- •Глава 1. Антропогенеза триває (Три способи рецепції феноменології: м. Мамардашвілі, м. Пруст, г. Башляр) ....32
- •Глава 3. "Від Деміурга – до комахи" (Феноменологія в Дрогобичі: "полісутнісні перевтілення"у б. Шульца ..........72
- •Глава 4. Темпоральна та "речовиннісна" насиченість новітніх літературних есенційно-екзистенційних пошуків (ю. Андрухович та ін.) ………………………………………………………………………………98
- •Глава 5. Полісутнісний зміст мистецько-фенеменологічного "повернення до самих предметів" .........................118
- •Глава 16. Сутнісна значущість "ендотгшних підвалин " людського в сучасній психології та психотерапії ..........301
- •Глава 17. Людська сутність у валеологічному вимірі...........................312
- •Глава 18. Полісутність Homo серед спокус глобалізації.......................323
- •Глава 19. Від "родовоїусезагальності" до "тотальності індивідуальної екзистенції" (Гегель, к'єркегор, ж.-п. Сартр, в. Шинкарук)......................336
- •Глава 20. Від моносутності до полісутності.........................................351
- •Пролегомен
- •Замість вступу homo viator est?
- •1.1. "Освоєння світу" як шлях
- •1.2. Шлях та "дистанція", необхідна для саморефлексії
- •1.4. Сакральне та профанне мандрування
- •1.5. "Мандрівницький невроз"
- •1.6. Зустрічі-на-шляху
- •1.7. Інше як чуже на моєму шляху. Проблема взаємоповаги
- •1.8. Оповідь як спосіб осягнення сутнісної значущості шляху
- •1.9. Архетипи шляху та оберега в українській культурній традиції
- •Розділ 1. Феноменологізація антропологічної рефлексії у XX столітті. Філософія versus література
- •Глава 1. Антропогенеза триває (Три способи рецепції феноменології: m. Мамардашвілі, m. Пруст, г. Башляр)
- •1.1. Антропологія пізнання як актуалізація особистісного самоусвідомлення у Всесвіті (Пруст – Мамардашвілі)
- •1.2. Антропологізована епістемологія як феноменологічна "раціопоетика" (г. Башляр)
- •1.3. Погляд "божого шпигуна" на світ (Пруст – Мамардашвілі)
- •1.4. Антропогенеза триває... (м. Мамардашвілі)
- •Глава 2. Сутність як "щось дуже маленьке, але дуже міцне". Антропологічна насиченість літературно-феноменологічних уподобань й. Бродського
- •2.1. Поетична візія "справжнього масштабу речей"
- •2.2. Дискредитація антропоцентричної зарозумілості
- •2.3. Ще десять паралелей між поетикою та феноменологією
- •2.4. Урівноваженість сутнісних уподобань поета
- •Глава 3. "Від Деміурга – до комахи" (Феноменологія в Дрогобичі: "полісутнісні перевтілення" у б. Шульца)
- •3.1. Мистецька "феноменологія першобачення"
- •3.2. Епохальні події екзистенції
- •3.3. Світложиггєдайність мистецького світовідчування
- •3.4. Антропорятівна функція "зворотного часу"
- •3.5. Буття – "схованка" незнаних ще форм життя?
- •3.6. "Образи-концепти" полісутнісної людини та світу
- •Глава 4. Темпоральна та "речовиннісна" насиченість новітніх літературних есенційно-екзистенційних пошуків (ю. Андрухович та ін.)
- •4.1. Антропологічна криза як сутнісна деградація
- •4.2. Самоцінність "теперішнього" та його невід'ємність від "пам'яті-плюс-надії"
- •4.3. Пам'ять як спосіб "вивищення" окремого індивіда (ю. Андрухович – м. Пруст)
- •Глава 5. Полісутнісний зміст мистецько-феноменологічного "повернення до самих предметів"
- •5.1. "Ресологізація" філософування
- •5.2. Мистецтво як "охоплення" сутностей у речах
- •5.3. Порядок речей як символ "угаразденості" або "неугаразде-ності" людського світу
- •Розділ 2. Екзистенціалізація людинознавчого есенціалізму та перші сумніви щодо принципу сутнісної ієрархії у класичній філософії
- •Глава 6. Б. Паскаль: дилема есенційного та екзистенційного
- •6.1. Особистісно-екзистенційне самоспостереження як аргумент супроти есенціалізму
- •6.2. "Стежкою б. Паскаля": ф. Ніцше
- •Глава 7. Антропологічна рефлексія Канта: діалог ригоризму та толерантності
- •7.1. Людська сутність у контексті "позірної моральної досконалості"
- •7.2. Руссоїзм – шлях до адекватного розуміння прав людини
- •7.3. Діалог, суть якого – переростання "антропомінімумів" у "антропомаксими"
- •Глава 8. Феномен "антропологічного підпілля" у г. Сковороди
- •8.1. "Серцеві печери" та турбота про себе
- •8.2. Турбота про себе – риса самодостатньої, неущербної особистості
- •Розділ 3. Спалахи "неевклідової рефлексивності"
- •Глава 9. Органічне спотворення "підпілля" у ф. Достоєвського та відкриття "межового досвіду" антропологічної рефлексії
- •9.1. "Онто-" та "психологіка" ресентименту
- •9.2. "Нерозумність розумного?"
