4.3. Суб’єкти соціального партнерства та їх роль в регулюванні соціально-трудових відносин

Для становлення й розвитку соціально-орієнтованої ринкової економіки важливо формування української національної моделі соціального партнерства. Найважливішим соціально-політичним чинником становлення в Україні соціальної держави має стати усвідомлення і практична реалізація державною владою, об’єднаннями роботодавців, найманих працівників, суспільством в цілому основних принципів соціального партнерства.

Соціальне партнерство є специфічною формою соціальних відносин у суспільстві між трьома суб’єктами (тріада) ринкової економіки: власником (роботодавцем) та найманими працівниками (профспілкою) за участю держави, як арбітра, третейського судді.

У системі соціального партнерства відрізняють три підсистеми: інституціональну, інформаційно-комунікативну та нормативно-регулятивну.

Провідні вчені-економісти в галузі соціально-трудових відносин, вважають, що за сучасних умов в Україні необхідне суттєве посилення як за масштабами, так і за результативністю державного впливу на формування національної моделі соціально-трудових відносин, на поширення соціального партнерства [67].

Роль держави в системі соціального партнерства. Завдання держави полягає у створенні за участю організацій роботодавців і найманих працівників ефективної системи соціального партнерства та запровадженні механізму, що забезпечує здійснення соціально-орієнтованої політики заради задоволення суспільних потреб у галузі соціально-трудових відносин.

Держава, як правило, бере участь у соціальному партнерстві на національному, регіональному та галузевому рівнях.

В соціальному партнерстві держава виконує такі основні функції:

• гаранта громадянських прав;

• впроваджувача соціальної та економічної політики;

• власника (роботодавця);

• розробника правових та нормативних документів;

• незалежного регулятора системи трудових відносин (вирішення колективних конфліктів, примирення, арбітраж тощо).

В інституціональної підсистемі суб’єкти соціального партнерства виконують належність їм функції.

Інституціональна підсистема включає суб’єктів соціального партнерства, визначає їх роль, завдання, функції.

Інформаційно-комунікативна підсистема системи соціального партнерства забезпечує зв’язки, що встановлюються між її інститутами: держава – профспілки; власники – профспілки; власники – держава; держава – профспілки – власники.

Нормативно-регулятивна підсистема соціального партнерства включає міжнародну й національну нормативно-законодавчу базу, що регламентує діяльність її інститутів у межах соціально-трудових відносинах.

Для створення і розвитку ефективної системи соціального партнерства в нашій країні держава здійснює такі функції:

• узгодження між партнерами на національному рівні основних напрямів соціально-економічної політики в цілому, включаючи розробку мінімальних соціальних стандартів, основних критеріїв і показників соціальної справедливості, заходів захисту суб’єктів соціально-трудових відносин;

• формування й удосконалення механізмів і інститутів, що сприяють узгодженню інтересів соціальних партнерів на всіх рівнях;

• створення відповідних органів для вирішення завдань розвитку соціального партнерства і регулювання соціально-трудових відносин;

• сприянні розширенню участі трудящих в управлінні підприємствами, у власності й у прибутках, а також у державних і громадських справах;

• розвиток і стимулювання переговорного характеру процесу регулювання конфліктів і протиріч, що виникають між сторонами;

• зменшення кількості й пом’якшення гостроти соціальних конфліктів шляхом розвитку і вдосконалення практики застосування примирних і узгоджувальних процедур;

• формування реальних відносин соціального партнерства на державних підприємствах;

• заохочення роботодавців і працівників до розвитку відносин соціального партнерства;

• сприяння поширенню ідеології і культури соціального партнерства.

Одним із основних завдань демократичної держави, як гаранта конституційних прав громадян у формування громадянського суспільства і зокрема розвитку соціального партнерства має бути законодавче та організаційне забезпечення розвитку представницьких органів найманих працівників, сприяння підвищенню їхньої ролі у становленні й розвитку партнерських відносин.

Роль профспілок у системі соціального партнерства. Профспілки є однією з громадських організацій, які створюються трудящими для захисту своїх соціальних, економічних і професійних прав, для вираження інтересі найманих працівників, для боротьби за соціальну справедливість, з метою сприяння створенню для людини відповідних умов праці, життя.

Свою діяльність профспілки здійснюють відповідно до Закону України «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності», прийнятий 15 вересня 1999 р., У статті 19 цього Закону підкреслюється, що «представництво інтересі членів профспілки у взаємовідносинах із роботодавцями, органами державної влади та органами місцевого самоврядування здійснюється на основі системи колективних договорів та угод, а також відповідно до законодавства».Зміст таких взаємовідносин базується на соціальному партнерстві і відповідає принципу трипартизму. Згідно з цим законом, іншими нормами законодавства України та міжнародними нормами профспілки здійснюють представництво від імені працівників на колективних переговорах, при укладанні угод на державному, галузевому, регіональному та виробничому рівнях.

