3.5. Формування і розвиток соціально-трудових відносин

Формування соціально – трудових відносин у суспільстві відбувається під впливом величезної кількості факторів, значущість яких обумовлюється історичним, економічним, соціокультурним і політичним контекстом. До основних факторів можна віднести: особливості соціальної політики; глобалізацію економіки; розвиток суспільної праці і виробництва.

Соціальна політика. Соціально – економічна концепція розвитку будь – якого суспільства містить у собі механізм формування і регулювання соціально-трудових відносин як найважливіший елемент соціальної політики. При цьому соціальна політика розуміється як стратегічний соціально-економічний напрямок, обраний урядом країни для всебічного розвитку громадян, що забезпечує гідний рівень та умови їхнього життя і праці, їх соціальну захищеність.

Соціальна політика фактично є синтезом кількох важливих напрямків державної політики, у тому числі політики у сфері: праці, соціально – трудових відносин; доходів населення; зайнятості і регулювання ринку праці; міграційної політики; політики у соціальній сфері; житлової політики; демографічної політики; екологічної політики.

Детальніше проблеми соціальної політики та соціального захисту розглянути у наступному параграфі.

Крім того, слід обов’язково враховувати, що соціально – економічна концепція розвитку суспільства містить як базовий елемент відносини власності, які визначають ступінь комерціалізації соціально-трудових відносин. Тому в умовах переорієнтації економіки на принципи ринкового господарювання соціально-трудові відносини в Україні набувають цієї найважливішої з погляду політичного і соціального розвитку суспільства ознаки – ступеня комерціалізації.

Глобалізація економіки є важливим фактором, який закономірно регулює соціально-трудові відносини в сучасному світі. Глобалізація економіки являє собою процес формування системи міжнародного розподілу праці, світової інфраструктури, світової валютної системи, міжнародної міграції робочої сили в умовах бурхливого зростання світової торгівлі і потоків іноземних інвестицій, швидких технологічних змін. Глобалізація економіки супроводжується зростанням взаємозалежності національних фінансових ринків, збільшенням спекулятивних валютних потоків між державами і вторинними фінансовими ринками, станом платіжної і торговельної незбалансованості, що в сукупності різко обмежують можливість формування макроекономічної політики на національних рівнях.

Негативні наслідки глобалізації сприяють використанню в соціально-трудових відносинах політики трудового протекціонізму – захисту національних ринків праці. Трудовий протекціонізм – це завжди синтез і наслідок політичного, економічного, технологічного, фінансового і товарного протекціонізму. До його методів належать: квотування, ліцензування імпорту; вибір шляхів технологічного розвитку; цілеспрямована експертиза міжнародних технологічних та економічних проектів; регулювання валютних курсів та інші, які спрямовані на захист національного ринку праці. Водночас на ринку праці використовуються також специфічні методи захисту: адміністративне обмеження припливу іноземної робочої сили, регулювання ціни робочої сили на національному ринку праці і т. ін.

Розвиток суспільної праці і виробництва є могутнім фактором, який визначає процеси формування і розвитку соціально-трудових відносин. Це об'єктивні закономірності розвитку суспільної праці, що протягом історичної перспективи використовуються в таких формах: поділ і кооперація праці (у предметній, функціональній формі, у вертикальному і горизонтальному розрізах), зростання продуктивності праці, заміщення праці капіталом.

Важливими факторами, які визначають стан соціально-трудових відносин, є роль і місце, що належать підприємствам у системі соціально-трудових відносин суспільства, а також особливості підприємства, його галузева належність, організаційна форма, цикл розвитку, розмір тощо. Це обумовлено тим, що в нових умовах господарювання підприємства перетворюються на суб'єкти господарювання, що беруть на себе повну відповідальність за задоволення попиту на вироблені товари й послуги та ефективне вирішення всіх питань у трудовій сфері і виробничо-господарській діяльності. Крім того, розвиваються нові організаційні форми підприємств та їх об’єднань – промислові групи, концерни, асоціації, набирає сили процес утворення малих і середніх підприємств.

У процесі формування соціально-трудових відносин на підприємствах будь-якого типу та організаційної форми виявляється певна єдність, оскільки соціально-трудові відносини завжди залежать від:

• основних характеристик соціально-трудових відносин (основних правових рамок, загальноекономічних умов, структури і розвитку зовнішнього ринку праці, соціокультурного середовища, основних технічних параметрів продукції та устаткування);

• концепції та стратегії розвитку організації (взаємозалежності між кадровою та іншими політиками організації);

• системи робочих місць на підприємстві (організації робіт, нормування, визначення змісту роботи, робочого часу, умов праці тощо);

• кадрової політики організації (планування і залучення персоналу, заповнення робочих місць, оцінки роботи, кваліфікаційного росту, оплати праці, мотивації, соціальних пільг, компенсаційних виплат, участі в прибутках, у капіталі);

• трудової поведінки (настанов, мотивів, групових та індивідуальних норм трудової поведінки, конфліктності, професійної соціалізації).

Крім перерахованих вище факторів, на стан соціально-трудових відносин впливає розмір підприємства і тип виробництва.

На малих підприємствах соціально-трудові відносини розвиваються переважно на міжособистісній основі, між працівником і роботодавцем формуються патріархально близькі трудові відносини, причому це не залежить від форми власності. На великих підприємствах з масовим виробництвом міжособистісний компонент у соціально-трудових відносинах між працівником і роботодавцем мінімізується.

Важливим фактором, що визначає характер соціально-трудових відносин на підприємстві (в організації), є стадія (життєвий цикл) його розвитку. Якщо на стадії зародження підприємства соціально-трудові відносини часто мають неформальний, розмитий характер, то в міру розвитку організації ці відносини формалізуються, у них формується деталі більша кількість окремих елементів, формується система соціально-трудових відносин, що поступово перетворюється на певну організаційну культуру. При цьому соціально-трудові відносини є об'єктом довгострокового планування, міждисциплінарного співробітництва, елементом стратегії організації. Головні їх завдання - це розвиток людських ресурсів.