- •9.3. У лабіринтах "межового досвіду"
- •Глава 10. Сміх супроти відчаю підпілля
- •10.1. Сміх – особлива форма критичної рефлексії?
- •10.2. Сміх як засіб самопорятування людини
- •10.3. Онтологічні передумови сміху
- •Глава 11. Спроба альтернативи "глухим кутам" європейської антропологічної рефлексії: американський прагматизм (брати у. Та г. Джеймси, р. Рорті)
- •11.1. "Новий світ" – нова філософія...
- •11.2. Світ, відповідний темпераменту філософа
- •11.3. Соціо-особистісні витоки ідеї "плюралістичного Всесвіту"
- •11.4. Філософська спадкоємність прагматизму
- •11.5. Методологема "сумніву-віри" contra гіперактивізму Homo
- •11.6. Плюралізм раціональностей
- •Глава 12. Від межової ієрархії до гетерархії сутностей: антропологічна "подорож" р. Музиля, а. Платонова та ін.
- •12.1. Глухокутність протиставлення "буденне – вселенсько-сутнісне"
- •12.2. "Зяючі вершини" "котлованових максимів ". Безґрунтовність та "нестача речовини існування"
- •12.3. "Мерехтливість" посутніх властивостей пересічного індивіда: загроза чи порятунок?
- •Глава 13. Посутні властивості людини з огляду на достатність "речовини існування"
- •13.1. Домінування "живих сил" буття
- •13.2. Взаємодія складових "речовинності існування"
- •13.3. Можливість розузгодженості складових речовинності існування. "Чуттєво-надчуттєве" та власне плоть
- •13.4. Речовина існування та симулякри "безтілесності"
- •Глава 14. Родова бівалентність людини як вияв розмаїття "порядків буття"
- •14.1. Пастка родової всезагальності
- •14.2. Перспективність "родобівалентних" прозрінь л. Фейербаха
- •14.3. Фемінізм у контексті "десублімації": виправданість та межі
- •14.4. Інші вияви родової окремішності, споріднені зі статевою
- •Глава 15. "Сутнісні мандри" дитинства
- •15.1. Чи є "преекзистенціальна" стадія у розвитку особистості?
- •15.2. Неущербна "протоісторія". Атмосфера. Материнське і батьківське начала
- •15.3. Частково-ущербна "протоісторія". Материнська ресентиментність і батьківська компенсація
- •15.4. Батьківська ресентиментність і материнська компенсація
- •15.5. Обопільно-ущербна "протоісторія" та сублімативне її подолання
- •15.6. Творчість як сублімація ущербності "протоісторії"
- •15.7. Підпільна "протоісторія" без компенсації та її квазисублімація в "апофеозі зла" Жана Жане
- •Глава 16. Сутнісна значущість "ендогамних підвалин" людського в сучасній психології та психотерапії
- •16.1. Плюралізм сутнісних факторів. "Макро-" та "мікроендо-тимне"
- •16.2. Екзистенціальна психологія та психотерапія у пошуках сутнісних властивостей людини
- •16.3. Конкретні вияви екзистенціал-есенціалій, виокремлених гуманістичною психотерапією
- •Глава 17. Людська сутність у валеологічному вимірі
- •17.1. Медицина віч-на-віч зі стражданням як "останнім притулком одиничного"
- •17.2. Страждання, хвороба, смерть – на людському шляху чи на його "узбіччі"?
