13.1.Схарактеризуйте князя Василя-Костянтина Острозького як історичну особистість. Визначте місце Острозької академії в розвиткові української культури.

Василь-Костянтин Острозький (1526--1608 рр.) увійшов в історію України як відомий український шляхтич, князь, визнаний лідер православних українців, які боролися проти ополячення та окатоличення. Він був середнім сином відомого діяча Великого князівства Литовського князя Костянтина. Василь Острозький мав великі земельні володіння на Волині, Поділлі, Київщині, Галичині, був київським воєводою, сенатором. Саме проти нього було спрямоване одне з перших козацько-селянських повстань під проводом Кришіофа Косинського (кінець XVI ст.).

Головною заслугою князя стало заснування та утримання на власний кошт найпершого в Україні вищого навчального закладу гуманітарного типу — Острозької школи (або -Острозького ґреко-слов'нно-латинського колегіуму*). Перша згадка про Острозьку академію, як стали називати заклад, датована приблизно 1576 р. Академія була побудована за принципом західноєвропейських шкіл. У ній викладалися «сім вільних мистецтв-— граматика, риторика, діалектика (ці предмети складали тривіум), арифметика, геометрія, музика, астрономія (ці предмети складали ква-дривіум). Курсу богослов'я не було. Академія стала центром освіти та книгодрукування. У ній діяв гурток учених, антиукраїнських письменників-полемістів. Князь Острозький запросив до академії першодрукаря Івана Федорова, який видав «Острозьку Біблію*' (1581 р.). Академія мала бібліотеку з фундаментальними літературними творами

Герасим Смотрицький, відомий письменник-полеміст, став першим ректором академії. Завдяки його плідній роботі «Острозька Біблія» була відредагована, до неї була складена передмова. Саме в академії Г Смотрицький створив такі відомі полемічні твори як «Ключ царства небесного», «Календар римський новий».

В академії викладали відомі вчені та викладачі грецької, латинської, церковнослов'янської мов, математики та астрономії, музики та хорового співу: Д. Наливайко, В. Су-разький, Т. Михайлович, І. Федоров, Ф. Грек, А. Римша, О. Мотовила та ін. Вони готували до видання такі відомі книжки, як «Азбука», «Буквар», «Хронологія», «Біблія» та ін., що згодом друкавав І. Федоров.

Острозьку академію закінчило майже 500 осіб, серед яких відомі діячі культури Г. Дорофієвич, М. Смотрицький, гетьман П. Конашевич-Сагайдачний, Багато випускніків академії згодом заснували братські православні школи у Львові та Києві, Луцьку та Бресті, інших українських і білоруських містах.

Висновок. Князь Василь-Костянтин Острозький належить до видатних представників української шляхти. Його зусиллями була створена Острозька академія, за часів існування якої значно підвищився рівень української освіти, набуло розвитку книгодрукування. Випускники академії продовжували справу боротьби за українську культуру та православну віру.13.2.Проаналізуйте особливості національ-

но-визвольного руху на західноукраїнських землях під час революції 1848— 1849 рр. в Австрійській імперії.

Навесні 1848 р. сталася революція в Австрійській імперії. Імператор Фердинанд І обіцяв запровадити конституцію, провести реформи.

Революція посилила національно-визвольний рух у західноукраїнських землях. 2 травня 1848р. українська інтелігенція та уніатське духівництво створили у Львові політичну організацію «Головну Руську Раду» (ГРР) на чолі з відомими церковними діячами Г. Яхимовичем і М. Кузем-ським. Рада взяла на себе функції уряду на галицьких землях, було* створено відділи освіти, фінансів, селянських справ.

«Головна Руська Рада» вимагала розділу Галичини на Західну (польську) та Східну (українську), до складу якої увійшли б Північна Буковина та Закарпаття. Але імператорський уряд відмовився провести цю реформу. У Галичині, крім «Головної Руської Ради», діяли ще дві політичні організації — «•Центральна Народна Рада» <ЦНР) та «Руський Собор» (РС), які взяли участь у боротьбі за владу в краї.

У червні 1848р. у Празі пройшов з'їзд громадських та культурних діячів слов'янських народів. Учасники з'їзду намагалися об'єднати три галицькі політичні організації — ҐРР, ЦНР, РС. Було підписано загальний програмний документ «Вимоги українців у Галичині». Але з'їзду не вдалося примирити діячів ГРР, ЦНР і РС.

Імперські власті, запобігаючи подальшому підйомові національно-визвольного руху в Галичині, надали 39 місць у рейхстазі (парламенті) депутатам від українців.

У липні 1848 р. рейхстаг почав свою роботу. Від східної Галичини було обрано 25 депутатів, від Буковини — 7. Ак-

тивними захисниками інтересів українців були депутати Л. Кобилиця та І. Капущак.

