Критерії прийняття управлінських рішень

Вимоги до критеріїв прийняття управлінських рішень

Вибір критеріїв залежить від мо­делі прийняття управлінських рішень у конкретній ситуації (табл. 3). Відповідно до класифікації, всі критерії прийняття рішень можна розмістити між двома полюсами: повною раціональністю і повною ірраціональністю.

Для будь-якої конфігурації визначальних факторів можна сфор­мулювати вимоги, на які повинен орієнтуватися контролер при роз­робці системи критеріїв прийняття управлінських рішень:

• повна оцінка всіх економічних наслідків прийнятого рішення в короткому й тривалому періодах, виходячи з цілей підприєм­ства (тобто оцінка всіх релевантних результатів);

• відповідність системі цілей підприємства и несуперечність;

• пристосованість до аналізу в умовах невизначеності;

• об'єктивність і доступність вихідних даних;

• універсальність;

• гнучкість (тобто здатність ураховувати зміни, що відбуваються);

• облік специфіки розв'язуваного завдання;

• відповідність особливостям особистості керівника й корпора­тивній культурі підприємства;

• зрозумілість і зручність у використанні;

• вимірність і об'єктивність;

• орієнтація на перспективу, можливість «раннього попередження».

У прийнятті управлінських рішень керівник використовує кількісні і якісні критерії. Якісні критерії визначають індивідуальну специфіку конкретної ситуації, а кількісні є більш універсальною характеристи­кою, тому розглянемо саме кількісні критерії прийняття рішень за найважливішими для будь-якого підприємства питаннями: короткострокове планування виробничої програми; керування матеріальними потоками; вибір між власним виробництвом і закупівлею на стороні; установлення цін на продукцію.

Основні критерії прийняття управлінських рішень

1) Критерії прийняття рішень про обсяг і структуру продукції

Для прийняття рішення про обсяг і структуру продукції необхідно знати вузькі місця виробництва і збуту: недостатній попит на певні види продукції; устаткування, потужність якого нижча, ніж в інших видах устаткування; дефіцитні матеріали; дефіцит робочої сили тощо. При неповному завантаженні потужностей і відсутності вузьких місць як критерій визначення виробничої програми використовують питомий маржинальний прибуток – різницю між ціною продукції (послуг) і змінними витратами на виробництво. До виробничої програми включають усі види продукції (послуг, у яких позитивний питомий маржинальний прибуток).

При наявності на підприємстві одного вузького місця як критерій виступає відносний маржинальний прибуток – частка від розподілу маржинального прибутку кожного виду продукції (послуг) на споживану кількість того виробничого ресурсу, який є вузьким місцем і за яким „конкурують” типи продукції, що випускаються.

Якщо на підприємстві кілька вузьких місць, необхідно визначити від якої вигоди (тобто маржинального прибутку) відмовляється підприємство, коли замість одних видів продукції воно продає інші. Для цього використовують лінійне програмування.

2. Критерії прийняття рішень „купувати або виробляти”.

Вибір критерії залежить від завантаження потужностей і використання ресурсів. Якщо на підприємстві немає вузьких місць (недовантаження), то основним критерієм виступає змінна собівартість плюс додаткова постійна й змінні (релевантні) витрати. Якщо на підприємстві повне завантаження, то критерієм для прийняття рішення „купувати чи виробляти” виступають релевантні витрати на одиницю продукції плюс упущений маржинальний прибуток від виключених з програм продуктів.

Якщо ж на підприємстві є велика кількість вузьких місць, то необхідно прорахувати упущені вигоди, що можливо лише за умов використання апарату лінійного програмування.

3) Рішення про спеціальне замовлення - рішення, пов'язане з розглядом отриманої пропозиції на разовий продаж продукції або надання послуг за ціною, нижчою за звичайну ціну, або навіть нижчою за собівартість. Прийняття такої пропозиції доцільне лише тоді, коли додатковий дохід перевищує додаткові витрати і відсутня загроза деформації ринку. Тому аналіз для прийняття такого рішення передбачає: маржинальний підхід; диференціальний аналіз релевантних витрат і доходів; врахування альтернативних витрат за відсутності вільної потужності; врахування можливих довгострокових наслідків прийняття спеціального замовлення.

4) Рішення про розширення або скорочення сегмента - рішення про розширення або скорочення послуг, виробів, підрозділів та інших сегментів на підставі аналізу їх прибутковості. Аналіз інформації для прийняття таких рішень базується на калькулюванні змінних витрат, визначенні прямих і загальних постійних витрат, зіставленні маржинального доходу.

5) Рішення "продавати чи обробляти далі" - рішення, пов'язане з можливістю реалізації продукції на певній стадії її виробництва або продовження обробки з метою одержання додаткового прибутку. Додаткова обробка продукції (або доповнення спектра послуг) може забезпечити нові риси або функції продукції (або гнучкість чи якість послуг) й реалізацію її за більш високою ціною. Наприклад, підприємство може розглядати альтернативу: реалізувати урожай помідорів чи направити частину врожаю на переробку з метою виготовлення томатного соку. Ще одним варіантом рішення "продавати чи обробляти далі" є рішення щодо дефектної продукції: продати її зі знижкою чи усунути дефекти й реалізувати цю продукцію за звичайною ціною.

6) Рішення при ціноутворенні. Залежить від цілей та завдань ціноутворення. Основні критерії прийняття рішень при ціноутворенні: собівартість, ціни конкурентів, ціни товарів-замінників, унікальні достоїнства продукції. Проте, окрім ціни на обсяги реалізації можуть впливати і інші фактори: продукція не задовольняє споживача за якістю; споживача не задовольняють строки виконання замовлення; споживач не знає про існування іншого товару; споживача не влаштовують умови оплати. Усі розрахунки повинні вироблятися на основі аналізу беззбитковості.