Запитання і завдання для самоперевірки
Дайте характеристику системи соціально-трудових відносин
Наведіть основні принципи формування соціально-трудових відносин. Чим відрізняються типи соціально-трудових відносин?
Викладіть систему показників оцінки якість трудового життя.
Розкрийте поняття «соціальна політика» та охарактеризуйте її основні напрямки
Охарактеризуйте складові механізму соціального захисту
Охарактеризуйте систему заходів державного регулювання соціально-трудових відносин.
Викладіть основні напрями громадського регулювання соціально-трудових відносин
Розкрийте механізм регулювання соціально-трудових відносин методами соціального партнерства.
Охарактеризуйте основні положення змісту колективного договору.Які основні питання включає зміст угод на державному, галузевому і регіональному рівнях?
Назвіть основні моделі соціального партнерства у розвинених країнах?
4. Соціальне партнерство
4.1. Сутність соціального партнерства та його роль у функціонуванні ринкової економіки.
4.2. Форми і принципи соціального партнерства.
4.3. Суб’єкти соціального партнерства та їх роль в регулюванні соціально-трудових відносин.
4.4. Досвід застосування принципів трипартизму в країнах з розвинутою ринковою економікою.
4.1. Сутність соціального партнерства та його роль у функціонуванні ринкової економіки
В сучасний період в розвинутих країнах все більш поширюється ідея соціального партнерства.
Соціальне партнерство відображає історично обумовлений компроміс інтересів головних суб’єктів сучасних економічних процесів та виражає суспільну необхідність соціального світу як одну з основних умов політичної стабільності і економічного прогресу. Це крок до реалізації прав трудящих шляхом співробітництва та взаємні поступлення двох основних соціальних груп: роботодавців і найманих працівників.
Ідеї соціального співробітництва у сфері праці і трудових відносин, поперед всього у вигляді дво- чи тристоронній основі, (біпартизм або трипартизм), є основою діяльності міжнародної організації праці (МОП), її ідеологічної бази. Принцип тристороннього представництва дістав назву трипартизм.
Тристоронність пронизує всю діяльність МОП при вирішенні трудових та інших соціально-економічних питань. На практиці трипартизм означає, що держава, підприємці, профспілки є різними ланками. Вони незалежні один від одного, кожний виконує окремі функції і несе свою відповідальність.
Термін «трипартизм» охоплює такі питання в системі соціального партнерства:
двосторонні колективні договори;
тристоронні колективні консультації та переговори між державою, підприємцями та робітниками;
трудові конфлікти та їх урегулювання;
участь працівників у прийнятті різноманітних рішень на підприємствах.
Соціальне партнерство – це система колективних відносин між найманими працівниками, роботодавцями, виконавчою владою, які виступають сторонами соціального партнерства, у ході реалізації їх соціально-економічних прав та інтересів.
Метою соціального партнерства є досягнення громадянської злагоди в суспільстві шляхом узгодження соціально-економічних інтересів сторін соціального партнерства як необхідні умови стійкого економічного розвитку, підвищення життєвого рівня народу.
Ступінь розвиненості соціального партнерства залежить від ряду факторів:
ступеня демократизації управління виробництвом;
рівня життя більшості населення і ступеня диференціації його доходів;
психологічних передумов і культурних традиції в суспільстві, які сприяють орієнтації населення розвинених країн на пошук соціальних компромісів, на розв’язання суспільних проблем раціонально, без крайніх заходів, на основі правил, визначених законами.
У наукової літературі соціальне партнерство розглядається в двох аспектах: в широкому значенні – як суспільний договір між класами й соціальними групами про забезпечення певних умов співіснування на основі узгодження інтересів сторін; у вузькому значенні – як спосіб узгодження інтересів соціальних груп у сфері застосування праці.
Слід відмітити, що соціальне партнерство в цих значеннях застосовується не лише відносно соціально-трудових відносин, але й до інших сфер, а саме політичної, економічної систем, системи виробничих відносин країни. Використання терміну соціальне партнерство в широкому сенсі, соціально-трудові відносини розглядаються одним із предметів соціального партнерства. Використовуючи термін соціальне партнерство саме у вузькому значенні, слід визначити його одним із типів соціально-трудових відносин (див. рис. 3.1), одним із можливих способів узгодження інтересів суб’єктів в цих відносин. В нашій країні соціальне партнерство застосовується в основному в системі виробничих відносин.
