Запитання і завдання для самоперевірки

1. Розповісти про історію виникнення МОП. Назвіть основні цілі та завдання її діяльності.

2. В чому пролягає роль та значення Філадельфійської декларації МОП.

3. Окресліть зміст та значення трипартизму на міжнародному рівні.

4. Опишіть структуру МОП.

5. Яка роль Міжнародного бюро праці?

6. Назвіть та дайте характеристику основним методом та сферам діяльності МОП. Які проблеми існують у кожній з них?

7. Охарактеризуйте основні конвенції і рекомендації МОП у сфері соціально-трудових відносин.

8. Як відбувається застосування міжнародних трудових норм країнами-учасницями МОП

9. Поясніть як здійснюється співробітництво МОП та

10. Дайте визначення міжнародної трудової міграці. Які основні причини її виникнення та існування?

11. Обґрунтуйте вплив міжнародної міграції на економіку країн-учасників.

Модуль 2. Продуктивність і ефективність праці

9. Продуктивність і ефективність праці

9.1. Сутність продуктивності і продуктивності праці.

9.2. Методи вимірювання продуктивності праці.

9.3. Фактори продуктивності праці і їх класифікація.

9.4. Резерви підвищення продуктивності праці.

9.5. Програми управління продуктивністю праці.

9.1.Сутність продуктивності і продуктивності праці

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) розрізняють поняття «продуктивність» і «продуктивність праці».

Продуктивність — як економічна категорія характеризує ефективність використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) для виробництва продукції, надання послуг. Як загальний показник ефективності, вона відбиває взаємозв’язок між результатом (кількістю і якістю виробленої продукції, наданих послуг) і ресурсами, які були витрачені. Продуктивність застосовується при оцінці, порівняльного аналізу ступеня ефективності використання ресурсів на різних рівнях економічної системи та стадіях відтворення. Більш висока продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих витрат.

Продуктивність праці — це ефективність (плодотворність) трудових витрат, здатність конкретної праці створювати певну кількість споживчих вартостей за одиницю робочого часу.

Економічна сутність продуктивності праці розкривається через її складові елементи.

Продуктивність праці являє собою комплексний показник. Виділяють три основних елемента праці: екстенсивність, інтенсивність праці та продуктивна сила праці. Результат праці залежить від часу, який витрачено на виробництво продукції (екстенсивності), витрат праці за одиницю часу (інтенсивності), ефективності використання кожної одиниці праці (продуктивної сили праці). Більш розгорнуту схему елементів, які складають поняття продуктивності праці розробив академік С.Г. Струмилін (рис. 9.1). В схемі наведено елементи – складові продуктивності праці, взаємозв’язок діючих виробничих факторів. Екстенсивність праці не відображена тому, що елементи наведені до одиниці часу.

Рис.9.1. Складові елементи категорії продуктивності праці

Інтенсивність праці – це ступінь напруженості праці, витрачання людської енергії (фізичних та духовних сил працівника) за одиницю робочого часу.

Та чи інша ступінь інтенсивності притаманна будь - якій праці, без неї праця неможлива. Але ступінь інтенсивності може коливатись в залежності від характеру, умов праці, кваліфікації, обдарованості працівника, його відношення до праці. Кожному способу виробництва притаманна своя особлива, обумовлена вказаними факторами, суспільно-необхідна або нормальна інтенсивність праці.

Нормальна інтенсивність праці – це такий ступінь напруженості праці, який забезпечує виробниче використання всього робочого часу і не викликає негативних наслідків в життєдіяльності людського організму.

Нормальна інтенсивність праці передбачає можливість повного відновлення використаної людської енергії на протязі щоденного відпочинку або більш тривалих перерв у роботі (річні відпустки). Вона забезпечується законодавством про працю, її охорону, наукової організацією виробництва, управління, праці.

Між суспільно-необхідною інтенсивністю праці та суспільно-необхідним робочим часом на виробництво певного виду продукції існує прямий взаємозв’язок: при зниженні інтенсивності праці витрати робочого часу на одиницю продукції збільшується і навпаки.

Поняття «продуктивна сила праці» й «продуктивність праці» – ці категорії є близькими за своєю суттю, але відрізняються. Цим категоріям присутня певна інтенсивність праці, яка складає сутність виробничого процесу та є один із його факторів. Різниця у сутності економічних категорій є те, що продуктивна сила праці діє в процесі виробництва, тобто у динаміці, а продуктивність праці – показник результату закінченого процесу виробництва.

