Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Табачковський_Пулісутнісне homo - філософсько-м...doc
Скачиваний:
18
Добавлен:
03.05.2019
Размер:
3.29 Mб
Скачать

Глава 16. Сутнісна значущість "ендогамних підвалин" людського в сучасній психології та психотерапії

Феноменологізація та екзистенціалізація філософсько-антропологічної рефлексії, як можна переконатися з того, про що мовилося раніш, супроводжувалася щобільшим зануренням у такі сутнісні шари людського, які досі не ставали об'єктом спеціальних теоретичних розмірковувань. Переміщення цих шарів у фокус дослідницької уяви пов'язане не тільки із проблемами суто гносеологічними, але й з реальними практиками людського самоздійснення. Відомий український філософ світоглядно-екзистенціального спрямування Олександр Кульчицький не випадково акцентував увагу на тому, що загальноантропологіч-ні питання взаємовідношень шарів людського особливо загострюються в періоди кризового стану культури. Суть же цієї кризи у XX столітті полягала в тому, що "стехнізована цивілізація заволоділа персональною надбудовою і, з одного боку, витіснила з неї культуротворчі вартості, а з іншого – затисла ендогамну підвалину, перервала природно-життєвий зв'язок людини із первісною природою, конче необхідний для її виживання" (Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук. – Мюнхен-Львів, 1995. – С 140). Занепад же ендогамних підвалин рівнозначний висиханню джерел світоглядно-психічної витривалості, а це не може не провокувати численні світоглядно-психічні колізії сучасної людини.

16.1. Плюралізм сутнісних факторів. "Макро-" та "мікроендо-тимне"

Коли замислюєшся над реаліями людського, котрі можна зарахувати до царини "природно-життєвого", доходиш висновку, що тут, мабуть, не обійтися без так таврованої нещодавно марксистським монізмом "теорії плюралізму факторів". Адже людина має і вікову, і статеву, і етнонаціональну тощо визначеність, кожна з котрих взаємодіє з іншою, витворюючи щоразу унікальну й неповторну цілість. Масштабну спробу співвіднести розмаїття згаданих визна-ченостей знаходимо у філософсько-антропологічних роздумах вже згаданого О. Кульчицького.

Він виокремлює, зокрема, такі екзистенційно-есенційні складові української людини, як: расово-психічні (переважання динарської раси, що їй більш властиве активне світоглядове настановлення, над остійською, у котрої переважає ідилічно-елегійне світовідношення), геопсихічні (вплив кліматичних умов та краєвиду на формування більш або менш активного світоглядового настановлення).

Зважаючи на принципову значущість для нашого дослідження проблеми міри речовиннісної насиченості екзистенції, зосередимось спочатку на ній. Су-

301

часна психологія виокремлює у людській психіці три шари: "соматопсихічний" (смислові відчуття, гонові намагання), "тимопсихічний" (почуття та зв'язок із ними намагань) та "пойопсихічний" (мислення і свідома воля). Посилаючись на схему Тіле, О. Кульчицький вважає, що, з огляду географічних умов, на соматопсихічний шар діє підсоння (клімат, освітлення), на тимопсихічний – краєвид, а на пойопсихічний – природні ознаки географічного середовища. Дія підсоння на соматопсихічний шар чиниться через органічні відчуття, зумовлюючи самопочуття Homo, прояви життєрадісного чи пригніченого настрою та інші емоційні настановлення щодо світу. Приміром, теплий та вогкий клімат ослаблює біотонус, життєву енергію, вітряний клімат подразнює нервову систему; від більшого чи меншого сонячного освітлення залежить життєрадісний або пригнічений настрій. У тимопсихічному шарі особливо відчутний вплив так званого "краєвидного мотиву" географічного середовища, особливо – форми географічного рельєфу. Процеси вчування форми стають немовби виразами життєво-психічних сил, які їх формують: переривисту лінію, наприклад, ми сприймаємо як вираз чогось розшматованого, внутрішньо-зламаного, стрілку – як вираз ворожості чи агресії. Чи не тому гора для нас "здіймається", долина "розлягається", струмок "в'ється" тощо.

Враховуючи окреслену складну символіку вчування у географічний рельєф, слід бути дуже обережними із будь-яким втручанням у його органічну архітектоніку. На цьому принципові неухильно стояла архаїчна свідомість. Цікаво, що і надархаїчне світовідчування прадавніх греків широко та змістовно оперувало таким поняттям, як "дух місця ". Звідсіль і специфічне ставлення до забудови ландшафту: форма тут не вільна, а зумовлена своїм оточенням. Архітектор переймався передусім тим, як вжитися й вписатися в наявну ландшафтну ситуацію, якнайретельніше врахувавши якісні особливості, неповторність "духу місця". Кожна п'ядь земної поверхні поставала перед ним як унікальна, неповторна, така, що має їй одній притаманні особливості. Місце ніби містило у собі "згорнутий план" і "прихований образ" майбутньої споруди (Стародубцева Л. Архітектура постмодернізму. – К., 1988. – С 115).

