- •Глава 1. Антропогенеза триває (Три способи рецепції феноменології: м. Мамардашвілі, м. Пруст, г. Башляр) ....32
- •Глава 3. "Від Деміурга – до комахи" (Феноменологія в Дрогобичі: "полісутнісні перевтілення"у б. Шульца ..........72
- •Глава 4. Темпоральна та "речовиннісна" насиченість новітніх літературних есенційно-екзистенційних пошуків (ю. Андрухович та ін.) ………………………………………………………………………………98
- •Глава 5. Полісутнісний зміст мистецько-фенеменологічного "повернення до самих предметів" .........................118
- •Глава 16. Сутнісна значущість "ендотгшних підвалин " людського в сучасній психології та психотерапії ..........301
- •Глава 17. Людська сутність у валеологічному вимірі...........................312
- •Глава 18. Полісутність Homo серед спокус глобалізації.......................323
- •Глава 19. Від "родовоїусезагальності" до "тотальності індивідуальної екзистенції" (Гегель, к'єркегор, ж.-п. Сартр, в. Шинкарук)......................336
- •Глава 20. Від моносутності до полісутності.........................................351
- •Пролегомен
- •Замість вступу homo viator est?
- •1.1. "Освоєння світу" як шлях
- •1.2. Шлях та "дистанція", необхідна для саморефлексії
- •1.4. Сакральне та профанне мандрування
- •1.5. "Мандрівницький невроз"
- •1.6. Зустрічі-на-шляху
- •1.7. Інше як чуже на моєму шляху. Проблема взаємоповаги
- •1.8. Оповідь як спосіб осягнення сутнісної значущості шляху
- •1.9. Архетипи шляху та оберега в українській культурній традиції
- •Розділ 1. Феноменологізація антропологічної рефлексії у XX столітті. Філософія versus література
- •Глава 1. Антропогенеза триває (Три способи рецепції феноменології: m. Мамардашвілі, m. Пруст, г. Башляр)
- •1.1. Антропологія пізнання як актуалізація особистісного самоусвідомлення у Всесвіті (Пруст – Мамардашвілі)
- •1.2. Антропологізована епістемологія як феноменологічна "раціопоетика" (г. Башляр)
- •1.3. Погляд "божого шпигуна" на світ (Пруст – Мамардашвілі)
- •1.4. Антропогенеза триває... (м. Мамардашвілі)
- •Глава 2. Сутність як "щось дуже маленьке, але дуже міцне". Антропологічна насиченість літературно-феноменологічних уподобань й. Бродського
- •2.1. Поетична візія "справжнього масштабу речей"
- •2.2. Дискредитація антропоцентричної зарозумілості
- •2.3. Ще десять паралелей між поетикою та феноменологією
- •2.4. Урівноваженість сутнісних уподобань поета
- •Глава 3. "Від Деміурга – до комахи" (Феноменологія в Дрогобичі: "полісутнісні перевтілення" у б. Шульца)
- •3.1. Мистецька "феноменологія першобачення"
- •3.2. Епохальні події екзистенції
- •3.3. Світложиггєдайність мистецького світовідчування
- •3.4. Антропорятівна функція "зворотного часу"
- •3.5. Буття – "схованка" незнаних ще форм життя?
- •3.6. "Образи-концепти" полісутнісної людини та світу
- •Глава 4. Темпоральна та "речовиннісна" насиченість новітніх літературних есенційно-екзистенційних пошуків (ю. Андрухович та ін.)
