Питання 4. Стилістичний поділ мови.

Стилістика – одна з галузей наук про мову, основним поняттям якої є стиль. Первісно слово стиль (лат. stilus) означало загострену паличку, якою писали на навощених табличках в Стародавньому Римі. Крім того, це слово має багато значень і вживається як термін у літературі (індивідуальний стиль письменника), мистецтві, архітектурі, соціології, в інших науках.

Що ж таке мовний стиль?

Висловлюючись, спілкуючись у різних ситуаціях протягом дня, ми по-різному говоримо вдома з близькими, у транспорті, на роботі із керівником, підлеглими, у магазині, на прийомі в певній вищій установі, під час обговорення чи виголошення доповіді тощо. У чому різниця? Місце і зміст спілкування примушують нас вибирати мовні засоби (слова). Змінюється ситуація – змінюється мовний стиль.

Отже, мовний стиль – сукупність засобів, вибір яких зумовлений змістом, метою та характером висловлювання.

Функціональний стиль – це сукупність мовних засобів, необхідних для реалізації функцій мови.

Для характеристики функціонально-стильової системи важливою також є форма мовлення – усна чи писемна.

В усній формі мовлення виділяють розмовно-побутовий стиль і ораторський.

У писемній формі мовлення - публіцистичний, художній, науковий, офіційно-діловий стилі.

Окремі науковці виділяють ще епістолярний (стиль листів) і конфесійний (мова релігій та церкви) стилі.

Віднести той чи інший текст до певного функціонального стилю, на думку М.А.Непийводи, можна на основі його глибокого аналізу та врахування всіх його ознак:

• мети і завдання спілкування;

• сфери спілкування;

• змісту тексту;

• використання мовних одиниць, які відрізняють один стиль від іншого, напр., слова протокол, акт, заява, довідка є нормативними для офіційно-ділового стилю;

• співвідношення мовних одиниць стилістично забарвлених і стилістично нейтральних, визначення їх ролі й місця в загальній структурі тексту.

Питання 5 . Лексико-синтаксичні особливості офіційно-ділового стилю.

Діловий стиль – це стиль, який задовольняє потреби суспільства в документальному оформленні різних актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між державами, організаціями, а також між членами суспільства в офіційній сфері їх спілкування.

З історії виникнення офіційно-ділового стилю

Найдавнішим серед стилів є розмовний. Пізніше, з появою письма, почали формуватися художній та діловий. Зразки публіцистичного стилю (у творчості Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, П.Грабовського) з’явилися у 19 ст. У літературній діяльності письменників цього ж періоду почав формуватися й науковий стиль.

Зародки ділового стилю виявилися ще в пам’ятках періоду Київської Русі (“Руська Правда”, “Повість минулих літ” виявляють свою наближеність до ділового письма).

У 14 ст., зазначає М.М.Пещак, виникли грамоти “як документи спеціального жанру, що відрізняються від інших писемних пам’яток свого часу суспільним призначеннями і умовами створення”. За юридичним призначенням відомо понад 30 різновидів грамот: дарчі, договірні, уставні, мирні, роздільні, купчі, митні, вотчинні, пільгові, праві, присяжні, поручні, позивні, охоронні, вкладні та ін.

З 18 ст. під впливом російського справочинства провідним розпорядчим документом стає указ. Поширеними є і такі директивно-розпорядчі документи, як універсал, лист, ордер, інструкція, резолюція, “приказ”.

Найбільшого розвитку діловий стиль досяг у 20 ст. У працях 50-60 рр. 20 ст. його називають офіціально-документальним або ділова мова, у 70-80 рр. він отримує назву “офіційно-діловий”.