3.8 Регулювання соціально-трудових відносин
Формування соціально-трудових відносин, адекватних соціально-орієнтованій ринковій економіці, їх регулювання має здійснюватися на основі системи заходів (рис. 3.5) [7]./
Аналізуючи методи регулювання соціально-трудових відносин і вибираючи ті з них, які найкраще сприяють прискоренню трансформації економіки та суспільства, необхідно виділити рівні регулювання цих відносин (див матеріал пункта 3.3).
Розрізняють такі рівні соціально-трудових відносин: мегаекономічний (глобальний, міжнародний); макроекономічний (національний); мезоекономічний (рівень окремих адміністративних територій і галузей); мікроекономічний (рівень підприємства); індивідуальний. Для кожного рівня соціально-трудових відносин характерні свої специфічні цілі й завдання, а , відповідні, і різні функції та регулятори.
На міжнародному рівні визначальний внесок у розробку правових норм і процедур у сфері трудових відносин і соціальних інститутів зробила Міжнародна організація праці. Головна її заслуга полягає у нормотворчій діяльності, у підготовці й прийняті міжнародних конвенцій і рекомендацій, передусім в галузі профспілкових свобод і гуманізації умов праці.
У роботі постійного секретаріату МОП- Міжнародного бюро праці (МБП) провідне місце займають такі напрямки (основні програми) : права людини і сприяння рівності; зайнятість; підготовка кадрів; трудові відносини і регулювання питань праці; умови праці й виробниче середовище; соціальне забезпечення; діяльність трудящих і підприємців.
На макроекономічному рівні змістом процесу регулювання соціально-трудових відносини є відхід від монополії держави в адміністративному визначенні «правил» регулювання соціально-трудових відносин, відмова від надцентралізації та перехід до їх програмно-нормативної регламентації, побудованої на принципах демократизації та регіоналізації.
Програмно-нормативна регламентація – це встановлення за допомогою нормативних актів (законів, указів, постанов) певних меж, у рамках яких здійснюють свою діяльність суб’єкти соціально-трудових відносин.
Рис. 3.5. Система заходів громадського і державного регулювання соціально-трудових відносин
Законодавство про працю було і залишається головним інструментом регулювання соціально-трудових відносин, за допомогою якого розробляється і проводжується в життя політика у сфері праці. Україна, має розвинену законодавчу базу, що регулює практично всі сфери соціально-трудових відносин. Основи законодавства про працю; пенсійне законодавство; нормативні акти про захист соціальних і трудових прав окремих категорій громадян (інвалідів, молоді, матерів з дітьми), професійний груп трудящих і т. ін.
Законодавство про працю України регламентує поведінку в різних ситуаціях (прийом на роботу і звільнення, охорону праці, компенсації працівникам, відпустки, захист від дискримінації, застосування дитячої праці, безпека і гігієна праці тощо) представників адміністрації, найманих працівників і громадських організацій (профспілок), що їх об’єднують. Механізмом законодавчого регулювання є програмна і нормотворча діяльність держави, в особі її виконавчих органів (міністерств, відомств, регіональних органів).
Основні напрями програмно-нормативної регламентації соціально-трудових відносин такі:
зайнятість, державні і регіональні програми зайнятості населення, забезпечення раціональної зайнятості;
оплата праці, стимулювання високопродуктивної праці, соціальні гарантії;
соціальна політика, створення системи соціального захисту і соціального страхування, (пенсійне забезпечення, медичне страхування, соціальна допомога слабозахищеним верстам населення);
розвиток соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров’я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);
захист довкілля;
розвиток колективно-договірного регулювання;
міграційна політика;
демографічна політика тощо.
Основним недоліком вітчизняної нормативно-регулюючої системи є декларативність багатьох положень законів, постанов та указів, відсутність ефективного механізму реалізації положень конкретних документів.
Для регулювання соціально-трудових відносин держава застосовує адміністративні (пряме регулювання) і економічні методи (опосередковане регулювання).
До адміністративних методів відносяться:
адміністративно-регулюючі (накази, постанови, інструкції, методичні документи, офіційні роз’яснення і т. ін..);
організаційні (створення інфраструктури, спеціальних служб контролю за виконанням програм).
