Питання 2. Майстерність публічного виступу.

Виступ перед публікою є невід’ємною частиною професійної діяльності. Залежно від змісту, способу проголошення, мети, призначення розрізняють такі жанри публічних виступів: доповідь, лекція, інформація, звіт, вітання, участь у бесіді, дискусії, виступ на семінарі, під час обговорення. Виступ – це не монологічна мова, а своєрідний діалог оратора й аудиторії (репліки зі сторони слухачів мовчазні, проте лектор їх повинен інтуїтивно відчувати).

Виступ повинен бути: змістовним, доступним, науковим, достовірним, логічним, переконливим, яскравим та емоційним, доброзичливим, лаконічним.

Етапи підготовки до виступу:

• накреслити мету та завдання, даючи відповідь на такі питання:

1. Як заволодіти увагою слухачів?

2. Як ефективно використати свою енергію?

3. Як переконати слухачів?

4. Якого результату я прагну досягти, виголошуючи виступ?

• добір допоміжної інформації:

а) з теоретичних джерел ( статті, книги, словники…);

б) з конкретних фактів життя;

• систематизувати знайдену інформацію, сформулювати власне бачення проблеми.

Композиція публічного виступу:

1. Вступ (10% часу). Під час вступу встановлюється контакт оратора з аудиторією (мотивація, переконання слухачів у необхідності наступної інформації). Початок має бути цікавим, оригінальним (це може бути риторичне запитання, крилата фраза, проблемні завдання, розповідь життєвої ситуації, анекдот). Головне, щоб вступ змусив слухача відволіктися від його думок, переключити увагу на проблему, заради аналізу якої організована розмова. Свідченням вдалого початку є зацікавлені погляди слухачів, спрямовані на оратора.

2. Основна частина. У ній реалізується намічений план розуміння автором проблеми, різні точки зору на дану проблему, докази і порівняння, переконання. Виступ має бути логічним, послідовним, доказовим, проте його не слід перенасичувати цифровими даними, які часто відволікають увагу від головного.. Необхідно користуватися прийомом від простого до складного. Можливі й інші прийоми: від загального до часткового (дедуктивний), від часткового до загального (індуктивний), від супротивного, зіставлення двох думок.

Для забезпечення впливу на аудиторію слід дотримуватися психологічних і логічних пауз(зміна голосу, темпу мовлення, розтягування слів, прискорення, повтор важливих місць, риторичні запитання, використання жестів, міміки).

Під час виступу у слухачів виникають запитання до промовця. Найкраще на початку виступу їх попередити, що запитання слід подавати письмово, а оратор відповідатиме на них після закінчення своєї промови, або ставити усно після виступу.

1. Висновок (5% часу). Підсумок сказаного.

Основні форми відповідей на критичні зауваження слухачів під час виступу:

• “Заведення в глухий кут”. Обравши таку тактику, оратор може використати кілька прийомів. Наприклад, не відповідаючи на зауваження, подякувати і продовжити виступ. Можна попросити слухача повторити зауваження або певні його формулювання. Як правило, йому складно відтворити сказане чітко і зауваження автоматично анулюється. Можна попросити людину, яка зробила зауваження, уточнити певні дані. Наприклад, назвати себе, місце праці й посаду. Часто це заспокоює опонента.

• Інтонаційно-смислове перетрактування зауваження. До нього слід вдатися, якщо більшість аудиторії позитивно сприймає промовця. Тоді повтор зауваження, наприклад, в уповільненому ритмі, може продемонструвати його необґрунтованість і навіть недоречність.

• Прийом “так - ні”. Допомагає не концентрувати увагу слухачів на змісті зауваження. Зауваження надійшло, оратор відповів на нього “так” або “ні”, інцидент вичерпано.

• Нейтралізація зауваження. Стосується провокаційних зауважень. Допомогти може фраза: “Я передбачав таке зауваження. Однак в інтересах присутніх краще продовжити розгляд проблеми” або запитання :“А як би ви поводились на моєму місці?”. В жодному разі не можна переходити від суті зауваження до особистості того, хто його висловив.

• Діалектичні прийоми. Оратор переключає увагу слухачів, переходячи від змісту зауваження до широкого узагальнення. Наприклад, у виступі директора прозвучала теза щодо необхідності проведення нового етапу реорганізації підприємства. Один із слухачів відреагував на це коментарем : “Усі ваші реорганізації тільки колектив лихоманять!” Вдалими у такому разі будуть слова: “Але ці реорганізації спрямовані на підвищення ефективності діяльності підприємства, а отже, й добробуту наших працівників”.

• Жарт. Він ефективно знімає напруження.

Поради, як подолати страх перед аудиторією:

• гарно підготуватися (текст виступу написати так, як ми говоримо, а не так як ми пишемо) ;

• критично самому оцінити свій виступ;

• переконайтеся, що в разі потреби ви зможете легко зорієнтуватися, зазирнувши у записи;

• варто шукати підтримки в аудиторії (привітливі усмішки, схвальні кивки тощо).