- •4.1. Антропологічна криза як сутнісна деградація
- •4.2. Самоцінність "теперішнього" та його невід'ємність від "пам'яті-плюс-надії"
- •4.3. Пам'ять як спосіб "вивищення" окремого індивіда (ю. Андрухович – м. Пруст)
- •Глава 5. Полісутнісний зміст мистецько-феноменологічного "повернення до самих предметів"
- •5.1. "Ресологізація" філософування
- •5.2. Мистецтво як "охоплення" сутностей у речах
- •5.3. Порядок речей як символ "угаразденості" або "неугаразде-ності" людського світу
- •Розділ 2. Екзистенціалізація людинознавчого есенціалізму та перші сумніви щодо принципу сутнісної ієрархії у класичній філософії
- •Глава 6. Б. Паскаль: дилема есенційного та екзистенційного
- •6.1. Особистісно-екзистенційне самоспостереження як аргумент супроти есенціалізму
- •6.2. "Стежкою б. Паскаля": ф. Ніцше
- •Глава 7. Антропологічна рефлексія Канта: діалог ригоризму та толерантності
- •7.1. Людська сутність у контексті "позірної моральної досконалості"
- •7.2. Руссоїзм – шлях до адекватного розуміння прав людини
- •7.3. Діалог, суть якого – переростання "антропомінімумів" у "антропомаксими"
- •Глава 8. Феномен "антропологічного підпілля" у г. Сковороди
- •8.1. "Серцеві печери" та турбота про себе
- •8.2. Турбота про себе – риса самодостатньої, неущербної особистості
- •Розділ 3. Спалахи "неевклідової рефлексивності"
- •Глава 9. Органічне спотворення "підпілля" у ф. Достоєвського та відкриття "межового досвіду" антропологічної рефлексії
- •9.1. "Онто-" та "психологіка" ресентименту
- •9.2. "Нерозумність розумного?"
- •9.3. У лабіринтах "межового досвіду"
- •Глава 10. Сміх супроти відчаю підпілля
- •10.1. Сміх – особлива форма критичної рефлексії?
- •10.2. Сміх як засіб самопорятування людини
- •10.3. Онтологічні передумови сміху
- •Глава 11. Спроба альтернативи "глухим кутам" європейської антропологічної рефлексії: американський прагматизм (брати у. Та г. Джеймси, р. Рорті)
- •11.1. "Новий світ" – нова філософія...
- •11.2. Світ, відповідний темпераменту філософа
- •11.3. Соціо-особистісні витоки ідеї "плюралістичного Всесвіту"
- •11.4. Філософська спадкоємність прагматизму
- •11.5. Методологема "сумніву-віри" contra гіперактивізму Homo
- •11.6. Плюралізм раціональностей
- •Глава 12. Від межової ієрархії до гетерархії сутностей: антропологічна "подорож" р. Музиля, а. Платонова та ін.
- •12.1. Глухокутність протиставлення "буденне – вселенсько-сутнісне"
- •12.2. "Зяючі вершини" "котлованових максимів ". Безґрунтовність та "нестача речовини існування"
- •12.3. "Мерехтливість" посутніх властивостей пересічного індивіда: загроза чи порятунок?
- •Глава 13. Посутні властивості людини з огляду на достатність "речовини існування"
- •13.1. Домінування "живих сил" буття
- •13.2. Взаємодія складових "речовинності існування"
- •13.3. Можливість розузгодженості складових речовинності існування. "Чуттєво-надчуттєве" та власне плоть
- •13.4. Речовина існування та симулякри "безтілесності"
- •Глава 14. Родова бівалентність людини як вияв розмаїття "порядків буття"
- •14.1. Пастка родової всезагальності
- •14.2. Перспективність "родобівалентних" прозрінь л. Фейербаха
- •14.3. Фемінізм у контексті "десублімації": виправданість та межі
- •14.4. Інші вияви родової окремішності, споріднені зі статевою
- •Глава 15. "Сутнісні мандри" дитинства
- •15.1. Чи є "преекзистенціальна" стадія у розвитку особистості?
- •15.2. Неущербна "протоісторія". Атмосфера. Материнське і батьківське начала
- •15.3. Частково-ущербна "протоісторія". Материнська ресентиментність і батьківська компенсація
- •15.4. Батьківська ресентиментність і материнська компенсація
- •15.5. Обопільно-ущербна "протоісторія" та сублімативне її подолання
- •15.6. Творчість як сублімація ущербності "протоісторії"
- •15.7. Підпільна "протоісторія" без компенсації та її квазисублімація в "апофеозі зла" Жана Жане
- •Глава 16. Сутнісна значущість "ендогамних підвалин" людського в сучасній психології та психотерапії
- •16.1. Плюралізм сутнісних факторів. "Макро-" та "мікроендо-тимне"
- •16.2. Екзистенціальна психологія та психотерапія у пошуках сутнісних властивостей людини
- •16.3. Конкретні вияви екзистенціал-есенціалій, виокремлених гуманістичною психотерапією
- •Глава 17. Людська сутність у валеологічному вимірі
- •17.1. Медицина віч-на-віч зі стражданням як "останнім притулком одиничного"
- •17.2. Страждання, хвороба, смерть – на людському шляху чи на його "узбіччі"?
