- •Глава 1. Антропогенеза триває (Три способи рецепції феноменології: м. Мамардашвілі, м. Пруст, г. Башляр) ....32
- •Глава 3. "Від Деміурга – до комахи" (Феноменологія в Дрогобичі: "полісутнісні перевтілення"у б. Шульца ..........72
- •Глава 4. Темпоральна та "речовиннісна" насиченість новітніх літературних есенційно-екзистенційних пошуків (ю. Андрухович та ін.) ………………………………………………………………………………98
- •Глава 5. Полісутнісний зміст мистецько-фенеменологічного "повернення до самих предметів" .........................118
- •Глава 16. Сутнісна значущість "ендотгшних підвалин " людського в сучасній психології та психотерапії ..........301
- •Глава 17. Людська сутність у валеологічному вимірі...........................312
- •Глава 18. Полісутність Homo серед спокус глобалізації.......................323
- •Глава 19. Від "родовоїусезагальності" до "тотальності індивідуальної екзистенції" (Гегель, к'єркегор, ж.-п. Сартр, в. Шинкарук)......................336
- •Глава 20. Від моносутності до полісутності.........................................351
- •Пролегомен
- •Замість вступу homo viator est?
- •1.1. "Освоєння світу" як шлях
- •1.2. Шлях та "дистанція", необхідна для саморефлексії
- •1.4. Сакральне та профанне мандрування
- •1.5. "Мандрівницький невроз"
- •1.6. Зустрічі-на-шляху
- •1.7. Інше як чуже на моєму шляху. Проблема взаємоповаги
- •1.8. Оповідь як спосіб осягнення сутнісної значущості шляху
- •1.9. Архетипи шляху та оберега в українській культурній традиції
- •Розділ 1. Феноменологізація антропологічної рефлексії у XX столітті. Філософія versus література
- •Глава 1. Антропогенеза триває (Три способи рецепції феноменології: m. Мамардашвілі, m. Пруст, г. Башляр)
- •1.1. Антропологія пізнання як актуалізація особистісного самоусвідомлення у Всесвіті (Пруст – Мамардашвілі)
- •1.2. Антропологізована епістемологія як феноменологічна "раціопоетика" (г. Башляр)
- •1.3. Погляд "божого шпигуна" на світ (Пруст – Мамардашвілі)
- •1.4. Антропогенеза триває... (м. Мамардашвілі)
- •Глава 2. Сутність як "щось дуже маленьке, але дуже міцне". Антропологічна насиченість літературно-феноменологічних уподобань й. Бродського
- •2.1. Поетична візія "справжнього масштабу речей"
- •2.2. Дискредитація антропоцентричної зарозумілості
- •2.3. Ще десять паралелей між поетикою та феноменологією
- •2.4. Урівноваженість сутнісних уподобань поета
- •Глава 3. "Від Деміурга – до комахи" (Феноменологія в Дрогобичі: "полісутнісні перевтілення" у б. Шульца)
- •3.1. Мистецька "феноменологія першобачення"
- •3.2. Епохальні події екзистенції
- •3.3. Світложиггєдайність мистецького світовідчування
- •3.4. Антропорятівна функція "зворотного часу"
- •3.5. Буття – "схованка" незнаних ще форм життя?
- •3.6. "Образи-концепти" полісутнісної людини та світу
- •Глава 4. Темпоральна та "речовиннісна" насиченість новітніх літературних есенційно-екзистенційних пошуків (ю. Андрухович та ін.)
- •4.1. Антропологічна криза як сутнісна деградація
- •4.2. Самоцінність "теперішнього" та його невід'ємність від "пам'яті-плюс-надії"
- •4.3. Пам'ять як спосіб "вивищення" окремого індивіда (ю. Андрухович – м. Пруст)
- •Глава 5. Полісутнісний зміст мистецько-феноменологічного "повернення до самих предметів"
- •5.1. "Ресологізація" філософування
- •5.2. Мистецтво як "охоплення" сутностей у речах
- •5.3. Порядок речей як символ "угаразденості" або "неугаразде-ності" людського світу
- •Розділ 2. Екзистенціалізація людинознавчого есенціалізму та перші сумніви щодо принципу сутнісної ієрархії у класичній філософії
- •Глава 6. Б. Паскаль: дилема есенційного та екзистенційного
- •6.1. Особистісно-екзистенційне самоспостереження як аргумент супроти есенціалізму
- •6.2. "Стежкою б. Паскаля": ф. Ніцше
- •Глава 7. Антропологічна рефлексія Канта: діалог ригоризму та толерантності
- •7.1. Людська сутність у контексті "позірної моральної досконалості"
- •7.2. Руссоїзм – шлях до адекватного розуміння прав людини
- •7.3. Діалог, суть якого – переростання "антропомінімумів" у "антропомаксими"
- •Глава 8. Феномен "антропологічного підпілля" у г. Сковороди
- •8.1. "Серцеві печери" та турбота про себе
- •8.2. Турбота про себе – риса самодостатньої, неущербної особистості
- •Розділ 3. Спалахи "неевклідової рефлексивності"
- •Глава 9. Органічне спотворення "підпілля" у ф. Достоєвського та відкриття "межового досвіду" антропологічної рефлексії
- •9.1. "Онто-" та "психологіка" ресентименту
- •9.2. "Нерозумність розумного?"
