7.1. Порівняйте суспільну роль різних верств населення Київської Русі та Галицько-волинської держави.

У Київській Русі та Галицько-Волинському князівстві соціальні верстви населення поділялися на дві категорії: вільних і невільних людей. Таке стало можливим унаслідок становлення феодальних відносин. Очолював феодальну піраміду Великий князь, якому належала вся державна влада у Київській Русі. Він очолював дружину і призначав намісників. Необмежена влада Великого князя Київського була характерною рисою ранньофеодальної монархії, що оформилася в Київській Русі.

Княжу дружину складали старші воїни, тіуни, старші дружинники. їх називали «княжі мужі». Фактично це були землевласники — бояри. За службу вони отримували від князя землю й військову поживу. Бояри були впливовою економічною та політичною силою суспільства, особливо у Галицько-Волинському князівстві. Злочини, заподіяні проти бояр, каралися смертю, на відміну від злочинів проти інших верств населення.

Найбільш багата частина боярства — «великі бояри» — мала власні укріплені замки, воєнну дружину, вела торгівлю.

Смерди — вільні селяни, становили нижчу групу вільного населення. Вони мали власну землю та вели на ній господарство, повинні були платити в казну податки та відбувати військову повинність з власним конем І зброєю.У зв'язку зі зростанням боярського землеволодіння число незалежних смердів суттєво скоротилось.

Закупи, що з'явилися в X—ХИІ ст., складали групу на-піввільних людей, які тимчасово втратили свободу, але могли її знову повернути.

Категорію невільних людей становили холопи (не мали майна, власності), рядовичи-селяни, які втратили особисту свободу через укладання з феодалами угоди, та ізгої (люди, які вибули з тієї соціальної групи, до якої належали, переважно це були колишні холопи).

Населення Київської Русі та Галицько-Волинського князівства також поділялося на ремісників, купців, священиків. Служителі церкви (митрополити, єпископи, священики, диякони, ченці та черниці) складали окрему групу населення.

Особливістю суспільно-політичного життя Галицько-Волинського князівства стала жорстока боротьба боярства і князя за владу. «Старе боярство» міст Перемишль, Ярослав, Звенигород, Городок вело запеклу боротьбу з князем Данилом Романовичем.

Висновок. У Київській Русі та Галицько-Волинському князівстві сформувалися основні соціальні групи феодального суспільства, такі як землевласники (феодали) та залежні селяни. Також в тогочасному суспільстві Існувало багато перехідних соціальних категорій, які остаточно так і не оформилися.

7.2. Розкрийте роль Тараса Шевченка в українському національному відродженні.

Найвидатнішою постаттю національно-визвольного руху 40—50-хрр. ХІХст. був Тарас Григорович Шевченко. В історичному розвитку України, в її літературі, мистецтві, культурі він посідає найважливіше місце.

Народився Шевченко в 18і4р в кріпацькій родині в Київській губернії, рано залишився сиротою. Згодом разом зі своїм господарем Шевченко потрапив до Петербурга. В 1838 р. був викуплений з неволі. Тарас вчився в Академії мистецтв, де разом з художнім виявився і його поетичний талант Шевченко започаткував реалістичну течію українського живопису. Перша збірка поезій називалася «Кобзар» (1840)

Вагомий внесок в український національний рух зробив Шевченко, коли працював в «Київській тимчасовій комісії для розгляду давніх актів». Він вивчав старовинні письмові пам'ятки, замальовував певні об'єкти (церкви, козацькі могили), знаходив предмети старовинного побуту, записував козацькі пісні, історичні перекази та легенди.

На формування історичних поглядів та політичних переконань Т. Шевченка справили неабиякий вплив народна творчість та життя кріпаків, передові ідеї суспільної думки та перші історичні дослідження П. Куліша та М.Костомарова. Шевченко вважав за необхідне звільнення селян від кріпосництва, поширення освіти в народі шляхом створення сільських шкіл. Т.Шевченко ідеалізував козацьку свободу («Іван Підкова», -Тарасова ніч». «Марковичу»). У поемі -Гайдамаки» поет описав події гайдамацького руху та повстання 1768р. (Коліївщину), не виправдовуючи гайдамацьку різанину невинних

Рушійною силою історії для Т Шевченка був народ Твори поета стали політичною програмою українського національно-визвольного руху. Розповідаючи про історичне минуле України (козацтво, національно-визвольну війну Б. Хмельницького, гетьманів). ЇЇ національне та соціальне поневолення московськими та польськими царями, він своїми творами закликав до боротьби за національне звільнення,, зз встановлення справедливого суспільства,засноване на загальнолюдських цінностях. Т. Шевченко засуджував колоніальну політику російських царів (поеми -Сон-, «Кавказ», «І мертвим, і живим»). Неоднозначно поет оцінював політичні вчинки гетьмана Б. Хмельницького: «великомудрий гетьман-, -геніальний бунтівник», але ставив йому в докір приєднання України до Московської держави, називаючи -нерозумним сином-.

У 1846 р. Шевченко увійшов до складу першої української таємної політичної організації — Кирило-Мефодіївського товариства. Він брав активну участь у розробці програми товариства та відстоював ідеї скасування кріпацтва, захисту селянства, боротьби з царським самодержавством та встановлення союзу слов'янських республік. 5 січня 1847р. Т.Г.Шевченка було заарештовано та засуджено до «служби в солдатах». Йому заборонили малювати та писати, поетові довелося робити це в уславлених «захалявних книжечках» — невеличких зошитах, що можна було сховати за халяву солдатського чобота.

Шевченко повернувся до Петербурга після смерті Миколи І у 1858р. У 1859р. написав поему «Марія», «Російські повісті». У 1861 р. Кобзаря не стало.

Висновок. Літературна та політична діяльність Т. Г. Шевченка сприяла активізації національно-визвольного руху в Україні, формуванню національної свідомості, політичної активності інтелігенції та народу.

Білет 8