Термінологічний словник

Дрфо – це автоматизований банк даних, створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов’язані сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами України.

ЄДРПОУ – це автоматизована система збору, накопичення та обробки даних про підприємства та організації всіх форм власності, а також їх відокремлені підрозділи, створена з метою забезпечення єдиного державного обліку юридичних осіб – платників податків.

Література: 1; 6; 1117.

Тема 3. Облік податкових надходжень Методичні поради до вивчення теми

Для забезпечення контролю повноти та своєчасності розра­хунків платників за податковими зобов’язаннями органи подат­кової служби ведуть оперативний облік податкових платежів.

Облік податкових надходжень (податковий облік) – це діяль­ність органів державної податкової служби на макро- і мікрорів­нях, спрямована на формування інформаційних масивів для здійснення контролю з боку держави за повним і своєчасним надходженням податкових платежів до бюджетів усіх рівнів. Облік податкових надходжень базується на наступних принципах:

1. Політична спрямованість.

2. Науковий підхід та використання зарубіжного досвіду.

3. Ефективність (адекватність грошової оцінки проведеної господарської операції вимогам бухгалтерського і податкового обліку).

4. Перспективність.

На відміну від бухгалтерського (фінансового) обліку, подат­ковий облік фіксує факт проведення господарської операції набагато пізніше, ніж вона реально мала місце. Це пояснюється тим, що в бухгалтерському обліку операції фіксуються за датою їх проведення, а у податковому обліку – наприкінці кожного кварталу з метою їх оподаткування.

Окрім того, до відмінностей між бухгалтерським і податко­вим обліком належить те, що до складу валових витрат (собівартості) у податковому обліку включаються не всі витрати суб’єкта господарювання, зафіксовані у бухгалтерському обліку.

Нарешті, податковий облік стосовно сплати податку на додану вартість (ПДВ) передбачає віднесення до податкового кредиту тільки тих сум, сплачених за товари, роботи, послуги, які можна віднести до валових витрат звітного періоду. Сума ПДВ за іншими операціями – придбання і оплати товарів, вико­нання робіт, надання послуг – покриваються підприємством за рахунок інших джерел і до складу податкового кредиту не включаються. Проте у бухгалтерському обліку вони обов’язково реєструються. Зазначені відмінності впливають на формування кінцевих фінансових результатів: за даними податкового обліку вони часто відрізняються від даних бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

Розмежуванню податкового і бухгалтерського обліку зава­жають:

• недосконалість чинного в Україні законодавства;

• вітчизняна практика, за якою веденням бухгалтерського і податкового обліку займаються один і той же персонал підприємства.

Податковий облік на підприємстві може бути організований за трьома варіантами:

1. Позасистемний – у журналах і книгах реєстрації сплаче­них податків або за допомогою комп’ютерних бухгалтерських програм.

2. На балансових бухгалтерських рахунках – при цьому сутність господарської операції спотворюється, оскільки не співпадає у часі та за сумою з бухгалтерською проводкою.

3. На позабалансових рахунках – вони дозволяють бухгал­теру підприємства мінімізувати (приховувати) податкові вилу­чення.

Кореспонденція рахунків при веденні обліку на балансових бухгалтерських рахунках (другий варіант) ускладнюється, оскільки вимагає використання додаткових, проміжних рахун­ків, які мають назву «фіскальні рахунки».

Таким чином, дані податкового обліку на підприємстві призначені виключно для складання декларацій і розрахунків з метою їх подальшого подання до податкової інспекції.

Органи державної податкової служби з метою обліку нара­хованих і сплачених сум податків відкривають кожному плат­нику особові рахунки за кожним видом платежів, тобто на кожного платника відкривається декілька рахунків відповідно до кількості податків, які він сплачує. Номери особових рахунків платників відповідають їх ідентифікаційним кодам (за ЄДРПОУ та ДРФО). Форма особових рахунків визначається умовами та періодичністю надходження платежів податків (щомісячних, щоквартальних, з наявністю авансових внесків тощо).

У картках особового рахунку відображаються суми нара­хованих і фактично сплачених податків; коштів, повернених платнику, та виводиться сальдо розрахунків з бюджетом і, за необхідності, нараховується пеня.

