Запитання і завдання для самоперевірки

1. Дайте визначення ринку праці.

2. Які умови виникнення та ефективного функціонування ринку праці?

3. Які особливості товару “робоча сила”?

4. Які існують типи кон’юнктури ринку праці?

5. Охарактеризуйте основні функції ринку праці.

6. Назвіть складові національного ринку праці. Охарактеризуйте напрямки його регулювання.

7. У чому полягає сутність сегментації ринку праці?

8. Які особливості специфіки внутрішнього ринку праці?

9. Назвіть найбільш відомі моделі ринку праці.

10. Викладіть зміст концепції гнучкого ринку праці.

11. Охарактеризуйте теоретичні основи аналізу ринку праці.

6. Соціально-трудові відносини зайнятості

6.1. Соціально-економічна суть та значення зайнятості.

6.2. Види і форми зайнятості.

6.3. Безробіття як соціально-економічне явище, його види.

6.4. Соціально-економічна оцінка рівня безробіття.

6.5. Державне регулювання зайнятості населення.

6.6. Соціальний захист населення від безробіття.

6.1. Соціально-економічна суть та значення зайнятості

Розвиток ринку безпосередньо пов’язаний з такою категорією як зайнятість населення, поняття якої включає економічний, соціальний та правовий аспект.

Зайнятість населення з економічної точки зору являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту або національного доходу. Вона характеризує досягнутий рівень економічного розвитку; визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень, якість життя населення в цілому та добробут окремих громадян.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який отримує особа за свою працю.

Правовий аспект зайнятості полягає в тому, що праця є природним правом людини і це право гарантується громадянину України державою. У відповідності до ст. 43 Конституції України, кожен громадянин має право на працю, а держава створює умови для здійснення цього права, гарантує однакові можливості у виборі професії і роду трудової діяльності; реалізує програму професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів у відповідності до потреб суспільства.

У відповідності з Законом України «Про зайнятість населення» [1], відносини зайнятості ґрунтуються на таких принципах:

– виключне право громадян розпоряджатися своєю здатністю до продуктивної і творчої праці, заборона обов’язкової, примусової праці(крім випадків, спеціально встановлених законодавством);

– створення державою умов для реалізації права громадян на працю, на захист від безробіття, на допомогу в працевлаштуванні і матеріальну підтримку в разі втрати роботи у відповідності з Конституцією України.

Зайнятість як соціально-економічна категорія це сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та їх участю в суспільно корисній діяльності, що приносить їм заробіток або доход(прибуток).

Відповідно до Міжнародного класифікатора статусу зайнятості (МКСЗ-93)виділяються шість груп зайнятого населення:

– працюючі за наймом – особи, які уклали письмовий трудовий договір(контракт) з адміністрацією підприємства, установи, організація або власником підприємства про умови трудової діяльності, за яку працівник отримує плату згідно угоди;

– працюючі не за наймом – роботодавці та зайняті індивідуальною (самостійною) трудовою діяльністю (самозайняті);

– роботодавці – особи, які працюють самостійно або з одним чи декілька партнерами на власному підприємстві (в установі чи організації) і наймають на постійній основі працівників для роботи на своєму підприємстві;

– зайняті індивідуальною (самостійною) трудовою діяльністю (самозайняті) – особи, які здійснюють трудову діяльність на самостійній основі (без залучення постійних найманих працівників), на свій власний кошт, володіють засобами виробництва і несуть відповідальність за вироблену продукцію (надані послуги),

– члени колективних підприємств, які є членами колективу власників цього підприємства. До них належать члени виробничих кооперативів, колгоспники, члени товариств та інших колективних підприємств;

– безкоштовно працюючі члени сім’ї – особи, які працюють без оплати на сімейному підприємстві, що очолює родич, який проживає у тому ж домашньому господарстві(у випадку, коли ця діяльність відноситься до економічної).

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці та світовою статистичною практикою зайнятими економічною діяльністю (або зайнятими) вважаються особи у віці від 15 до 70 років включно, які:

– працювали впродовж обстежувального тижня хоча б на 1 годину за наймом, отримуючи винагороду в грошовому або натуральному вигляді, працювали індивідуально(самостійно) або у окремих громадян на власному (сімейному) підприємстві;

– працювали впродовж 30 годин на тиждень безкоштовно на підприємстві, що належить будь-кому з членів домогосподарства або в особистому підсобному сільському господарстві з метою реалізації продукції, що вироблена в наслідок цієї діяльності.