Профспілки є нині в Україні найбільш інституційно структурованою ланкою соціального партнерства. Вони мають свої структури практично на всіх великих підприємствах і на багатьох інших, представництва на регіональному, галузевому та національному рівнях.

Трансформація українських профспілок за роки незалежності й формування їхнього нового типу має такі загальні риси:

• визначення профспілок як організації з захисту інтересів найманих працівників, роздержавлення профспілок, започаткування опозиції владним структурам і роботодавцям;

• нове політичне самовизначення профспілок у суспільстві (проголошення нейтральності профспілок щодо політичних партій, рухів, об’єднань і організацій;

• співробітництво з партіями лише з конкретних питань захисту соціально-економічних інтересів найманих працівників;

• зміна централістської структури профспілок України на федеративну;

• визнання конфедеративності й плюралізму профспілкового руху;

• відмежування від невластивих функцій, форм і методів роботи;

• застосування принципів соціального партнерства у взаємовідносинах з роботодавцями та виконавчою владою;

• створення власних централізованих фондів профспілок різноманітної соціальної спрямованості (страйкових, страхових, резервних та інших);

• формування нового покоління профспілкових лідерів і функціонерів шляхом добору через вибори до профорганів і підготовку висококваліфікованих спеціалістів;

• заснування у зв’язку зі зміною соціальної ролі профспілок України навчальних та наукових установ для розробки актуальних проблем професійного руху;

• створення ефективної системи профспілкової інформації, заснування методичних, довідкових та інформаційних видань профспілок України тощо.

В системі соціального партнерства професійні спілки виконують такі функції:

• збереження й підвищення заробітної плати;

• поліпшення умов праці (техніка безпеки та охорона праці);

• забезпечення продуктивної зайнятості;

• збереження робочих місць для членів профспілки;

• забезпечення участі трудящих в управлінні виробництво та розподілів виробленого продукту.

Реалізація профспілками своїх функцій як сторони соціального партнерства та суб’єкта соціальної політики має здійснюватись такими основними напрямами:

• розширення суспільної бази своєї діяльності за рахунок поширення реального членства трудящих в профспілках;

• цілеспрямована робота зі створення умов для подолання соціального відчуження людини від суспільного, трудового життя, яке веде до поглиблення відчуження особистості, її соціальної пасивності та апатії;

• формування в економічно активного населення конкурентоспроможності в умовах ринку, сучасного соціального менталітету, соціально-психологічної зрілості;

• активізація трудового потенціалу громадян на основі посилення трудової мотивації;

• реалізація функцій захисту прав та інтересів працівників у соціально-трудовій сфері;

• досягнення соціальної злагоди й миру в суспільстві на основі соціального партнерства з державою та роботодавцями;

• з метою залучення нових членів профспілки розробляти більш активні стратегії діяльності та надавати трудящим нові види послуг(додаткові соціальні допомоги, пільгові кредити, послуги в галузі профорієнтації та профнавчання, сприяння у працевлаштуванні тощо).

Організації та об’єднання роботодавців як суб’єкти соціального партнерства. Важливою складовою системи соціального партнерства є методи створення організацій та об’єднань роботодавців, їх функціонування і співробітництва з профспілками та органами влади. Можливість і потреба об’єднання роботодавців з розвитком ринкових відносин, появою різних організаційно-правових форм господарювання, реформуванням відносин власності, розвитком підприємства. На початок 90-х років на всій території України створюється велика кількість союзів, спілок, асоціацій роботодавців, формування яких здійснювалося за регіональною, галузевою та іншими ознаками.

Настало створення загальнонаціональних об’єднань. У травні 1989 р. на першому з’їзді Спілки об’єднаних кооператорів та підприємців була створена Спілка кооператорів та підприємців України; у січні 1990 року Федерація профспілок працівників кооперації та інших форм підприємства України; у липні 1990 р. були засновані Спілки малих підприємств і Спілка орендарів і підприємців України; 15 лютого 1992 р. було створено Український союз промисловців та підприємців (УСПП), який у 1996 р. став членом Міжнародної організації роботодавців, що об’єднує організації 120 країн світу і представляє їхні консолідовані інтереси у Міжнародній організації праці [7;53].

Важливою подією у консолідації національних роботодавців стало створення 5 листопада 1998 р. за рішенням Установчого з’їзду об’єднань Конфедерації роботодавців України. Головними завданнями цієї організації є такі:

• консолідація дій усіх роботодавців з метою реального впливу на формування та реалізацію ефективної соціально-економічної політики;

• сприяння розвитку та активна участь у здійсненні соціального партнерства;

• координація дій членів Конфедерації у посиленні їх впливу на проведення політики зайнятості, заробітної плати, соціального страхування, охорони праці тощо;

• сприяння розвитку вітчизняного виробництва, реформуванню економіки, удосконаленню правового поля підприємництва;

• надання організаційно-методичної допомоги членам Конфедерації та сприяння роботі об’єднань роботодавців.