Суми нарахованих податків вносяться на особові рахунки на підставі документів, які:

• подаються платником (декларації, розрахунки, довідки про авансові платежі);

• готуються податковими органами (рішення керівника податкового органу або його заступника за актами перевірок, угода між платником і податковим органом про надання відстрочення і розстрочення платежу, рішення про скасування відстрочення і розстрочення);

• надходять від контролюючих та інших державних органів (рішення суду, рішення фінансових органів про відстрочення і розстрочення податкових платежів, рішення за актами перевірок інших контролюючих органів).

Дані про фактично сплачені платежі заносяться на особові рахунки на підставі наступних документів, що надходять:

• від органів державного казначейства (відомості про зара­хування платежів до державного бюджету та про повернення зайво сплачених сум; перший примірник реєстру документів за платежами до бюджету; копії розрахункових документів про сплату податкових платежів; корінці прибуткових документів у разі сплати податків готівкою через установи банків);

• від фінансових органів – такі ж види документів, але за податками, що надходять до місцевого бюджету.

Існують певні особливості обліку сум взаємозаліку між платниками податків і державними органами за податковими платежами. Підставою для відображення сум взаємозаліку є:

• протокол, підписаний учасниками взаємозаліку;

• інформація органів державного казначейства або фінан­сового органу;

• відмітка про реєстрацію протоколу у відповідному підрозділі податкових органів;

• наявність у протоколі письмового доручення податкової інспекції на проведення взаємозаліку.

Останнім часом значний обсяг документів подається плат­никами податків у електронному вигляді, що дозволяє приско­рити їх обробку і систематизацію за допомогою автоматизованої інформаційної системи (АІС) податкової служби.

Обов’язковою складовою порядку ведення особових рахунків є їх перевірка податковим органом на предмет правильності облікових операцій. З метою зведеного обліку податкових платежів ведеться реєстр надходжень та повернень у розрізі видів платежів. Реєстр ведеться в автоматичному режимі за всіма платниками і всіма видами податкових платежів, крім податкових надходжень з доходів громадян; при цьому щоденно виводиться загальний підсумок за результатами надходжень і повернень за день.

На макрорівні результати обліку податкових надходжень майже цілковито збігаються з даними бухгалтерського обліку. Облік податкових платежів здійснюється у хронологічному по­рядку, за датою надходжень на рахунки Державного казна­чейства, яке і визначає засади організації ведення такого обліку. Станом на 31 грудня, але не пізніше, ніж за 5 днів до цього строку поточні рахунки податкових надходжень закриваються. Наявні залишки коштів переходять вступним сальдо на наступ­ний рік і в подальшому (у наступному бюджетному році) використовуються за цільовим призначенням для фінансування статей видатків, визначених законом «Про Державний бюджет України».

Облік ведеться по валових показниках за видами податкових платежів у територіальному розрізі без урахування категорій платників та передбачуваних або непередбачуваних взаємороз­рахунків держави з платниками податків (повернення надмірно сплачених сум податків, відшкодування податкового кредиту).

Податковий метод перерозподілу національного доходу є основним у забезпеченні доходів бюджету за нормальних умов. Він полягає у перерозподілі доходів юридичних та фізичних осіб і може здійснюватись лише на підставі чинного зако­нодавства.

Відомо, що як економічна категорія податки виражають відносини між державою та фізичними і юридичними особами з приводу відчуження на користь держави частини їх доходів.

Податки є необхідним елементом централізації частки вар­тості ВВП в бюджеті для оплати державою суспільних благ, засобом перерозподілу цієї вартості між державою та юри­дичними й фізичними особами. Відповідно, податки виконують фіскальну та регулюючу функції. Реалізація податками фіскаль­ної функції забезпечує об’єктивні умови для утворення мате­ріальної основи функціонування суспільства, тобто доходів бюджету. Сутність регулятивної функції полягає у впливі по­датків через встановлення їх елементів (об’єкта оподаткування, суб’єкта оподаткування, джерела сплати податків, ставки податку, пільг тощо) на різні види діяльності їх платників.

Практичне заняття