6.2. Рідний край у XIX ст.

У XIX ст. Слобожанщина була великим за територіальними розмірами регіоном України та Російської імперії.У 1835 р. Слобідсько-Українська губернія (створена ще в 1796 р.) була перейменована на Харківську губернію. До складу губернії входили такі великі повіти: Богодухів-ський, Валківський, Вовчанський, Зміївський, Ізюмський, Куп'янський та власно Харківський. До складу Харківської губернії також входили Сумський, Охтирський. Старобіль-ський, Лебединський повіти.

Місто Харків було адміністративним центром губернії. У період від 1835 до 1856 р. Харків також був адміністративним центром генерал-губернаторства, до складу якого увійшли безпосередньо з Харківською губернією ще й Полтавська та Чернігівська губернії.

Керівником Харківської губернії був її губернатор, який очолював губернське правління (колегіальна установа, яка здійснювала виконавчі функції влади).

Харківський генерал-губернатор так само, як і полтавський, і чернігівський, підпорядковувався генерал-губернаторові Харківської губернії.

У другій половині XIX ст. поряд із чинною посадою цивільного губернатора, з'явилася посада військового губернатора. На практиці на посаду цивільного та військового губернаторів російський імператор призначав одну й ту саму людину.

Буржуазні реформи 60 -70-х рр. XIX ст змінили владні повноваження губеонатора. Проте основна влада на території губернії залишилася в його руках.

Після проведення цих реформ губернське правління втратило частину своїх владних повноважень Вони були передані земствам — органам самоврядування для вирішення місцевих адміністративно-господарських справ.

У другій половині XIX ст., після міської реформи 1870 р., у Харкові виникла міська дума -- орган місцевого самоврядування. Вона була розпорядчим органом влади та

обирала орган виконавчої влади — управу. Очолював управу міський голова. Спеціальні виконавчі комісії, які обирала дума, опікувалися розвитком окремих галузей міського господарства.

У XIX ст. відбувався процес зростання кількості населення Харківської губернії, яке наприкінці століття дося-гло понад 2,4 млн осіб. Кількість населення міста Харкова наприкінці XIX ст. сягало 174,8 тис. осіб, що поступалося містам Одесі та Києву.

У першій половині XIX ст. швидкого розвитку набули різні промисли. Водночас активно розвивалися промисли та мануфактурне виробництво, серед якого особливо виділялося цукрове мануфактурне виробництво.

Розвиток промислового виробництва сприяв розвитку торгівлі, основною формою якої до першої половини XIX ст. залишалися ярмарки. Відбувалося розширення економічних зв'язків Слобожанщини з іншими регіонами. Основний обсяг вантажів до 60-х рр. XIX ст. перевозили "Чумаки.

Нові тенденції в розвитку краю намітилися в другій половині XIX ст. Реформа 1861 р., податі, повинності, необхідність викуповувати землю — усе це призвело до соціальної диференціації на селі, переходу значної частини селян до стану сільськогосподарських і промислових робітників. Промисловий розвиток Слобідського краю різко прискорився, про що свідчить швидке збільшення кількості робітників. Так, у 1895 р. у Харківській губернії налічувалося 25 тис. робітників, а вже в 1900 р. — 43 тис. У другій половині XIX ст. розпочинається будівництво залізниць. У 1869 р. будується залізнична магістраль Курськ—Харків—Азовськ, у 1873 р. — Харків—Миколаїв, у 1875 р. — Харків—Севастополь, у 1895 р. — Харків — Балашов. Найважливішими залізничними вузлами стали Харків, Куп'янськ, Лозова, Любоїин. Розвиток капіталізму, промисловості й сільського господарства, будівництво залізниць спричинило бурхливий розвиток торгівлі — оптової (біржа) і роздрібної (ярмарки, магазини, лотки тощо)

У першій половині XIX ст. на Харківщині існували військові поселення. Щоб якось утримувати себе військові поселенці разом із військовою муштрою вели сільське господарство. Нестерпні умови життя призводили до того, що поселенці іноді піднімали повстання: 1819 р. — м. Чугуїв, 1829 р. — с. Шебелинка Балакліївського району.

Завершення промислового перевороту, ліквідація кріпацтва в 1861 р. сприяли створенню на Харківщині металообробної та машинобудівної промисловості. Так, виникли заводи К. Трепке, Гельферіх-Саде, паровозобудівний.

На початку XIX ст саме Слобожанщина стала колискою загальноукраїнського національно-культурного відродження. З ініціативи української інтелігенції, і насамперед В. Каразіна, у 1805 р. в Харкові був відкритий університет. Його перші будівні, де розміщувалися студентські аудиторії, науково-дослідні лабораторії, книго- і архівосховища, були зведені на великій земельній ділянці (150 десятин). Новостворений університет на гой час був єдиним вищим навчальним закладом в Україні, а у складі Російської імперії він став не тільки науково-освітнім центром, а й охоронцем і провідником української культури. Харківський університет, при якому були відкриті друкарні й книгарня, стимулював розвиток на Слобожанщині місцевих газет і часописів, альманахів — українських спочатку за тематикою, а потім і за мовою. У Харківському університеті викладали такі вчені, як О. Бекетов, В. Стеклов, Д. Сумцов, С Бернштейн таін.

Висновок. У Слобідській Україні у XIX ст. прискореними темпами розвивається капіталізм, що сприяє розвиткові

промислового виробництва, сільського господарства, торгівлі, зміні соціально-класової структури населення, розвитку освіти і культури в цілому.

Білет 7