- •9.3. У лабіринтах "межового досвіду"
- •Глава 10. Сміх супроти відчаю підпілля
- •10.1. Сміх – особлива форма критичної рефлексії?
- •10.2. Сміх як засіб самопорятування людини
- •10.3. Онтологічні передумови сміху
- •Глава 11. Спроба альтернативи "глухим кутам" європейської антропологічної рефлексії: американський прагматизм (брати у. Та г. Джеймси, р. Рорті)
- •11.1. "Новий світ" – нова філософія...
- •11.2. Світ, відповідний темпераменту філософа
- •11.3. Соціо-особистісні витоки ідеї "плюралістичного Всесвіту"
- •11.4. Філософська спадкоємність прагматизму
- •11.5. Методологема "сумніву-віри" contra гіперактивізму Homo
- •11.6. Плюралізм раціональностей
- •Глава 12. Від межової ієрархії до гетерархії сутностей: антропологічна "подорож" р. Музиля, а. Платонова та ін.
- •12.1. Глухокутність протиставлення "буденне – вселенсько-сутнісне"
- •12.2. "Зяючі вершини" "котлованових максимів ". Безґрунтовність та "нестача речовини існування"
- •12.3. "Мерехтливість" посутніх властивостей пересічного індивіда: загроза чи порятунок?
- •Глава 13. Посутні властивості людини з огляду на достатність "речовини існування"
- •13.1. Домінування "живих сил" буття
- •13.2. Взаємодія складових "речовинності існування"
- •13.3. Можливість розузгодженості складових речовинності існування. "Чуттєво-надчуттєве" та власне плоть
- •13.4. Речовина існування та симулякри "безтілесності"
- •Глава 14. Родова бівалентність людини як вияв розмаїття "порядків буття"
- •14.1. Пастка родової всезагальності
- •14.2. Перспективність "родобівалентних" прозрінь л. Фейербаха
- •14.3. Фемінізм у контексті "десублімації": виправданість та межі
- •14.4. Інші вияви родової окремішності, споріднені зі статевою
- •Глава 15. "Сутнісні мандри" дитинства
- •15.1. Чи є "преекзистенціальна" стадія у розвитку особистості?
- •15.2. Неущербна "протоісторія". Атмосфера. Материнське і батьківське начала
- •15.3. Частково-ущербна "протоісторія". Материнська ресентиментність і батьківська компенсація
- •15.4. Батьківська ресентиментність і материнська компенсація
- •15.5. Обопільно-ущербна "протоісторія" та сублімативне її подолання
- •15.6. Творчість як сублімація ущербності "протоісторії"
- •15.7. Підпільна "протоісторія" без компенсації та її квазисублімація в "апофеозі зла" Жана Жане
- •Глава 16. Сутнісна значущість "ендогамних підвалин" людського в сучасній психології та психотерапії
- •16.1. Плюралізм сутнісних факторів. "Макро-" та "мікроендо-тимне"
- •16.2. Екзистенціальна психологія та психотерапія у пошуках сутнісних властивостей людини
- •16.3. Конкретні вияви екзистенціал-есенціалій, виокремлених гуманістичною психотерапією
- •Глава 17. Людська сутність у валеологічному вимірі
- •17.1. Медицина віч-на-віч зі стражданням як "останнім притулком одиничного"
- •17.2. Страждання, хвороба, смерть – на людському шляху чи на його "узбіччі"?
