3.4. Принципи і типи соціально-трудових відносин

Соціально-трудові відносини залежно від способу їх регулювання, методів розв'язання проблем класифікують за типами. Тип соціально-трудових відносин визначається їх характером, а саме тим, яким конкретно чином приймаються рішення в соціально-трудовій сфері.

Важливу роль у формуванні типів соціально-трудових відносин відіграють принципи рівності чи нерівності прав і можливостей суб’єктів соціально-трудових відноси. Від того, яким чином і якою мірою комбінуються ці базові принципи, залежать конкретний тип соціально-трудових відносин та інші принципи, що його визначають. Пріоритетність конкретних принципів існування соціально-трудових відносин, їхня комбінація в процесі розв'язання проблем у соціально-трудовій сфері характеризують тип соціально-трудових відносин. У цьому випадку основою соціально-трудових відносин можуть служити принципи солідарності і субсидіарності, відносини, побудовані за принципом «верховенство-підкорення»; рівноправне партнерство; конфліктне співробітництво, конфліктне суперництво, дискримінація. Відповідно до цих принципів (характеристик) виділяють два полярних типи трудових відносин: патерналізм і соціальне партнерство. Можливі також інші типи соціально-трудових відносин, обумовлені поєднання принципів і методів їх регулювання – солідарність, субсидіарність, конфлікт, дискримінація..

Солідарність – ідеал, вироблений людством у процесі його соціально-економічного розвитку, – передбачає спільну відповідальність людей, що базується на особистій відповідальності і згоді, єдності і спільності інтересів. Суть його полягає в тому, що згуртованість дозволяє виявляти й оцінювати однакові інтереси, типові для тієї чи іншої групи людей спільні риси, а також подібний соціальний чи економічний ризик. Це, у свою чергу, створює конструктивну основу для того, щоб спільно захищати свої інтереси, протистояти небезпеці і ризику. Принцип солідарності дозволяє компенсувати монопольну регламентуючу роль держави в розвитку соціально-трудових відносин, стимулюючи прояв особистої ініціативи і відповідальності в кожного учасника соціально-трудових відносин. Однак принцип солідарності може до певної міри втрачати своє значення при розвитку систем захисту (страхування) від можливих екологічних, соціальних і суспільних ризиків, наданих державою.

Патерналізм характеризується повною регламентацією соціально-трудових відносин. Патерналізм як тип соціально-трудових відносин може сформуватися і на мікроекономічному рівні (на рівні підприємства, організації, на основі використання твердої регламентації соціально-трудових відносин). В певних історичних і соціокультурних умовах цей тип соціально-трудових відносин може виявитися високоефективним. Наприклад, про це свідчить досвід внутрішньофірмових соціально-трудових відносин на підприємствах Японії. Однак небезпека побудови соціально-трудових відносин відповідно до цього принципу полягає в обмежені самостійності суб’єктів відносин, у прояві ними пасивності й утриманства в трудовому і громадському житті.

Субсидіарність ґрунтується на особистій відповідальності. Однак згідно з цим принципом перевага надається самозахисту ніж допомозі зі сторони, а при можливості перенесення соціальної відповідальності на третю особу, наприклад, на державу, перевага має надаватися «субсидіарній» допомозі. Принцип субсидіарності спрямований на посилення мотивів людей до самовідповідальності і самореалізації і покликаний запобігати перенесенню відповідальності на суспільство. У соціально-трудових відносинах будь-якого суспільства почуття власної гідності, віра в себе і почуття особистої відповідальності громадян необхідно стимулювати , крім того, повинна бути забезпечена можливість їх реалізації.

Соціальне партнерство - це такий тип соціально-трудових відносин, що орієнтується на досягнення соціального консенсусу, забезпечення оптимального балансу в реалізації різних, специфічних інтересів суб’єктів (сторін) соціально-трудових відносин, досягнення соціальної стабільності суспільства, його прогресивний соціально-економічний розвиток.

У розвинених країнах із соціальною орієнтацією ринкової економіки переважним типом соціально-трудових відносин є сьогодні соціальне партнерство у формах двопартизму і трипартизму. Слід зазначити, що процес формування соціального партнерства в розвинутих країнах був по суті послідовним переходом від соціально-трудових відносин типу «конфліктного суперництва» до типу «конфліктного співробітництва» при чому обидва типи соціально-трудових відносин передбачають надактивні позиції суб’єктів цих відносин у захисті й реалізації своїх інтересів, що відбилося у розширені масштабів діяльності профспілок і спілок підприємців аж до міжнародного рівня.

Конфлікт узагалі – це зіткнення суб’єктів взаємодії, викликане протилежною спрямованістю цілей, інтересів, позицій або поглядів. Конфлікт як тип соціально-трудових відносин – граничний випадок загострення суперечностей у трудових відносин.

Трудовий конфлікт – різновид соціального конфлікту. Причинами трудових конфліктів можуть бути обставини, пов’язані з техніко-технологічними параметрами виробництва, а також економічні, адміністративно-управлінські, соціально-психологічні аспекти діяльності організації.

Трудовий конфлікт може мати різні форми прояву: мовчазне невдоволення, відкрите невдоволення, сварка, страйк, трудова суперечка.

Для фахівців з праці дуже важливим е розуміння природи конфлікту, його стану, степені розвитку, а також уміння ефективно розв’язувати конфлікти. Справа в тому, що відповідно до сучасних поглядів конфлікт – це одна із форм соціалізації людини, різновид соціальної взаємодії. Конфлікт визнається неминучим, необхідним і вирішальним фактором соціального розвитку, тому, що він відкриває шлях інноваціям, сприяє формуванню нового рівня взаєморозуміння і співробітництва. Але конфлікт може стати і фактором руйнування соціально-трудових відносин, тому що наслідком його можуть бути зниження якості продукту, продуктивності праці, підвищення рівня плинності тощо. Тому в парі з трудовим конфліктом повинен бути тимчасовим явищем у соціально-трудових відносинах, а згодом, партнерство – постійним.

Дискримінація як тип соціально-трудових відносин – це свавільне, необґрунтоване, невиправдане обмеження прав і можливостей суб’єктів цих відносин, що зменшує для них доступ до рівних можливостей на ринку праці. Дискримінації можуть зазнавати різні категорії працівників. Виділяють дискримінацію за статтю, національністю, расою, віком і т.п. Для нашої країни безсумнівну актуальність мають питання рівності можливостей чоловіків і жінок на ринку праці, а також в умовах загострення міжнаціональних відносин дискримінації на національній основі.