До економічних методів належать:
економічні (дотації, пільги, державне замовлення, прискорена амортизація і т. ін.);
фінансові (фінансово-кредитні й податкові пільги, виділення кредитних ресурсів чи видача гарантій під кредити, надання прямої фінансової допомоги для реалізації державних програм тощо)
Основними інструментами, за допомогою яких регулюються соціально-трудові відносини, є відповідні державні програми національного, регіонального, галузевого рівнів. Такі програми розробляються з урахуванням соціальних нормативів та індикаторів, які використовуються для формування мети й завдань програми та для добору методів реалізації прийнятих програм.
Соціальні індикатори (нормативи) – кількісні показники стану і динаміки соціальних процесів у суспільстві. Наприклад, показником рівня життя може служити прожитковий мінімум, а стану зайнятості в регіоні – рівень безробіття, у тому числі рівень його «кризовості», тобто припустимий рівень безробіття на даній території. Соціальні нормативи також служать критеріями досягнення поставлених у програмах цілей або їх вихідною базою.
Соціальні нормативи, або індикатори, протягом останніх чотирьох десятиліть виконують важливу аналітично-прогнозну функцію у всіх промислово розвинених країнах; при цьому рекомендацією ООН вони впроваджуються в міру можливості також у країнах, що розвиваються.
Для регулювання соціально-трудових відносин найбільш важливу роль мають такі соціальні нормативи:
споживний кошик;
мінімальний споживний кошик;
мінімальний гарантований доход;
якість трудового життя (стан виробничого середовища, якість умов праці);
мінімальна заробітна плата і мінімальний розмір пенсії.
Споживчий кошик – мінімальний набір продуктів споживання, непродовольчих товарів і послуг, необхідний для збереження здоров’я людини і забезпечення його життєдіяльності.
У системі соціальних індикаторів споживчий кошик має два різновиди: це кошик ваг, що розраховується для вимірювання динаміки споживчих цін, і мінімальний споживчий кошик, що служить для розрахунку прожиткового мінімуму. Він є важливим елементом у переговорах і в угодах між роботодавцями і трудящими. Наприклад, кошик для розрахунку індексів цін на споживчі товари і послуги дозволяє прогнозувати динаміку цін. на майбутній рік і передбачати відповідне підвищення оплати праці в колективних договорах.
Мінімальний споживчий кошик застосовується для визначення нижньої межі малозабезпеченості, абсолютної кількості бідних людей, що знаходяться за цією межею, визначення одержувачів мінімального гарантованого доходу, а також для визначення об’єктивної основи для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії, деяких видів мінімальних соціальних виплат.
Мінімальний гарантований дохід гарантується всім родинам і членам суспільства, як правило, незалежно від їхньої участі в праці, і надається у вигляді додаткової допомоги.
Величина мінімального гарантованого доходу розраховується двома шляхами: або за допомогою споживчого кошика, набір товарів у якому орієнтований на відтворення мінімального рівня життя індивіда, або як відсоток від законодавчо встановленої зарплати.
Якість трудового життя – це сукупність показників, що характеризують умови виробничого життя.
Традиційно у нашій країні цей соціальний індикатор розглядався як стан виробничого середовища, якість умов праці, які визначалися як гранично допустимі норми концентрації шкідливих речовин, шкідливих умов праці і т. п. Водночас наприкінці 80-х років з ініціативи МОП вживається поняття гідна праця, яке за змістом є дуже близьким до поняття якість трудового життя.
Найважливішими соціальними нормативами є також мінімальний розмір заробітної плати і пенсії.
У процесі формування, розвитку та регулювання соціально-трудових відносин важлива роль належить громадському регулюванню.
Заходами й інструментами громадського регулювання соціально-трудових відносин є:
прийняття єдиної системи понять, запровадження спільної мови спілкування для суб’єктів цих відносин;
ідентифікація соціально-економічних процесів з урахуванням інтересів усіх суб’єктів соціально-трудових відносин;
створення єдиної системи показників моніторингу соціально-трудових відносин;
визначення джерел інформації і створення єдиного інформаційного фонду соціально-трудових відносин;
вивчення, аналіз, узагальнення і оцінка прогресивного вітчизняного й зарубіжного досвіду з метою застосування його у формуванні нової системи соціально-трудових відносин.
Основною формою і найприйнятнішим методом регулювання соціально-трудових відносин є соціальне партнерство, механізм якого буде розглянуто у наступному параграфі.