Поради щодо жестикуляції під час виступу:

• жести повинні бути мимовільними;

• жестикуляція не повинна бути безперервною;

• жести не повинні відставати від слів;

• урізноманітнюйте жестикуляцію;

• жести повинні відповідати призначенню.

Поради щодо використання голосу:

• постійно тренуйте свій голос;

• пристосуйте свій голос до тієї обстановки, де відбувається спілкування;

• не говоріть надто голосно – це справляє враження агресивності;

• не говоріть надто тихо - це справляє враження, що ви погано володієте матеріалом або ж не впевнені в собі;

• голос слід підвищувати тоді, коли ставите запитання, виявляєте радість чи здивування;

• голос понижуйте тоді, коли хочете когось переконати чи дати відповідь на питання.

Які слова слід виділяти наголосом:

- слова, що виражають сутність думки;

- при зіставленні, протиставленні виділяються обидва слова;

- при поєднанні двох іменників наголошуємо на другому;

- при порівнянні об’єктів виділяється той, з яким порівнюють;

- однорідні слова виділяються наголосом перелічення, частки не, ні інтонаційно не виділяються.

Способи виголошення промови:

1) читання тексту;

2) відтворення по пам'яті з читанням окремих фрагментів (з опорою на текст);

3) вільна імпровізація (експромт).

Читають ті промови, від тексту яких не можна відступити: дипломатичні, урочисті, доповіді і співдоповіді офіційного змісту. Інші види, як правило, вимовляють з опорою на письмову основу. Досить опустити погляд на сторінку, щоб відновити хід викладу, знайти потрібну цифру і т.п. Такий виступ створює враження вільного володіння матеріалом, дає можливість оратору впевнено спілкуватися зі слухачами. У мовця, однак, не завжди є можливість попередньо підготувати текст. Іноді на нарадах, засіданнях, зборах, зустрічах доводиться виступати експромтом. При цьому потрібна велика мобілізація пам'яті, енергії, волі. Імпровізація можлива тільки на базі великих знань, володіння риторичними навичками.

Типи ораторів (за класифікацією С.Ф. Іванової):

1. Раціонально - логічний. Оратори цього типу схильні до аналізу явищ, до міркувань і строгої аргументації своїх і чужих учинків. Їхня підготовка до будь-якого виступу відрізняється послідовним добором і суворою систематизацією матеріалів, обмірковуванням і розробкою докладного плану. Цей виношений план ніби «сидить у них усередині», і оратори під час виступу не користуються ним. Їх часто турбує інше: як зробити свою промову більш яскравою, емоційною, які підібрати приклади, щоб зацікавити аудиторію. «Логіками» найчастіше бувають сангвініки.

2. Емоційно - інтуїтивний. Представники цього типу говорять жагуче, захоплено, пересипаючи свою промову гострими словами, каламбурами, але не завжди можуть устежити за твердою логічною послідовністю промови і «звести кінці з кінцями». План своїх виступів пишуть не завжди, вважаючи, що він їх сковує. Спостерігається збіг емоційного мовного типу з холеричним темпераментом.

3. Філософський. Оратори - «філософи» більш-менш емоційні, схильні до аналізу, іноді бувають дуже організовані у своїй роботі, а іноді без усякої видимої організації розкривають яке-небудь одне питання, добираються до кореня, і раптом, як променем світла, опромінюють усе знайденою ідеєю. Їхня загальна риса - прагнення до дослідження, глибокого осмислення явищ прямо на очах у слухачів, бажання й уміння втягнути в цей процес аудиторію. Найчастіше дану групу складають люди флегматичного темпераменту.

4. Ліричний чи художньо-образний. Глибока емоційність, ліризм, внутрішнє хвилювання, гостра вразливість, проникливість - риси, характерні для цього типу. Найчастіше в основі його - характер витончений, меланхолійний.

Схема аналізу промови

• Яка тема виступу? Чи досягнута його мета? Чи підходить тема аудиторії, чи викликає інтерес?

• Який матеріал використаний у тексті виступу?

• Яка композиція промови? Які методи викладу матеріалу використовуються?

• Чи логічна, чи доказова промова?

• Чи відповідає промова критеріям правильності, точності, виразності, багатства мовлення?

• Який спосіб виголошення промови?

• Чи дотримувався оратор вимоги техніки мовлення?

• Який зовнішній вигляд оратора, чи доречні жести і міміка? Наскільки вільно він тримається перед слухачами?

• Чи встановлений контакт з аудиторією? За допомогою яких засобів?

• Визначте, до якого мовного типу належить оратор.

Контрольні запитання:

1. Що означає знати мову професії?

2. У чому полягає специфіка мовного кодексу фахівця як громадянина?

3. Чому мовні знання – основний компонент професійної підготовки?

4. Чому виникає страх у оратора говорити перед аудиторією?

5. Як правильно підготуватися до публічного виступу?

6. Коли вважається, що виступ був результативним?

7. У чому специфіка майстерності виголошення публічного виступу?

8. Які є основні форми відповідей на критичні зауваження слухачів під час виступу?

9. Які є основні типи ораторів?