Тема 1.4 Формування навичок і прийомів мислення. Види, форми, прийоми розумової діяльності. Основні закони риторики.

1. Мова і мислення.

2. Види, форми, базові операції розумової діяльності.

3. Закони риторики.

Література: 2, 9.

Питання 1. Мова і мислення.

Важко визначити, коли виникла мова, а коли мислення. Що було раніше? Мова чи мислення? Можливо, вони виникли одночасно, а можливо й ні. Олександр Потебня стверджував, що спершу мова підтримувала мислення, зараз вони підтримують один одного, але колись у майбутньому наступить мить, коли мислення відкине мову.

Це лінгвофілософський погляд на історію відносин мови та мислення людства. А як щодо окремої людини?

Щойно народжене немовля криком дає знати про своє існування на цьому світі, з одного боку, цей крик – це страх перед невідомим та незвичним, з іншого боку, дитина навіть не усвідомлює що відбувається навколо. Тому її крик – напівосмислений. Якщо слідувати логіці Фердинанда де Сосюра, то цей крик – це вже мова. Бо мова, за його твердженням, це сукупність знаків, які виражають поняття. Мова – це думка, організована у звуковій матерії. Мова має накинутий характер, ми її отримуємо від наших предків, отже, навіть немовля відразу після народження володіє мовою, правда, поки що недосконало. Крик немовля – це нечітка думка, організована у звуковій матерії, себто разом з немовлям народжується і мова немовля. Для того, щоб закричати, треба мислити, а крик дитини – це не просто крик, у ньому є певний смисл. Тобто мова і мислення людини виникають одночасно, якщо, звичайно, дотримуватись точки зору, що життя людини починається з її народження.

У процесі розвитку особистості мова та мислення підтримують один одного, але на ранній стадії формування особистості мова тягне за собою мислення. На користь цього твердження свідчать наступні факти:

1. Функціонування та роль різних каналів комунікації (Канали комунікації - це засоби, за допомогою яких надсилають повідомлення. Ми пізнаємо світ через мову, через мовні категорії. Людина не народжується сліпою чи глухою.):

• візуальний канал (Очі малюка є повнiстю сформованими вiдразу пiсля народження. Однак зiр є ще недостатнiм. Малюки бачать нечiтко, не здатнi концентрувати погляд, у бiльшостi з них спостерiгається косоокiсть. Iнодi можна помiтити посмикування очних яблук зi сторони в сторону (нiстагм). Все це є нормальними явищами для новонародженої дитини i пояснюється незрiлiстю цих органів.);

• вокальний канал (Новонароджена дитина сприймає шум, реагуючи на нього завмиранням. Вона не вмiє ще впiзнавати, звiдки він іде, i не обертає голови на звук. Але, почувши голос батьків, нiби завмирає, прислуховуючись, i заспокоюється, якщо перед цим кричала.);

• нюховий канал (Уже з народження дитя спроможне за запахом впiзнавати маму. Деякі малята категорично вiдмовляються вiд грудей iншої жiнки i ссуть лише маминi груди.).

2. Численні дослідження.

Лише під кінець третього року життя відбувається “відокремлення” дитини від інших людей і усвідомлення власних зростаючих можливостей і здібностей. Оцінка своїх вчинків стає можливою тільки на основі порівняння своїх вчинків, якостей з можливостями, вчинками, якостями інших, але порівняння спочатку стосується не особистісних якостей, а зовнішніх атрибутів. Поступово змінюється предмет оцінки. Засвоєння норм і правил поведінки стає тою міркою, якою користується дитина в оцінці інших людей.

Звідси можна зробити висновок, що спершу все-таки мова тягне за собою мислення, яке на ранньому етапі розвитку особистості, є нечітким.

У подальшому мова та мислення підтримують один одного, це спостерігається впродовж усього життя людини. Але наступає час, коли мислення відкидає мову, це відбувається, коли людина помирає. Коли людина вже не може рухатись, говорити, чути, коли ще декілька секунд і все, тоді вона ще може мислити, так як немовля при народженні, але розмовляти – ні, у ці останні секунди вже навіть мислення невиразне, мови вже нема.

О.Потебня вважав, що прийде час і мислення відкине мову, і це дійсно станеться, але цей день – це день загибелі людства. Може, колись науковий прогрес досягне такого рівня, що мисленню не треба буде мова і воно відмовиться від неї, але чи не станеться тоді так, що мислення, відкинувши мову, відкине і людину, і тоді ми, господарі на цій землі, станемо її рабами, без мови, мислення, лише самі?

Сьогодні ми визначаємо мислення як процес віддзеркалення в свідомості людини реальної дійсності шляхом синтезу і аналізу всіх пізнавальних процесів. На практиці мислення як окремий психічний процес не існує, воно присутнє у всіх пізнавальних процесах: в сприйнятті, увазі, уяві, пам'яті, мові. Мислення - це єдиний психічний пізнавальний процес, але він реалізується за допомогою ряду підпроцесів, кожний з яких є самостійним і, в той же час, інтегрований з іншими пізнавальними формами. Жодна закономірність не може бути сприйнята безпосередньо органами чуття. Прикладом може служити будь-яка свідома діяльність людини; дивлячись у вікно ми можемо визначити по мокрому даху або калюжам, що був дощ; стоячи на світлофорі чекаємо зелене світло, оскільки усвідомлюємо, що саме цей сигнал служить спонукою до дії. В тому і іншому випадку ми скоюємо розумовий процес, тобто відображаємо істотні зв'язки між явищами зіставляючи факти. Для пізнання недостатньо лише помітити зв'язок між явищами, необхідно встановити, що цей зв'язок є загальною властивістю речей. На цій узагальненій основі людина вирішує конкретні задачі.

Мислення дає відповідь на питання, які неможливо одержати шляхом найпростішого плотського віддзеркалення. Завдяки мисленню людина правильно орієнтується в навколишньому світі, використовуючи раніше одержані узагальнення в новій, конкретній обстановці. Діяльність людини розумна завдяки знанню законів, взаємозв'язків об'єктивної дійсності.