Перший поцілунок

Популярному Перемишльському поетові Павлові Петровичу Подільчаку поштою прийшло приємне повідомлення: «Приїздіть, Павле Петровичу, - писав поважний правитель Підгорецького по­віту Полікарп Паскевич, - погостюєте, повеселитесь».

Павло Петрович поспішив, прибув першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого. Потім під'їхали по­важні персони - приятелі Паскевичів. Посадили Павла Петровича поряд панночки - премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези, прелюдії. Поспівали пісень, по­танцювали падеспан, польку. Прийшла пора - попросили пообі­дати.

Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшенич­ної, підігрітого пуншу, пілзнерське пиво. Принесли печених поросят, приправлених перцем півників, пахучих паляниць, печінковий паш­тет, пухких пампушок під печеричною підливою, пирогів, підсмаже­них пляцків...

Потім Поліна попросила прогулятись Підгорецьким парком, по­милуватися природою, послухати пташиних переспівів...

Порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохо­лоду. Повітря прянило принадними пахощами. Посиділи, помріяли, пошепталися, пригорнулися. Прозвучав перший поцілунок. Прощай, парубоче привілля! Прийдеться поетові приймакувати.

У купе зааплодували. Всі визнали, що милозвучна українська мова житиме вічно. Та зазнайкуватий німець ніяк не міг примирити­ся з тим, що програв:

• А коли б я назвав іншу букву? - вигукнув він. - Наприклад, букву «с».

• Гаразд, хай буде «с». Своєю мовою я можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, у якому всі слова починатимуться з цієї літери.

Самотній сад

Сипле, стелить сад самотній

Сірий смуток - срібний сніг,

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє,

Сад солодкий спокій снить,

Сонно сиплються сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад,

Срібно стеляться сніжинки –

Спить самотній сад.

- Геніально! Незрівнянно! - закричали англієць та італієць.

Потім усі замовкли. Говорити вже не було потреби...

Це переказ бувальщини. Мабуть, це можна спробувати зробити і в інших мовах, проте дана оповідь в черговий раз підтверджує красу і багатство української мови.

“Історія української мови, як і української нації взагалі, надзвичайно трагічна й разом з тим повчальна. Вона свідчить про якусь незбагненну силу українства, здатність його знову й знову відроджуватися після нищівних, здавалося б, смертельних ударів, катастроф !”,- зазначає автор книги “Барви української мови” Василь Горбачук.

Мова наша живе , незважаючи на заборони і переслідування упродовж десятиліть і століть:

1720 – указ Петра 1 про заборону книгодрукування українською мовою;

1754 – указ Катерини 11 - заборона викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії;

1769 – синод дає розпорядження відібрати українські тексти з писаних церковних книг; вилучити букварі з тих закладів, які їх мали;

1775 – ліквідація Запорозької Січі, яка була фундатором і опорою Києво-Могилянської академії;

1811 – закриття Києво-Могилянської академії (на той час Україна мала 24 друкарні, Росія - 2);

1817 – постанова про викладання в школах Західної України лише польською мовою;

1863 – Валуєвський циркуляр про заборону випуску книг українською мовою;

1876 – указ царя про заборону ввезення українських книжок;

1884 – закрито всі українські театри;

1895 – заборона української дитячої книжки;

1908 – блокується вся українська наука і культура, але за вимогою відомих учених

(Фортунатова, Шахматова, Вернадського) з 1905-1914 рр. було дозволено випускати українські газети;

1914 – указ Миколи 11 про скасування української преси;

1925 – Пленум ЦК КПРС про “українізацію”, але з 1929 р. (з приходом до влади Кагановича) починається нове гоніння на все українське;

1938 – постанова Сталіна про обов’язкове вивчення російської мови;

1978 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР “О мерах по дальнейшему совершенствованию изучения и преподавания русского языка в союзных республиках»;

1981 – російську мову вивчали у дошкільних закладах і в школах з 1-го класу. При цьому класи ділилися на групи, працю викладачів російської мови оплачували на 15% більше, ніж працю вчителів національних мов.

Нормативні документи про держаний статус української мови:

• Закон «Про мови в Українській РСР» (1989 рік).

• У статті 10 Конституції України, прийнятої Верховною Радою 28 червня 1996 р., зафіксовано: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функ­ціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської мови, інших мов національних меншин...»

Проте в незалежній Україні проблема збереження української мови не зникла (незважаючи на її державний статус), адже більшість українців на сьогодні російськомовні. Тому й надалі залишається актуальним питання щодо створення програми збереження і розвитку української мови.

Додаток 1.

Вислови відомих людей про мову:

У мові , як загалом у природі, все живе, все рухається…

Будеен де Куртене

Мова – оселя буття духу. В оселі мови живе людина.

М.Гайдагер

Мова діє в усіх сферах духовного життя як творча сила.

Л.Вайсгербер

Мова – знаряддя мислення. Поводитися з мовою як-небудь – значить і мислити як-небудь: неточно, приблизно, неправильно.

О.Толстой

Кожна людина мусить писати так само добре, як і говорити. Мова, писемна чи усна, характеризує її більше, ніж навіть її зовнішність або вміння поводитися. У мові відбивається інтелігентність людини, її вміння точно і правильно мислити, її повага до інших, її охайність у широкому розумінні цього слова.

Д.Лихачов

Тільки той народ може вважати себе здоровим, тільки той народ може впевнено дивитися в свою будущину, всі сфери діяльності якого перейняті його мовою і культурою.

Д.Павличко

Відберіть у народу все – і він усе може повернути, але відберіть мову, і він більше вже не створить її; нову батьківщину навіть може створити народ, але мови – ніколи: вимерла мова в устах народу – вимер і народ.

К.Ушинський

Мова – це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її.

О.Гончар

Народ, що не усвідомлює значення рідної мови для свого вищого духовного життя і сам її покидає й відрікається, здійснює над собою самовбивство.

П.Шафарик

Мова – така ж жива істота, як і народ, що її витворив, і коли він кине свою мову, то вже буде смерть його душі.

Панас Мирний

Ні мертва мова, ні мертва цивілізація ніколи не можуть схвилювати світ.

Б.Шоу

Слово, як і злак хлібний, виростає з тієї землі, на якій живеш і в яку ляжеш.

І.Федоров