, архітектори.

Греки-колоністи брали активну участь у спортивних змаганнях, що відбувалися в Елладі. Звідти вони привозили нагороди-амфори (великі розписні вази).

Починаючи з І ст. до н. є. античні міста занепадають. Деякі з них припинили своє існування, інші ввійшли до складу римської провінції Нижня Мезія.

Висновок. Тисячолітня грецька колонізація в Північному Причорномор'ї мала величезне значення. Вона сприяла економічному, політичному і культурному розвитку сусідніх племен (у тому числі і слов'янських), що ознайомилися з прогресивними методами обробки землі, досягненнями ремесел. Колонізація вплинула на поширення у Північному Причорномор'ї демократичних традицій.

2.2. Порівняйте адміністративно-політичний устрій і становище соціальних станів Лівобережної Гетьманщини та Слобідської України в другій половині XVII ст.

Адміністративно-територіальний устрій Гетьманщини склався у роки Національно-визвольної війни під проводом Б Хмельницького. Територія держави поділялася на 16 полків (7— на Лівобережній Україні, 9 — на Правобережній), які складалися із сотен. За формою правління Гетьманщина (офіційна назва держави — Військо Запорозьке) була козацькою республікою, тому її адміністративно- територіальний устрій нагадував устрій Запорізької Січі:

1) генеральний уряд на чолі з гетьманом;

2) полковий уряд на чолі з полковником;

3) сотенний уряд на чолі з сотником;

4) влада міських і сільських козацьких отаманів. Найвищим органом законодавчої влади була Загальна

(Генеральна) військова Рада, яка скликалася для схвалення заздалегідь підготовлених ключових питань розвитку держави.

Однак поступово роль Ради зменшилася. її повноваження перебрала на себе Рада генеральної старшини (Старшинська рада), до складу яко» входили генеральна старшина і полковники. На засіданнях такої Ради могли бути присутні представники міст, вищого духівництва, шляхти. На розгляд виносилися питання щодо укладання миру чи початку війни, винесення смертних вироків за найтяжчі злочини, надання привілеїв містам, церкві тощо.

Генеральний уряд очолював гетьман. Під час правління гетьмана Б. Хмельницького відбулося суттєве зміцнення гетьманської влади. У його руках фактично була сконцентрована виконавча й судова влада. Б. Хмельницький зменшив владу Старшинської Ради, видавав універсали, скликав Генеральну військову Раду, вів переговори з представниками іноземних держав, конгролював розвиток фінансової системи, оголошував війну та укладав мир, був головнокомандуючим Війська Запорозького.

У Харкові за проектом О. Бекетова збудовано приміщення комерційного училища {нині Національна юридична академія) й Земельного банку.

Багато цікавих споруд з'явилося наприкінці XIX ст. на західноукраїнських землях: у Львові — будинок політехнічного інституту (архітектор Ю. Захаревич), галицького крайового сейму (архітектор Ю. Гохбергер, тепер Національний університет ім. І. Франка), оперний театр (архітектор 3. Горголевський), у Чернівцях — резиденція митрополита Буковини (архітектор Й. Главка) (тепер приміщення університету), в Ужгороді — синагога (тепер філармонія) та ін.

Висновок. Архітектура і мистецтво в Україні у другій половині XIX ст. зазнали помітних змін. Характерними рисами розвитку стали нові напрямки і жанри в образотворчому мистецтві, певна криза в архітектурі.

Білет 17