- •17.3. Ставлення до страждання на різних вікових етапах
- •17.4. Спільний життє-смертний простір як реальність людського способу буття
- •Глава 18. Полісутність Homo серед спокус глобалізації
- •18.1. Амбівалентність глобалізації
- •18.2. Парадоксальність діяльнісного самоствердження
- •18.3. Межі цілеінструменталізму та антропоцентризму
- •18.4. Глобалізація у царині "симулякрів"
- •Розділ 4. Спроба загальнотеоретичного погляду на відмінності образів людини у класичній та сучасній антропологічній рефлексії
- •Глава 19. Від "родової усезагальності" до "тотальності індивідуальної екзистенції" (Гегель, к'єркегор, ж.-п. Сартр, в. Шинкарук)
- •19.1. Редукціоністський синдром
- •19.2. Сутнісне: альтернатива "високих нот" та "муніципальних доброчесностей"
- •19.3. Комунікативна раціональність як засіб подолання раціоцентризму
- •Глава 20. Від моносутності до полісутності
- •20.1. Етап тяжіння до "найпершосутності"
- •20.2. Антиномійні першосутності
- •20.3. Відмова від першосутності на користь існування, котре передує сутності
- •20.4. Колізії "відчужуваної сутності"
- •20.5. Відмова від есенції навіть як "вторинної" щодо екзистенції
- •20.6. Принцип відкритого питання
- •Глава 21. Перевтілені сутнісні властивості Homo y контексті антрополого-рефлексивних замірів м. Шелера
- •21.1. Розмаїття екзистенційно-есенційного: "надсублімація" чи "урівноваження"?
- •21.2. Про підпільно-компенсаторські способи сутнісного самоствердження: антрополого-рефлексивна потуга відкриття ресентименту
- •Глава 22. Проблема сутнісного самоздійснення людини в царині "симулякрів"
- •22.1. "Хитрість розуму" чи "хитрість безуму"?
- •22.2. Симулякровий фетишизм – антропологічний виклик сьогодення
- •22.3. "Лабіринти" сутнісного самоствердження як "лабіринти" свободи
- •Глава 23. Стислі висновки: "сірим по сірому"
- •23.1. Методологічна метаморфоза уявлень про людину
- •23.2. Глухокутність людинознавчих інваріантних ситуацій
- •23.3. Промінчики надії на подолання глухих кутів
- •Розділ 5. Значущість антропологічної рефлексії для сучасних педагогічних практик глава 24. Проблеми педагогіки у світлі сучасної філософської антропології
- •24.1. Турбота про себе та соціальна адаптація індивіда
- •24.2. Спроба виокремлення наріжних антропологем самозлагоди
- •24.3. Антрополого-педагогічний зміст феноменів свободи, самості, зустрічі
- •Глава 25. Про особливості освітянського заломлення, – філософсько-антропологічної рефлексії
- •25.1. Путівці поняття "рефлексія" у тоталітарній свідомості. Пастка "масовізованої рефлексії"
- •25.2. Рефлексія у координатах ієрархізованої та неієрархпованої культур навчання
- •25.3. Ціна "прощання" з позитивними антропологемами
- •25.4. Про нагальність рефлексивної розважливості або чи радили б с. К'єркегор та ф. Ніцше, аби їх зробили обов'язковими для шкільних програм
- •Постлегомен
1.2. Шлях та "дистанція", необхідна для саморефлексії
Ситуація "Я-тут-тепер" малозбудлива. Набагато збудливіша ситуація "Я-рухаюсь-до-Іншого": хай то буде рух не екстравертний, а суто інтровертний. Хоча, повинен визнати на підставі самоспостережень – досить сісти у вагон електрички або авто і побачити мигтіння предметів за вікном під час руху, як уява почина працювать інтенсивніше. Ти спрямовуєш її на те (того), до чого (кого) прагнеш дістатися, а чи на те (того), од чого (кого) віддаляєшся, потім на себе самого, згодом починаєш усвідомлювати, що простуєш від себе (одно-
12
го) до себе ж таки (але іншого). Ще згодом відчуваєш, що опинився на певній дистанції від свого щойноминувшого. Досі дистанція була тільки стосовно "май-буття", вона чимдалі зменшується, зате щобільшає дистанція стосовно "від-буття". Раптом – те, від чого ти віддаляєшся, умасштабнюється, все малоістотне відступає на другий план, все істотне більшає, увиразнюється, ти ніби чуєш якийсь поклик власної долі, а те, що в ній збулося, стає щовагомішим. Пам'ятаєте, у пісні О. Пахмутової й М. Добронравова: і стають безглуздими образи. Чому так? – "Пафос дистанції!" – казав, здається, Гегель.
До речі, саме у цього мислителя знаходимо вражаючий образ шляху, котрим простує суб'єкт світосприймання: він рухається до нового предмета, а отже – до нового сприймання. Через що той рух і стає продуцентом оновлення людського досвіду. Гегелівський "Вступ" до "Феноменології духу" завершується розмірковуваннями про цей шлях – щоправда, на прикладі накопичення пізнавального досвіду. Втім, у сучасних філософсько-антропологічних та культурологічних розвідках, починаючи з красномовного образу-концепту Ф. Ніц-ше про "криві шляхи", якими ходак досягає своєї мети (Ніцше Ф. Так казав Заратустра. – К., 1993. – С. 293), а також образу селянина, який, будучи напідпитку, рухається до Бога, хилитаючись то вліво, то вправо (цей образ витворено М. Шелером під впливом І. Канта), шлях постав як універсальний спосіб людського світосприймання. Зокрема, в "Лекціях про Пруста" Мераба Мамар-дашвілі переконливо показано, що "топологія шляху" – то універсальний ар-хетип людського світосприймання, незалежно від його конкретного наповнення: є то мислення вченого, уява художника чи переживання пересічного перехожого, котрий простує вулицями міста, де вже колись бував – реально або всього лиш у власній уяві.