Система соціального партнерства являє собою складне і динамічне утворення структурно-організаційних елементів: суб’єктів, предмета, нормативно-правового забезпечення, форм, функціонування, об’єднаних певним механізмом (рис. 4.1) [7].
Соціальне партнерство здійснюється на різних рівнях: міжнародному, національному, галузевому і регіональному. виробничому.
Рис.4.1. Схема системи соціального партнерства [7]
Суб’єктами соціального партнерства, як і суб’єктами соціально-трудових відносин, є наймані працівники, трудові колективи, професійні спілки – з одного боку, роботодавці та їх об’єднання – з другого, і держава та органи місцевого самоврядування – з третього, а також їхні представники та спільно створені органи з регулювання соціально-трудових відносин. На міжнародному (мегаекономічному) рівні суб’єктами соціального партнерства є окремі держави та міжнародні організації.
Об’єктом (предметом) соціального партнерства є узгоджена соціально-трудова політика, що на різних рівнях має своє конкретне наповнення.
На практиці соціальне партнерство здійснюється на засадах трипартизму як системи тристороннього представництва з боку підприємців, профспілок і держави, які, будучи зацікавленими учасниками регулювання соціально-трудових відносин на ринку праці, однаковою мірою відповідальні за розробку взаємоприйнятних рішень і, зрештою, за збереження соціального миру.
Соціальне партнерство реалізується через систему взаємних консультацій, переговорів, угод на державному, галузевому, територіальному рівнях, укладання колективних договорів на підприємствах індивідуальних трудових контрактів між роботодавцем та працівником, а також через систему вирішення трудових спорів, узгодження й захисту інтересі сторін тощо.
Правовою основою соціального партнерства в Україні є національні законодавчі та нормативні акти, які регулюють соціально-трудові відносини. Законодавство про соціальне партнерство України складається із Конституції України, Кодексу законів про працю України, Законів України «Про колективні договори і угоди», «Про оплату праці», «Про зайнятість населення», «Про організації роботодавців», «Про професійні спілки, їх права та гарантії зайнятості» та інших актів законодавства, що регулюють діяльність сторін соціального партнерства та соціально-трудові відносини.
Це законодавство розроблялося на основі ратифікованих Україною конвенцій і рекомендацій Міжнародної організації праці. Слід зазначити, що у МОП і у західних країнах для означення явища, яке ми називаємо соціальним партнерством, використовуються такі терміни як соціальний діалог, дво або тристоронні консультації суб’єктів трудових відносин.
Для сприяння поширенню соціально-договірного процесу в світі МОП спеціально розробила такі конвенції: конвенція № 87 «Про свободу асоціації та захист права на організацію» (1948 р.), № 98 «Про право на організацію і проведення колективних переговорів» (1949 р.), № 135 «Про представників працівників» (1971 р.), № 151 «Про трудові відносини на державній службі» (1978 р.), № 151 «Про проведення колективних переговорів», № 173 «Про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця» (1992 р.) та ін., а також відповідні рекомендації [20].
Для становлення та розвитку соціального партнерства в Україні важливе значення має поширення його культури й ідеології. Ідеологія соціального партнерства ґрунтується на визнанні наступних положень: неминучості й необхідності мирного співіснування в суспільстві різних соціальних груп з їх специфічними, часто протилежними інтересами:
об’єктивності прояву і конфлікту інтересів, боротьби між соціальними групами;
можливості вести цю боротьбу в цивілізованих формах і досягати її конструктивного завершення у вигляді взаємоприйнятного компромісу, що відповідає перспективним завданням суспільного прогресу.
Роль соціального партнерства у функціонуванні ринкової економіки виявляється у тому, що соціальне партнерство є:
організаційно-економічним важелем підвищення ефективності виробництва, потужним чинником підвищення соціальних гарантій;
елементом механізму розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки, що на основі узгоджених дій з реалізації інтересів кожного суб’єкта встановлює оптимальні параметри процесів соціального розвитку і нагромадження капіталу;
організаційно-економічно-правовою основою захисту інтересів усіх суб’єктів соціального партнерства;
чинником формування соціально-відповідальної політики, що передбачає різні форми відповідальності: висловлення недовіри повноваженій особі, звільнення з посади, відшкодування завданих збитків та інші за невиконання умов домовленості;
організаційним принципом гармонізації відносин власності через узгодження політики оплати праці, цін, податків тощо.