Наскільки разючою є відмінність забудови сучасних міст від цих "органічних" вимог! Досить у Києві подивитися з боку вулиці Смирнова-Ласточкіна на хаотичне, безладне нагромадження потворних вертикально-пакгаузних форм довкіл Софії Київської. Не будемо перераховувати різні варіанти інших спотворень, заподіяних у добу "реального соціалізму" (аж до заганяння красуні Либіді з мальовничих завиванок у затишній долині у центрі Києва), які зараз розповзлися аж до схилів Щекавиці та Хоревиці. Те, що "ідейні" розпочали, "круті грошовиті" закінчать.

Не менше важать такі складові людської психіки, як геополітичні (зокрема, розташування нашого краю на межі Сходу Європи й Заходу Азії та на шляху "із варяг у греки"), соціопсихічні (тривале переважання селянських сто-

302

сунків, які мають чималі переваги, проте обмежують обсяг людської взаємодії), культуроморфічні (європейськість та, водночас, геокультурна периферій-иість). Щойнозгадані чинники своєрідно заломлюються у глибинно-психічних властивостях українців. Дуже велике значення має поміж цих глибинних властивостей типовий для кожного народу, котрий упродовж віків перебував у неволі, комплекс меншовартості (відсунута у підсвідоме група почуттів та пове-дінкових спрямувань, пов'язаних із власною недостатністю супроти життєвих завдань або через брак власних сил, або ж через надто значні труднощі у виконанні цих завдань), який провокує тенденцію до "надолуження" та "надкомпенсації", а також підсвідому схильність до релятивної агресії (Цит. праця. – С. 147-159). Кожен із перелічених факторів можна кваліфікувати як своєрідну есенціалію, котра усутнюється, зумовлюючи неповторність спільноти загалом та переважаючих у ній людських типів.

Дуже багато важить для такого усутнення взаємовідношення найвищих духовних поривань людини та первісно-демонійних, діонісійських її потягів. Посилаючись на М. Шелера, Кульчицький акцентує принципову вагу цього взаємовідношення для процесу олюднення у антропогенезі (Кульчицький О. Введення у філософічну антропологію. – Мюнхен, 1973. – С. 16). Він, зокрема, високо поціновує фрейдове уявлення щодо сутнісної значущості для людини сфери несвідомого, водночас вказуючи на неприпустимість звуження цієї сфери до "сексуального голоду" та лібідо й сублімації (у пансексуальному витлумаченні останньої).

Такому поглядові на сублімацію Кульчицький протиставляє її шелерівсь-ку версію, поєднану з психоаналітичним структуралізмом. Він також прагне розширити зміст феномену несвідомого, апелюючи до А. Адлера.

Показовим щодо цього є підрозділ "Введення у філософічну антропологію", присвячений комплексові меншовартості як "динамічно несвідомому осередкові життєво схиблених поведінок та схиблених формацій характеру" (Цит. праця. – С 162). Тут, зокрема, подибуємо і поняття "безпомічності", "непевності", "підпорядкованості", "недостатньості", "упослідженості" (вони вже знайомі нам із Сартрових спостережень щодо вікової антропології), і поняття, котрі характеризують різні спроби компенсації меншовартості. Особливо виокремлено феномен дитинства та значущість "родинної констеляції"' у формуванні комплексу меншовартості. Примітно, що йдеться про сутнісні фактори, котрими, на думку Адлера, спричинено таку найпершу світоглядно-антропологічну колізію, як "важка позиція доби дитинства ".

Протизасобами цим колізіям і схибленостям є, на думку Кульчицького, виховно-терапевтичні практики усвідомлення неусвідомлених комплексів та формування у кожної юдини розвиненого почуття "спільноти як співродини". Принципової значущості набуває тут використання величезного психотерапевтичного потенціалу колективного несвідомого, символічні вияви котрого здат-

303

ні убезпечувати те, що Зайферт влучно поіменував "Homo totus" – людську цілість.

Зазначимо, що проблема збереження або поновлення власної цілості й ідентичності, проблема протистояння зовнішнім та внутрішнім впливам, котрі "розщеплюють" людську особистість, стала нині однією з наріжних як у теорії, так і в практиці людинознавства. На Заході виник справжній "бум" найрізноманітніших психотерапевтичних методик. Ніні вони активно впроваджуються (на жаль, переважно у формі "дикого" психоаналізу) також в Україні.

Складність означеної ситуації на сьогодні полягає, однак, у тім, що подібні психотрапевтичні практики часто виявляються вельми проблематичними за своїми результатами.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]