1.3. Homo-Hidden
" Чи не тому М. Мамардашвілі кваліфікує сузір'я Прустівських романів "У пошуках втраченого часу", котре започатковує прикметний рух "На Сванову сторону" (назва твору, що відкриває той цикл) як образ подорожі особливого штибу – певних внутрішніх мандрів, задля яких можна й не переміщуватися в просторі? Подібне внутрішнє подорожування філософ знаходить також у "Божественній комедії" Данте, коли, "пройшовши півжиття земного", герой опиняється "у похмурім лісі", себто – стає перед потребою "розібратися із самим собою" (Лекція 1).
Чому виникає потреба у такій, нехай символічній мандрівці? Імануїл Кант відповів би, що вона необхідна, аби "обдурити брехуна у собі". Кого ми "дуримо" у собі в даному разі? – Ліниве створіння, відповідає М. Мамардашвілі, котре зручно облаштувалося в житті й не бажає пильно вдивлятися у світ та у самого себе. Людина здебільшого живе у зручності звичного. А ось у Сальва-дора Далі є картина, де зображено чоловіка, який ледь підіймає край моря, по-
13
верхню моря. А що він, той чоловік, може побачити, коли уважненько вдивиться у приховане покривалом звичного? Якщо врахувати, що для міфологічної свідомості (принаймні, слов'янської) море – то здебільшого місцеперебування численних негативних персонажів ("дванадцяти лихоманок"!), висновок однозначний. – Людина побачить те, щодо чого досі обманювалася.
Виявляється, тема омани є наскрізною у Марселя Пруста, і омана тотожна тут звичці, звичному світові. Та ж подорож, тема котрої є також наскрізною у письменника, за влучною кваліфікацією М. Мамардашвілі, символізує шлях, який "чиниться на плечах розпізнаної омани" (Лекція 2). І потрібен цей шлях задля того, аби побачити за звичним – незвичне.
Аби проілюструвати цю антропологему, переловім одну особливість, пов'язану з ситуаціями, у яких здебільшого перебував видатний вітчизняний мандрівник Микола Миклухо-Маклай. Майже кожне знайомство з новою архаїчною спільнотою не обходилося без виявів її настороженості, а то й ворожості щодо чужинця. Аби не провокувати ще більшої агресивності, М. Миклухо-Маклай майже ніколи не брав ніякої зброї (гамуючи, звісно ж, свою природну потребу у безпеці). Це стимулювало відповідну зворотну реакцію. Причина була, однак, не тільки в цьому, але й, визнає сам мандрівник, у його непевності щодо себе: "Як я поведуся, коли мені погрожуватимуть, маючи у кишені револьвер, чи не схоплюся інстинктивно за нього?" На щастя і даний антропологічний експеримент" був вдалим.
Але чи не засвідчує подібний експеримент, що, стикаючись із незнайомим,незвичним, ми щоразу перевіряємо уявлення про власну вдачу та вдачу іншої людини. Відтак, чи не випробовуємо ми, чи не уточнюємо уявлення про власну сутність та сутність іншого?
Без цього випробування вона (сутність) існує "в собі", залишаючись "Німою".
Поет Й. Бродський у 1972 році вжив, услід за Робертом Лоуеллом, прикметну антропологічну формулу щодо Homo-Hidden? (істоти, яка ховається), слушно вважаючи цю властивість також особливістю нової сучасної людини.
Справді, зважаючи на вражаючу масовизацію цього антропологічного типу, у якого, здавалось би, вже не залишилося ніякої таїни, нічого неопрозоре-ного, можна передбачати, що спротив такому опрозоренню наростатиме.
Ми бачимо, образ мандрівної істоти пронизує багато уявлень про людину, що виникали у XX столітті у феноменологічній філософії та близькій до неї літературі.
Цим образом наснажено також чимало розмірковувань про Homo y науковій фантастиці. Можливість зустрічі з інопланетними істотами та спроби уявити їхню схожість і відмінність від нас віддавна бентежать уяву як літераторів, так і пересічних людей. "Комплекс НЛО", внадившись у сучасну масову свідомість, залишається в ній невипадково. Його живить, на моє переконання, не так тяжіння до Чуда, як тяжіння Homo до осягнення власної сутності.
14