- •17.3. Ставлення до страждання на різних вікових етапах
- •17.4. Спільний життє-смертний простір як реальність людського способу буття
- •Глава 18. Полісутність Homo серед спокус глобалізації
- •18.1. Амбівалентність глобалізації
- •18.2. Парадоксальність діяльнісного самоствердження
- •18.3. Межі цілеінструменталізму та антропоцентризму
- •18.4. Глобалізація у царині "симулякрів"
- •Розділ 4. Спроба загальнотеоретичного погляду на відмінності образів людини у класичній та сучасній антропологічній рефлексії
- •Глава 19. Від "родової усезагальності" до "тотальності індивідуальної екзистенції" (Гегель, к'єркегор, ж.-п. Сартр, в. Шинкарук)
- •19.1. Редукціоністський синдром
- •19.2. Сутнісне: альтернатива "високих нот" та "муніципальних доброчесностей"
- •19.3. Комунікативна раціональність як засіб подолання раціоцентризму
- •Глава 20. Від моносутності до полісутності
- •20.1. Етап тяжіння до "найпершосутності"
- •20.2. Антиномійні першосутності
- •20.3. Відмова від першосутності на користь існування, котре передує сутності
- •20.4. Колізії "відчужуваної сутності"
- •20.5. Відмова від есенції навіть як "вторинної" щодо екзистенції
- •20.6. Принцип відкритого питання
- •Глава 21. Перевтілені сутнісні властивості Homo y контексті антрополого-рефлексивних замірів м. Шелера
- •21.1. Розмаїття екзистенційно-есенційного: "надсублімація" чи "урівноваження"?
- •21.2. Про підпільно-компенсаторські способи сутнісного самоствердження: антрополого-рефлексивна потуга відкриття ресентименту
- •Глава 22. Проблема сутнісного самоздійснення людини в царині "симулякрів"
- •22.1. "Хитрість розуму" чи "хитрість безуму"?
- •22.2. Симулякровий фетишизм – антропологічний виклик сьогодення
- •22.3. "Лабіринти" сутнісного самоствердження як "лабіринти" свободи
- •Глава 23. Стислі висновки: "сірим по сірому"
- •23.1. Методологічна метаморфоза уявлень про людину
- •23.2. Глухокутність людинознавчих інваріантних ситуацій
- •23.3. Промінчики надії на подолання глухих кутів
- •Розділ 5. Значущість антропологічної рефлексії для сучасних педагогічних практик глава 24. Проблеми педагогіки у світлі сучасної філософської антропології
- •24.1. Турбота про себе та соціальна адаптація індивіда
- •24.2. Спроба виокремлення наріжних антропологем самозлагоди
- •24.3. Антрополого-педагогічний зміст феноменів свободи, самості, зустрічі
- •Глава 25. Про особливості освітянського заломлення, – філософсько-антропологічної рефлексії
- •25.1. Путівці поняття "рефлексія" у тоталітарній свідомості. Пастка "масовізованої рефлексії"
- •25.2. Рефлексія у координатах ієрархізованої та неієрархпованої культур навчання
- •25.3. Ціна "прощання" з позитивними антропологемами
- •25.4. Про нагальність рефлексивної розважливості або чи радили б с. К'єркегор та ф. Ніцше, аби їх зробили обов'язковими для шкільних програм
- •Постлегомен
23.2. Глухокутність людинознавчих інваріантних ситуацій
Феноменологізація антропологічної рефлексії, як бачимо, задає нові, вельми продуктивні й цікаві ракурси осмислення сутності Homo. Багато які з "глу-хокутних" проблем класичного людинознавчого пошуку знаходить при цьому своє розв'язання, але натомість залишається й набуває щобільшої гостроти некласична проблема сутнісної безпритульності сучасної людини.
Проблема ця має, безумовно, онтологічний характер, вона стосується реального способу буття Homo. Філософія намагається її розв'язати теоретично, мистецтво – духовно-практично, аби знайти хоч якісь способи угараздити окреслений онтологічний негаразд. Вони знаходять чимало візій начеб то адекватних способів людської самореалізації, кожен з яких "отримує підтвердження" – і тут же виявляє свою "частковість".
"Принцип відкритого питання", на який вийшла сучасна антропологічна рефлексія, має з цього погляду не тільки незаперечні переваги, позаяк він констатує і фактично увічнює теоретично цю драматичну онтологічну ситуацію.
Адже людська сутність, як могли переконатися з нашої тривалої мандрівки її філософськими та мистецькими ремінісценціями, принципово ситуативна і з цього погляду часто... несподівана для самого суб'єкта життєдіяльності.