– особи, які були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально наше робоче місце (власне підприємство), але не працювали впродовж обстежуваного періоду з незалежних від них особистих обставин, зберігаючи формальні зв’язки з місцем роботи.

До складу зайнятого населення не включаються особи, які виконують неоплачувану громадську чи добровільну роботу, та особи, які виконують тільки домашні обов’язки.

Добровільна діяльність є неекономічним видом діяльності і має три визначальні риси:

– відсутність оплати;

– добровільність на відміну, наприклад, від строкової служби;

– виконання для організації громади чи конкретної особи, з якою відсутні родинні зв’язки, поза власним домашнім господарством.

Згідно із Законом України «Про зайнятість населення» зайнятість – це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формах. Зайнятістю визначається діяльність, яка базується на праві вільного володіння своєю здатністю до праці і права власності на засоби виробництва для її здійснення.

До зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

– працюючі за наймом на умовах повного і неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах та організаціях незалежно від форми власності, міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за її межами;

– громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, які беруть участь у виробництві;

– вибрані, призначені або затверджені на платних посадах в органах державної влади, управління, суспільних організаціях;

– громадяни, які служать у Збройних силах, Національній гвардії, Податковій поліції, органах національної безпеки, внутрішніх справах та ін.;

– особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва, які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;

– працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Незайняте населення – це працездатні громадяни у працездатному віці, які не мають постійної або тимчасової роботи, не шукають роботи, незареєстровані в державній службі зайнятості і мають дохід за межами трудової діяльності.

Тимчасово незайняте населення - це працездатні громадяни у працездатному віці, що не мають підходящої роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості як ті що шукають роботу.

Головним завданням соціально-економічної політики держави є досягнення певної і ефективної зайнятості. В економічній науці виділяють такі види зайнятості: повну, ефективну і раціональну.

Повна зайнятість означає створення матеріально-технічних організаційних, соціально-економічних умов, які забезпечили б можливість працевлаштування працездатного населення. Вона забезпечується при рівні безробіття, який дорівнює природному рівню.

Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері та основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства.

Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом та пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць професійно-кваліфікаційній робочій силі. Вона спрямована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці.

Раціональна зайнятість визначається ефективністю трудової діяльності в найпершому розумінні цього поняття, поєднанням повної і ефективної зайнятості. Вона визначається суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; неякісною і якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць.

Для оцінки рівня ефективної зайнятості населення використовується система показників:

1. Рівень зайнятості населення професійною працею визначається відношенням кількості населення, зайнятого професійною працею, що приносить доход, до загальної чисельності населення. Цей показник показує залежність зайнятого населення від демографічних факторів (народжуваності, смертності і приросту населення).

2. Рівень зайнятості працездатного населення в суспільному господарстві характеризує динаміку працездатного населення під впливом демографічних і соціально-економічних факторів. Він розраховується відношенням чисельності населення, зайнятого професійною працею, до чисельності всього працездатного населення (трудових ресурсів).

3. Рівень розподілу трудових ресурсів суспільства по сферах суспільно-корисної діяльності показує на якому рівні продуктивності задовольняється потреба населення в робочих місцях і якими шляхами досягається повна зайнятість. Цей показник характеризується коефіцієнтами зайнятості навчанням у домашньому господарстві та в інших видах суспільно-корисної діяльності, визначається аналогічно попереднім.

4. Рівень раціональної структури розподілу працівників по галузях і секторах економіки характеризує пропорції розподілу трудового потенціалу за видами занять, галузями, секторами економіки. Сучасна галузева структура зайнятих в Україні відображає низьку ефективність зайнятості і потребує докорінних змін у відповідності із загальносвітовими тенденціями, для яких характерні високі темпи зростання чисельності й частка працюючих в галузях сфери послуг та науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт.

5. Рівень професійно-кваліфікованої структури показує розподіл працюючого населення за професійно-кваліфікованими групами і характеризує відповідність професійно-кваліфікованої структури працюючого населення структурі робочих місць. При виявленні невідповідності необхідно розробити систему заходів щодо стимулювання збалансованості структури робочих місць і професійно-кваліфікованої структури робочої сили. Особливе значення мають заходи щодо підготовки та підвищення кваліфікації персоналу.