Види і форми зайнятості
Зайнятість – це складна і багатоаспектна економічна категорія, що характеризує різні аспекти соціально-трудових відносин. Класифікація основних видів та форм зайнятості подана на рис.6.1. [7]. Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеціальностями і т.п. Загалом, види зайнятості можна класифікувати за такими ознаками:
– за характером діяльності: робота на підприємствах усіх видів, організаціях, установах і т.п.; робота за кордоном, на спільних підприємствах; виконання державних і громадських обов’язків; служба в армії; індивідуальна трудова діяльність; навчання в закладах освіти; ведення домашнього господарства та виховання дітей; догляд за хворими, інвалідами та людьми похилого віку; інші види діяльності, встановлені законодавством;
– за соціальною належністю: робітники, службовці, управлінський персонал; фермери; підприємці;
– за галузевою належністю: зайняті в матеріальному виробництві; невиробничій сфері; окремих великих галузях народного господарства (промисловість, сільське господарство, будівництво, побутове обслуговування, тощо); підгалузях (машинобудування, приладобудування, швейна промисловість і т.п.);
– за територіальною ознакою: зайняті в окремих регіонах, економічних районах, адміністративно-господарських одиницях;
за рівнем урбанізації: зайняті в міській та сільській місцевості;
– за професійно-кваліфікаційною ознакою;
– за статево-віковою ознакою: чоловіки та жінки; молодь, особи середнього та похилого віку;
Р
ис.
6.1. Класифікація видів і форм зайнятості.
– за видами власності: зайняті на підприємствах і в організаціях різних форм власності: державної, приватної або змішаної діяльності; місцем виконання роботи; статусом діяльності.
Форми зайнятості класифікуються за такими ознаками:
– за формами організації робочого часу розрізняють повну та неповну зайнятість.
Повна зайнятість – це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.
Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю.
Неповна зайнятість може бути явною або прихованою. Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних вибіркових обстежень. Прихована неповна зайнятість обумовлена порушенням рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов’язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.
В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятість у нашій країні набула загрозливих розмірів.
Виходячи з причин зайнятості на режимах неповного робочого часу, розрізняють вимушену та добровільну неповну зайнятість.
Вимушеною називається неповна зайнятість, зумовлена економічними причинами: скороченням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства, циклічним характером розвитку ринкової економіки.
Добровільною називається неповна зайнятість, зумовлена соціальними причинами: необхідністю підвищення кваліфікації, набуттям професії, станом здоров’я, вихованням дітей, необхідністю зміни професії та іншими соціальними потребами.
– за статусом діяльності розрізняють первинну та вторинну.
Первина зайнятість – основна зайнятість на основному робочому місці. Вона є основним джерелом доходів для працівника.
Вторинна зайнятість – добровільна додаткова постійна або тимчасова трудова діяльність осіб, які вже мають основну роботу або навчаються очно; трудова діяльність осіб, які старші або молодші працездатного віку; додаткова трудова діяльність осіб, які зайняті в домашньому або особистому підсобному господарстві. Ця зайнятість приносить додатковий дохід і називається сумісництвом. Найбільший ефект вона приносить, якщо місце її застосування збігається з основним.
– за стабільністю трудової діяльності розрізняють постійну, тимчасову та сезонну. Постійна зайнятість характеризується відносною стабільністю місця роботи.
Тимчасова зайнятість пов’язана з тимчасовим, епізодичним характером роботи. В основному це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк.
Сезонна зайнятість – це зайнятість, яка пов’язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу й оформляється відповідним контрактом.
– за характером організації робочих місць та робочого часу розрізняють стандартну та нестандартну форми зайнятості.
Стандартна зайнятість характеризується роботою у виробничому приміщенні роботодавця, стандартним навантаженням протягом дня, тижня, року; наявністю стабільного робочого місця, чітко визначеним часом початку та закінчення робочого дня, законодавче встановленою тривалістю робочого дня (тижня, року). Відсутність однієї з цих рис дає змогу говорити про альтернативні (нестандартні) форми зайнятості.
Нестандартна зайнятість – трудова діяльність працівників певної кваліфікаційної групи, яка не відповідає стандартним (типовим) правилам і потребує спеціального правового регулювання та організаційно-економічного забезпечення. До альтернативних форм зайнятості можна віднести надомну працю та форми зайнятості на умовах гнучкого робочого часу в межах робочого дня, тижня, всього періоду трудової діяльності.
Альтернативні форми зайнятості розкривають додаткові можливості більш повного та результативного використання трудових ресурсів, залучення до праці тих груп населення, для яких традиційні форми зайнятості неприйнятні або незручні.
– за формами правового регулювання використання робочої сили розрізняють регламентовану (легальну) та нерегламентовану зайнятість (дикий ринок праці).
Нерегламентована зайнятість – це нерегламентована жодними державними документами діяльність громадян, що вилучена зі сфери соціально-трудових норм і відносин та не враховується державною статистикою. Це така діяльність, яка відбувається без укладання трудового договору, не враховується державною статистикою, нерідко перебуває на межі криміналу без сплати податків. Нерегламентована зайнятість може мати вигляд самозайнятості та зайнятості найманою працею. Розширення нерегламентованої зайнятості супроводжується подальшим знецінюванням робочої сили, зниженням мотивації до праці, насамперед у державному секторі, зростанням інфляції та цін.