386
Відтак схоже, що шекспірівським янголам з уже цитованої п'єси "Міра за міру" доведеться ще таки насміятися, спостерігаючи за недолугістю людського життя. Ця істота, "горда, що короткочасна на цій землі наділена величчям" (Шекспір В. Твори в 6 т. – Т. 4. – К., 1986. – С 555), тому, що за такий малий проміжок дарованого їй долею часу вона встигає випробувати себе в безлічі сутнісних "іпостасей", часто так і не знайшовши справжньої самоідентичності. Зокрема, інтига п'єси "Міра за міру" заснована на "кризовому експерименті", що у нього потрапляє дехто Анджело, якому герцог надає на певний час владу в державі, вивчаючи збоку як його поведінку, так і сприйняття нового правителя підданими. Комедія, задумана В. Шекспіром, виявилася, як справедливо пишуть критики, "похмурою": драматург фактично ставить під питання і переглядає ренесансне розуміння людини, принципово заперечуючи її ідеальність на тлі непривабливої й дисгармонійної дійсності. Трагічні колізії невідповідності людини й навколишнього світу пов'язуються зі швидкоплинністю людського буття та нерозумністю природи людини. Щоправда В. Шекспір наполягає на тому, що через недовершеність своєї природи, Homo потребує милосердя, доброти, співчуття.
Можливо, саме в цьому разі людина зможе якось узгодити своє тяжіння до деміургійності, наснажене її сутнісними ілюзіями – та сумирність, до якої понуджують реалії людської екзистенції.
На таке узгодження орієнтував нас, згадаймо, "батько антропології" Ж.-Ж. Руссо, його ж заповів засновник сучасної філософської антропології М. Шелер, обстоюючи першорядність урівноваження посутніх властивостей Homo. Особливо – у площині пріоритетності "вищих" та "нижчих" шарів буття, щодо якої відома московська "істматчиця" Людмила Буєва ще в 70-ті роки минулої доби дотепно зауважила: "вище" є таким, доки воно не "блокує" "нижчого", в іншому разі на перший план висувається упосліджене!
Справді, пригадаймо, якою ціною досягається "вищість".
По-перше – ціною деградації відчуттєвості (Г. Буркхардт).
По-друге – вищою, ніж у тваринному світі, афективність (Е. Морен).
По-третє, більш несриманою агресивністю, для блокування якої немає гальмівних механізмів", наявних у тварин-хижаків (К. Лоренц).
По-четверте, нездатністю впоратися з "відкриттям" для себе взаємопроникнення добра і зла (М. Бубер).
По-п'яте, безпорадністю людського розуму перед перспективою набувати "зворотньої форми" і переходити в безум (М. Фуко).
На думку Е. Фромма, справжня проблема тут – не в тому, чому люди стають душевнохворими, а скоріш у тому, чому більшості з них вдається цього уникнути.
Наведений перелік може бути продовжений. Чи не означає він, що у процесі еволюції виникають і зазнають розвитку не тільки достоїнства, але й сут-
387
нісні вади Homo, які стають невід'ємними реаліями її буття і яким вона має "дати раду" у процесі подальшої еволюції?
Окреслена обставина унеможливлює реалізацію будь-яких проектів радикального переоблаштуання людського життя: воно тут же спрямовує ці проекти у русло "verwandelte Form".
У книжці Ж. Бодрійяра "Прозорість зла" справедливо підкреслюється, що антропологічна рефлексія зіштовхується із ситуацією, схожою на ту, яка має місце у сучасній фізиці мікросвіту: здійснити розрахунки в термінах прекрасного або повторного, істинного чи хибного, доброго або злого так само неможливо, як вирахувати водночас швидкість частки та її розташування у просторі. Добро не міститься більше потойбіч зла, ніщо не має визначеного положення в системі абсцисс та ординат. Кожна частка рухається у напрямі, заданому її власним імпульсом, кожна цінність або частина у порожнечі... лише мить сяє на небосхилі лицедійства, а затим щезає у порожнечі... У людському світі все стає пародією самого себе: навіть політична економія закінчується на наших очах, перетворюючись на трансекономіку спекуляції, яка бавиться з власною логікою (закон вартості, закон ринку, виробництва, додаткова вартість, класична логіка капіталізму, але ця остання не несе у собі вже нічого економічного чи політичного, це – чиста гра з мінливими й довільними правилами. Адже спекуляція – то не додаткова вартість, а вища точка вартості, яка не спирається на виробництво та його реальні умови (Бодрійяр Ж. Прозрачность зла. – М., 2000. – С 11, 53).
Схильність Homo до різних заміщень та до перевтілених форм – чи не найесенційніша її риса, яка випливає із есенційного підґрунтя, зокрема – використання безлічі опосередкувань.
