1.5. Гуманізація праці

В середині ХХ століття зросла значимість та роль людини як людського фактору у трудовому процесі, що вплинуло на формування концепції гуманізації економіки, зміст якої зводиться до того, що у взаємодії матеріальних та людських ресурсів пріоритет зміщується в бік людини. Ця тенденція обумовлена підвищенням потреб людей у результатах праці та в самій праці, підвищенням ролі висококваліфікованого працівникам у виробництві, зростанням вимог різноманітних видів діяльності до особистих якостей та здібностей людини.

Зростання продуктивності праці та ефективності виробництва створюють передумови для зміни на краще умов трудової діяльності життя людей, вирішення багатьох проблем у цій сфері, що передбачає створення соціально-економічних, матеріально-технічних та соціальних умов для ефективної та творчої праці людини. Це визначає все масштабніший перехід суспільства до гуманізації праці та виробництва, котрі є і результатом НТР, і передумовою реалізації та розвитку її досягнень.

Гуманізація праці й виробництва є багатоаспектною і складною проблемою, розв’язання якої передбачає використання соціально-економічних, матеріально-технічних та організаційно-економічних чинників. Основою є зміна змісту та умов праці, котра пов’язана з удосконаленням техніки та технології внаслідок впливу науково-технічного прогресу. На практиці гуманізація праці забезпечується законодавчими актами, спеціальними галузевими та регіональними програмами, колективними договорами підприємств.

Мета гуманізації праці – сприяти зростанню її змістовності, найкращому пристосуванню матеріально-технічної бази виробництва до людини, широкій участі працівників у процесах управління та вирішення виробничих завдань на підприємствах.

Програма гуманізації праці включає такі основні напрямки:

• збагачення змістовності праці;

• розвиток колективних форм організації праці;

• демократизація управління;

• широке залучення працівників до управління виробництвом;

• покращення умов праці;

• раціоналізація режимів праці та відпочинку.

Збагачення змістовності праці полягає в тому, що здійснюється суміщення функцій працівників основного і допоміжного виробництв, контролю за якістю продукції та деякі організаційно-економічні функції, групуються кілька різнорідних операцій тощо.

Розвиток колективних форм організації праці характеризується переходом від індивідуальних до колективних або групових форм організації праці. Цей процес відбувається як спільне вирішення часткових завдань, здійснення виробничого процесу в цілому, виконання наскрізних робіт у процесі нововведень. Перехід до колективних форм організації праці сприяє позитивним зрушенням, до котрих можна віднести акумулювання значних обсягів знань членами робочих груп, краще розуміння проблем, розробку альтернатив у процесі підготовки та прийняття управлінських рішень, досягнення узгоджених дій, ефективної взаємодії та колективної відповідальності учасників спільної праці.

Особлива увага в організації колективної роботи надається так званим «гурткам якості», котрі є формою спільного пошуку шляхів вирішення виробничих проблем безпосередніми виконавцями. В рамках участі працівників у «гуртках якості» відбувається пошук резервів раціоналізації праці, покращання якості продукції (спрямованими не на виявлення та виправлення неякісної продукції, а на попередження виникнення браку протягом усього технологічного ланцюга), зниження витрат виробництва, поліпшення умов праці. Ця форма спільної праці надає працівникам можливості самовираження, відчуття причетності до справ фірми, почуття відповідальності за престиж продукції, а також сприяє проявам творчості працівників у процесі трудової діяльності.

Широке залучення працівників до управління виробництвом здійснюється в різних формах:

• участь працівників в управлінні працею та якістю продукції на рівні дільниці чи цеху;

• створення робітничих рад спільних комітетах робітників та управлінців;

• участь працівників у прибутках;

• залучення представників працівників до рад директорів корпорацій.

Гуманізація праці передбачає поліпшення умов праці, розвиток загальної та професійної освіти, охорони здоров’я, фізичної культури і спорту, забезпечення населення житлом, високоякісними побутовими послугами тощо.

Сучасні умови існування людства викликають занепокоєння через стан довкілля, внаслідок чого великого значення набуває саме аспект гуманізації праці та життя людини. В рамках вирішення цієї проблеми необхідними є розробка екологічного законодавства, стимулювання використання безвідходних та ресурсозберігаючих технологій, застосування економічних санкцій за забруднення навколишнього середовища тощо.

Раціоналізація праці відбувається шляхом вдосконалення самого процесу праці, розширення горизонтального та вертикального набору обов'язків, виробничої ротацією, застосуванням систем зв’язку, персональних комп'ютерів, підключених до єдиних інформаційних центрів, налагоджуються нові зв'язки між працівниками процесі в праці, змінюються власне форми та методи організації праці.

Найуспішніші компанії в процесі раціоналізації праці сприяють розвитку у працівників почуття причетності до спільної справи виявам творчості в роботі, самостійності, створенню сприятливого клімату в колективі, атмосфери довіри та доброзичливості тощо. До нетрадиційних, але досить поширених останнім часом методів раціоналізації праці можна віднести нововведення в організації робочого часу: змінний графік робочого часу, різні графіки робочого тижня, неповний робочий тиждень.

Зростання продуктивності праці та ефективності виробництва створюють передумови для зміни на краще умов трудової діяльності та життя людей, що передбачає створення соціально-економічних, матеріально-технічних та соціальних умов для ефективної та творчої праці людини. Це і визначає перехід суспільства до гуманізації праці та виробництва.

Отже гуманізація праці означає зміну змісту та умов праці, котра пов'язана з удосконаленням техніки та технології внаслідок впливу науково-технічного прогресу. Мета гуманізації праці - сприяти зростанню її змістовності, найкращому пристосуванню матеріально-технічної бази виробництва до людини, широкій участі працівників у процесах управління та вирішення виробничих завдань на підприємствах.