Продуктивна сила праці – це потенційна можливість плодотворності, ефективності праці при конкретних організаційно-технічних умовах.

Продуктивна сила праці залежить від:

– рівня розвитку науково-технічного прогресу, упровадження у виробництво його досягнень (нової техніки, технологій, нових матеріалів, джерел енергії тощо);

• ступеня ефективності використання засобів виробництва;

• удосконалення форм, методів організації та управління виробництвом;

• рівня кваліфікації, професіоналізму працівників;

• природних умов.

Для з’ясування сутності продуктивності праці необхідно розмежувати поняття «продуктивна сила праці» та «власна продуктивність праці». Перше визначає потенційну можливість плодотворності праці, а власне продуктивність праці – реалізовану продуктивну силу праці.

Таким чином, продуктивність праці формується як під впливом особистих факторів (продуктивності працівника), так виробничих (механізація праці, його раціоналізація) та удосконалення ресурсів, що використовуються.

На виробництво продукції витрачається жива праця та минула праця, уречевлена у раніше створеній продукції (сировинні, матеріалах, енергії, машинах, спорудах тощо). Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої і майбутньої) праці.

Підвищення продуктивності є вираженням загального економічного закону, економічною необхідністю розвитку суспільства.

Підвищення продуктивності праці характеризує економію сукупних витрат суспільної праці і полягає в тім, що частка живої праці зменшується, а уречевленої збільшується, проте збільшується в такий спосіб, що загальна сума праці яка міститься в кожній одиниці продукту зменшується.

Важливе значення для результативності праці має науково – обґрунтоване обчислення рівня і динаміки продуктивності праці у всіх сферах та рівнях економіки.

Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) і суспільної (живої та уречевленої) праці.

Продуктивність індивідуальної праці характеризує витрати лише живої праці на виробництво одиниці продукції:

,

де: Q – обсяг виготовленої продукції, од.;

Т_ж – витрати живої праці на виробництво продукції людино-год. (людино-дн.).

Продуктивність індивідуальної праці визначається на рівні галузей народного господарства, підприємств.

Продуктивність суспільної праці (ПП_сусп) характеризує витрати як живої так і уречевленої праці на виробництво одиниці продукції:

,

де Т_уреч – витрати уречевленої праці на виробництво продукції, людино-год. (людино-дн.).

Продуктивність суспільної праці визначається на рівні народного господарства країни.

Рівень продуктивності праці визначається виробітком і трудомісткістю.

Виробіток — це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника чи робітника за рік, квартал, місяць. Він ви­мірюється відношенням кількості виробленої продукції до вели­чини робочого часу, витраченого на його виробництво:

де: В – виробіток;

Т – затрати робочого часу, людино-год. (людино-дн);

Ч_пр – середньооблікова чисельність працівників, осіб.

Трудомісткість – витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції одним, або групою працівників певної професії та кваліфікації. Це обернена величина виробітку:

де t – трудомісткість на одиницю продукції, людино-год. (людино-дні).

Чим більший виробіток продукції за одиницю часу або чим менші затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Проте відсоток підвищення виробітку не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості.

Оскільки показники трудомісткості і продуктивності праці є взаємооберненими, то між ними є таке співвідношення:

де: - - зниження трудомісткості, %;

- підвищення виробітку, %.

Найпоширенішим і універсальним показником є виробіток. Залежно від одиниці виміру робочого часу, розрізняють показники виробітку:

• виробіток на одну відпрацьовану людино-годину – годинний;

• виробіток на один відпрацьований людино-день – денний;'

• виробіток на одного середньооблікового працівника – річний (квартальний, місячний).

Годинний виробіток характеризує продуктивність праці за фактично відпрацьований час.

Денний виробіток залежить від тривалості робочого дня і використання робочого часу в середині зміни. На його рівень впливають внутрішньозмінні простої та збитки часу.

Річний виробіток ураховує не тільки внутрішньозмінні, а і цілодобові простої.

Залежність між цими показниками така:

І_в.дн = І_в.год І_зм.ф; І_в.річ = І_в.дн І_яв ,

де: І_в.дн – індекс денного виробітку;

І_в.год – індекс годинного виробітку;

І_зм.ф – індекс використання робочого часу протягом зміни;

І_в.ртг – індекс річного виробітку;

І_яв – індекс кількості явочних днів протягом року.