Глава 18. Полісутність Homo серед спокус глобалізації

На перший погляд, ідея глобалізації є найвагомішим ствердженням класично-репрезентаціоністських уявлень про людську сутність. Єдине людство – та тотожне осердя кожного з його репрезентантів – хіба то не є глибинно закономірним. Насправді ж ситуація набагато складніша...

Хоча будь-який кількісний вимір людської історії є вельми умовним і не вартим фетишизації, початок третього тисячоліття нового літочислення гідний пильної уваги принаймні тому, що нині кожен із нас переживає відчуття величезної співпричетності різних регіонів планети й різних діянь, котрі чиняться на їх теренах. Ще у першій половині тільки-но минулої доби Арнольд Тойнбі зафіксував небачену універсалізацію фомадянського самоусвідомлення ("все-світність історії"). Після Чорнобилю та Манхеттена стає очевидним також увсесвітнення запропонованої англійським мисленником концептуальної схеми "Відповіді-на-Виклик" – її поширення із засобу генези різних цивілізацій до умови виживання сучасного людства. Увсесвітнюється економіка, увсесвіт-нюються інші вияви людського життя: все, що є в них доброго – проте увсесвітнюється й лихе, і ось ми вже чуємо не тільки про глобальні екологічні негаразди, але й про глобалізацію тероризму та про глобальну війну з цим явищем.

...Людина усвідомлює буття в цілому, саму себе й свої межі. У всіх напрямах відбувається перехід до універсальності. Переглядаються всі традиційні світоуявлення, звичаї й умови. Випробовуються найсуперечливіші можливості. Точиться духовне змагання, що в ньому кожен намагається переконати іншого, повідомляючи йому свої ідеї, обгрунтування, свій досвід. Все це живить неспокій і плинність, які межують із духовним хаосом. Перед людиною відкривається жах світу та власна безпорадність. Стоячи над прірвою, вона задається радикальними питаннями, вимагає вивільнення й спасіння. Усвідомлюючи власні межі, вона ставить перед собою вищі цілі, пізнає абсолютність у глибинах самосвідомості й у глибинах трансцендентного світу... Окреслена світоглядно-екзистенційна ситуація є не чим іншим, як переказом виокремленого Карла Ясперсом ознак "вісьового часу", себто, духовного процесу, котрий відбувався між 800 та 200 pp. до н. є. Чи не нагадує вона, принаймні, своєю строкатістю і суперечливістю, нашого бентежного сьогодення? Чи не придасться вона для осмислення здобутків та больових точок процесу глобалізації?

Бо ж усі вони – і плюси, й мінуси – акумулюються у типові людини та в її ставленні до світу. Саме тому в одній філософсько-антропологічній праці, виданій київськими дослідниками кілька років тому і присвяченій феноменові ноосфери, слушно наголошується, що проблема людини та сукупність глобальних проблем – одна й та сама реальність. Полісутність Homo – чи не найболючіша в окресленому проблемному діапозані.

323

Особливої ваги набуває тут питання про взаємодію різних складових процесу успадкування людством тих або тих властивостей. Приміром, сучасна наука виокремлює поряд із успадкуванням генетичним – так зване меметичне, відповідно, поряд із генетичною – меметичну еволюцію, пов'язану із культурними здобутками людства. Виявляється, меметична еволюція на кілька порядків швидша й ефективніша, ніж генетична: упродовж останніх десятків тисяч років людина на генетичному рівні майже не змінювалася, тоді як її культура мала значний розвиток. Пристосування Homo до середовища за допомогою ДНК ставали не менш ефективними. Людина освоювала середовище, завдячуючи діяльнішим, трудовим, культурним мемам, які фіксувалися у знаряддях праці, у навичках координації групових дій, у суспільних нормах, що забезпечують існування колективів, у технологіях навчання тощо. Дослідники виокремлюють три основних первісних меми: "небезпека" (наслідок – гнів або страх, голод тощо), "їжа", "секс" (наслідок жадання); меми похідні – "криза", "випадок", "висновок", "погрози", "проблеми". Дослідження алгоритмів діяльності людини на цих рівнях має чималу значущість для поглиблення уявлень про сутнісні властивості Homo (останніми роками у вітчизняній науці також почалися подібні дослідження (див., зокрема, цікаві розвідки та переклади з цього приводу Анатолія Щербини, зокрема, у журналі "Філософська думка" за 2005 рік). Чи не найболючішою точкою таких досліджень є, на мою думку, з'ясування можливих меж та організмічних наслідків окресленого переважання мемів над мемами.

Приміром, "консерватизм" ДНК – звісно, "мовчазний" та "лабільний", чи він, можливо, очікуваний?] (І якою є міра тієї очікуваності?). Можливо, він тихий, але нездоланний, як оті "малі сили" речовинності буття, про які мовлять Р. Музиль, А. Платонов, Й. Бродський... ,