Український національно-визвольний рух досяг успіхів у культурно-просвітницькій діяльності: стала виходити українська газета «Зоря Галицька», почалося будівництво Народного будинку у Львові; було створено кафедру української мови та літератури (її очолив Я. Голо'вацький) при Львівському університеті; відкривалися народні клуби, крамниці для продажу книг. Однак радикально настроєні студенти та робітнича молодь спробували збройним шляхом досягти корінних змін. У ніч з 1 на 2 листопада 1848р. у Львові спалахнуло збройне повстання. Після придушення повстання на території Галичини було введено військове положення.

У 1851 р. було ліквідовано «Головну Руську Раду».

Революційні події 1848— 1849 рр. посилили селянський рух у Західній Україні.

Селянський депутат рейхстагу Л. Кобилиця в листопаді 1848р. організував кінний загін та пішов у визвольний похід по Буковині. Проти повсталих діяли регулярні війська, повстання було розгромлене; Л. Кобилицю схоплено та страчено.

Селянський рух, що поширився в Закарпатті, проявився в традиційному русі опришків (керівники І. Кокоша, І. Паляниця). Імперський уряд змушений був знищити панщину в Закарпатті в березні 1853 р.

Незважаючи на поразку українського національно-визвольного руху вході революції 1848—1849рр. імперська влада була вимушена провести важливі реформи:

1) скасування кріпосного права;

2) уведення конституційного правління;

3) надання українцям місць у рейхстазі (це було зроблено вперше).

Проведені реформи мали непослідовний характер (величезні викупні платежі, панування великих феодальних господарств), відбулося розірвання українських земель: Галичина відійшла до Польщі, Буковину було передано Румунії.

Висновок. Революція 1848— 1849 рр. сприяла формуванню національної самосвідомості українського народу, зростанню його політичної активності.

Білет 14

14.1.Розкрийте сутність та наслідки Люблінської унії для українських земель.

Починаючи з XV ст формувалися умови для укладення унії між Польщею та Великим князівством Литовським. Поллца сподівалася на приєднання українських земель внаслідок злиття з Литвою. До кінця XV — початку XVIст Польща була країною, що забезпечувала пшеницею та сільськогосподарськими продуктами країни Європи. Власних земель їй не вистачало, тому вона намагалася прискорити підписання союзу. Українські, білоруські та литовські феодали (шляхтичі) прагнули мати рівні права з великими польськими землевласниками (магнатами). Литовські магнати підтримували ідею унії, але за умови збереження політичної самостійності обох держав. Українські та білоруські магнати не бажали йти на зближення з Польщею. Ливонська війна (1558— 1583) з Мо^сковською державою змусила Литву піти на зближення з Польщею.

За ініціативою польського короля Сигізмунда II в січні 1569р. до Любліна з'їхалися литовські та польські феодали на загальний сейм. Одразу ж виявилися глибокі розбіжності. Литовські феодали, боячись втратити привілеї, —. -....«.-,, айопопи г.лій сейм (парламент), але

дістали відмову. Частина з них покинула з'їзд. Сигізмуі Н погрозами примусив литовців підкоритися, а українсьи та білоруській шляхті пообіцяв привілеї польської, і тої вони підтримали польського короля.

1 липня 1569 р. Польща та Велике князівство Литовсь об'єдналися в єдину державу — Річ Посполиту. Були вв дені єдина грошова система, єдиний сейм, суд, закони ; польським зразком. Польський король (водночас Великі князь Литовський) обирався польськими та литовська феодалами. Католицизм став державною релігією. Укр їнські землі (Київщина, Брацлавщина, Волинь, Полісе увійшли до складу Польщі. Територія українських земе, поділялась на 6 воєводств: Белзьке, Брацлавське, Воли ське, Київське, Подільське. Руське. Литва зберегла авт номію в питаннях місцевого самоврядування, організаі війська, судочинства.

Унія мала величезне політичне значення для подал шої долі народів Польщі та Литви. На долю українськ державності унія вплинула дуже негативно. Велика часті на українських земель потрапила під владу кріпосницьк католицької Польщі. Саме існування української наро, ності опинилося під загрозою.

Для польських магнатів та шляхти відкрилися вели можливості для завоювання українських земель, нещадн експлуатації селян і міщан та духовного пригноблення пі; кореного народу. У свою чергу, українська верхівка охо* переймала польські традиції, віру, мову. Однак важлив що українські землі були залучені до західноєвропейськ культури. До того ж, у середині XVI ст. Польща відрізнялас внутрішнім спокоєм, стабільністю на фоні кривавих рея гійних конфліктів у Німеччині. Франції, Англії, інквізиції в 1( панії, опричнини в Росії.

Висновок. Люблінська унін погіршила ситуацію в Україн але водночас почався потужний культурно-просвітницькк

рух проти національного пригноблення. Український народ відчув себе єдиною національною спільнотою, розпочав боротьбу проти пригноблення за національну незалежність.