"На здатність людини до перевтіпення, що дала їй владу над рештою живих істот, звернено ще дуже мало уваги і її не вивчено, писав Е. Канетті у 1960 році. – Це – одна з найбільших загадок; кожне має цю здатність, кожне нею користується і вважає її цілком природною" (Канетті Е. Маса і влада. – К., 2001. – С 279. – Виокр. моє – В.Т.).
Найтиповіший прадавній вияв здатності Homo до перевтілень – подвійні людино-тваринні створіння, вони постійно повторюють в архаїчній свідомості навіть у народів, не пов'язаних одні з одним жодними зв'язками. Це – тотеми, яких вважають предками і людей, і тварин.
У чому суть таких первісних фігур? – задається питанням німецький письменник і філософ Еліас Канетті? – Вони є представниками прадавніх міфічних часів, коли "перевтілення було універсальним хистом усіх істот і відбувалося невпинно" (Цит праця. – С 311). Перевтілення є, отже, найдавнішою фігурою. Це – подвійна, вільна фігура.
Перевтілюваність і досі є природною для поведінки дитини. Вона вправ-ляється в усіх перевтіленнях, які згодом можуть стати їй у пригоді. При цьому
388
поруч із нею завжди батько-мати, вони стимулюють її вправи все новим і новим реквізитом. "Дитина розвивається в багатьох напрямах, і коли вона опанує свої перевтілення, в нагороду за це її приймуть до вищої верстви" (Цит пр – С 320).
На наш погляд, особлива складність перевтілених форм полягає в тому, що вони містять вагомі інгредієнти "неперевтіленого" змісту, без звертання до якого регуляція життєдіяльності обертається квазірегуляцією. Дану обставину переконливо ілюструють розглянуті нами в одній із глав Московіада" та "Південно-східна ревізія" Ю. Андруховича (як до речі і схильність буяючого буття до витворення "псевдоформ", якими сповнено новелістику Б. Шульца).
І як теоретика-антрополога, і як людину, відкривача verwandelte Form для колишньої радянської філософії М. Мамардашвілі особливо вражала поява '"нових антропологічних типів", які замість того, щоб уособлювати свою радикальну прогресивність, уособлювали гримаси такого радикалізму. Наш незабутній колега не дожив до масового тиражування чергового з цих антропологічних типів, народженого грандіозним екпериментом по "капіталізації соціалізму". Драматизм ситуації полягає в тому, що робити будь-що в цьому напряму неможливо без використання цих типів, без сподівань на їхню еволюцію до справді цивілізованих підприємців. Тут ситуація приблизно така сама, як і з горезвісними "кіберами": з ними треба уживатися, плекаючи людську ідентичність, "доводячи" їх до такої ідентичності, а не самозамикатися у погордливій зневазі.
Слід врахувати також ту принципову обставину, що сутність Homo не є суто природним, чи суто культурним, соціальним утворенням. Вона органічно "проростає" із взаємопроникнення названих реалій.
Вона, отже, не терпить будь-якого ототожнення з "величними речами" (Р. Музиль), вдовольняючись малим, "тонким", але дуже міцним (А. Платонов, Й. Бродський, Ю. Андрухович та ін.).
Доправляючись же "сутнісної величності" людинознавчий розмисл все частіш наштовхується на свого роду "досвід-межу", за якою "величне" переходить у зовсім іншу протилежність (порівняно з "малим) – обертаючись рів-номасштабним собі негативом, мостячи дорогу від, як сказав Ф. Достоєвський, "ідеалу Мадонни" – до "ідеалу Содому". Вивчення такого екзистенційного феномену як "досвід-межа", здійснене Ж. Батаєм та його послідовниками, виводить сучасний антропологічний пошук у річище розмаїття різновидів "неев-клідової рефлексивності", предвіщеної А. Шопенгауером і виведеної за межі класичного дискурсу Ф. Ніцше та Ф. Достоєвським: гра, іронія, сміх, безум тощо.
Вагомим нслідком звертання до цього принципово нового пізнавального засобу є актуалізація питання щодо "речовини існування" (Р. Музиль, А. Платонов), нестача якої зумовлює перетворення на свою протилежність ультрара-
389
дикалістських спроб звести "Кришталевий палац" людяності як суцільної доброчесності.
Досвід соціальних утворень із розвинутим громадянським суспільством на Заході просякнутий пафосом відмови від "Кришталевих палаців'" на користь "олюднених" (націлених на реальні потреби реальних особистостей) муніципальних утворень – вітчизняною мовою "жеків". Доведення до "маніпу-лятивного рівня " сутнісних проблем людського існування є, мабуть, найхарактерніша риса сучасного гуманізму (А. Глюксманом).
Йдеться про свого роду онтологію людської екзистенції