Правові засади створення та діяльність роботодавців та їх об’єднань регламентується Законом України “Про організації роботодавців”, прийнятим у травні 2001 р. У цьому Законі чітко визначено правові засади створення та діяльності організації роботодавців та їх об’єднань. Принципово важливим є законодавче закріплення повноважень організації роботодавців, їх взаємовідносин з органами державної влади та організаціями найманих працівників. Вже нині існує досить розгалужена структура організацій роботодавців та їх об’єднань, що діють за територіальною або галузевою ознакою.

Основними завданнями організацій роботодавців в системі соціального партнерства є такі:

• ідентифікація, формулювання, представництво та захист спільних інтересів і прав роботодавців у відносинах з органами державної влади та об’єднаннями найманих працівників;

• участь у проведенні переговорів і укладанні дво- і тристоронніх угод на всіх рівнях;

• координація дій у виконанні зобов’язань згідно з укладеними угодами;

• сприяння вирішенню колективних трудових спорів і запобіганню страйків;

• координація діяльності щодо виконання науково-технічних і соціально-економічних програм різних рівнів;

• поширення управлінських знань та досвіду, надання роботодавцям різноманітних послуг (інформаційних, консультаційних, навчальних, юридичних, посередницьких у справі врегулювання трудових конфліктів та ін.);

• відстоювання необхідності довгострокових державних інвестицій у людський капітал і державної підтримки розвитку персоналу на підприємствах;

• рецензування та експертиза законодавчих актів;

• розвиток співробітництва на засадах соціального партнерства з об’єднаннями найманих працівників;

• налагодження постійних контактів із засобами масової інформації й громадськістю, формування позитивного іміджу роботодавця в Україні;

• розвиток співробітництва з міжнародними організаціями роботодавців, поширення позитивного досвіду соціального партнерства і т. ін.

Органи соціального партнерства в Україні. Український координаційний комітет сприяння зайнятості населення – постійно діючий тристоронній орган, утворення на громадських засадах з метою підготовки і прийняття погоджених рішень з питань політики зайнятості в країні.

Головною метою Комітету є:

• участь у розробці й удосконаленні правової і нормативної бази функціонування ринку праці;

• участь в розробці та реалізації державних і регіональних програм зайнятості та джерел фінансування їх;

• координація зусиль господарських, профспілкових і державних органів щодо пошуку шляхів запобігання безробіттю та забезпечення соціального захисту працівників найманої праці від безробіття;

• координація роботи обласних комітетів щодо розробки регіональних програм зайнятості та реалізації їх;

• розробка пропозицій органам виконавчої влади щодо економічного заохочення підприємств у створенні додаткових робочих місць, організації професійної орієнтації та професійної підготовки населення;

• регулювання міжтериторіального перерозподілу економічно активного населення та ін.

Вищим органом соціального партнерства в Україні, який координує діяльність органів соціального партнерства на національному, галузевому, територіальному рівнях є Національна рада соціального партнерства (НРСП) – постійно діючий тристоронній орган. До складу НРСП входять по 22 представника від уряду, об’єднань роботодавців і профспілок України.

Головна мета Національної ради соціального партнерства – створити засади для формування основ нового менталітету і поведінки соціальних партнерів на всіх рівнях від національного до виробничого: соціальний діалог, консультації, переговори, запобігання соціально-трудовим конфліктом та правове врегулювання їх.

Основними завданнями НРСП є:

• підготовка рекомендацій Президентові України щодо напрямів державної соціальної політики;

• розгляд проектів законів, постанов Кабінету Міністрів України з питань соціально-трудових відносин, пропозицій щодо ратифікації Україною конвенцій Міжнародної організації праці;

• узгодження шляхом тристоронніх консультацій позицій сторін у соціально-трудовій сфері з метою забезпечення поєднання інтересів роботодавців та працівників;

• пошук компромісів між соціальними партнерами для запобігання конфліктами;

• розробка пропозицій щодо Генеральної угоди та галузевих тарифних угод, організація і проведення консультацій під час їх укладання;

• аналіз виконання Генеральної угоди, розробка відповідних рекомендацій щодо усунення розбіжностей між сторонами;

• проведення досліджень, підготовка висновків з цих питань тощо.

На галузевому рівні можуть утворюватись самостійно діючи органи – галузеві ради соціального партнерства, до складу яких входять на паритетних засадах представники кожної із сторін соціального партнерства, які об’єдналися на галузевому рівні.

На територіальному рівні сторони соціального партнерства утворюють постійно діючі органи – територіальні ради соціального партнерства.

Порядок та умови здійснення соціального партнерства на виробничому рівні та створення відповідних органів визначається сторонами згідно з чинним законодавством.

На умовах, визначених сторонами соціального партнерства на виробничому рівні, соціальне партнерство може забезпечуватися також у структурних підрозділах підприємства, установи, організації.

Крім згаданих органів, сторони соціального партнерства у разі потреби можуть створювати інші постійні або тимчасові органи (дорадчі, консультативні, узгоджувальні, посередницькі, арбітражні тощо) для розгляду та підготовки пропозицій з окремих питань соціально-трудових відносин.