- •17.3. Ставлення до страждання на різних вікових етапах
- •17.4. Спільний життє-смертний простір як реальність людського способу буття
- •Глава 18. Полісутність Homo серед спокус глобалізації
- •18.1. Амбівалентність глобалізації
- •18.2. Парадоксальність діяльнісного самоствердження
- •18.3. Межі цілеінструменталізму та антропоцентризму
- •18.4. Глобалізація у царині "симулякрів"
- •Розділ 4. Спроба загальнотеоретичного погляду на відмінності образів людини у класичній та сучасній антропологічній рефлексії
- •Глава 19. Від "родової усезагальності" до "тотальності індивідуальної екзистенції" (Гегель, к'єркегор, ж.-п. Сартр, в. Шинкарук)
- •19.1. Редукціоністський синдром
- •19.2. Сутнісне: альтернатива "високих нот" та "муніципальних доброчесностей"
- •19.3. Комунікативна раціональність як засіб подолання раціоцентризму
- •Глава 20. Від моносутності до полісутності
- •20.1. Етап тяжіння до "найпершосутності"
- •20.2. Антиномійні першосутності
- •20.3. Відмова від першосутності на користь існування, котре передує сутності
- •20.4. Колізії "відчужуваної сутності"
- •20.5. Відмова від есенції навіть як "вторинної" щодо екзистенції
- •20.6. Принцип відкритого питання
- •Глава 21. Перевтілені сутнісні властивості Homo y контексті антрополого-рефлексивних замірів м. Шелера
- •21.1. Розмаїття екзистенційно-есенційного: "надсублімація" чи "урівноваження"?
- •21.2. Про підпільно-компенсаторські способи сутнісного самоствердження: антрополого-рефлексивна потуга відкриття ресентименту
- •Глава 22. Проблема сутнісного самоздійснення людини в царині "симулякрів"
- •22.1. "Хитрість розуму" чи "хитрість безуму"?
- •22.2. Симулякровий фетишизм – антропологічний виклик сьогодення
- •22.3. "Лабіринти" сутнісного самоствердження як "лабіринти" свободи
- •Глава 23. Стислі висновки: "сірим по сірому"
- •23.1. Методологічна метаморфоза уявлень про людину
- •23.2. Глухокутність людинознавчих інваріантних ситуацій
- •23.3. Промінчики надії на подолання глухих кутів
- •Розділ 5. Значущість антропологічної рефлексії для сучасних педагогічних практик глава 24. Проблеми педагогіки у світлі сучасної філософської антропології
- •24.1. Турбота про себе та соціальна адаптація індивіда
- •24.2. Спроба виокремлення наріжних антропологем самозлагоди
- •24.3. Антрополого-педагогічний зміст феноменів свободи, самості, зустрічі
- •Глава 25. Про особливості освітянського заломлення, – філософсько-антропологічної рефлексії
- •25.1. Путівці поняття "рефлексія" у тоталітарній свідомості. Пастка "масовізованої рефлексії"
- •25.2. Рефлексія у координатах ієрархізованої та неієрархпованої культур навчання
- •25.3. Ціна "прощання" з позитивними антропологемами
- •25.4. Про нагальність рефлексивної розважливості або чи радили б с. К'єркегор та ф. Ніцше, аби їх зробили обов'язковими для шкільних програм
- •Постлегомен
11.2. Світ, відповідний темпераменту філософа
Чуттєвість – це "ядро" нашої екзистенції. Людина, котра відчуває снагу життя, випромінює її на інших людей та на цілий світ. Кожен вчинок її маніфестує ту властивість, яку Сковорода влучно іменував "вдячною волею", не менш влучно пов'язавши її зі "спорідненістю" способу самореалізації конкретної неповторної особистості.
Мотив "вдячної волі" як осереддя "світлого смислу" людських діянь живив чимало світоглядно-антропологічних пошуків у світовій філософії.
Вельми своєрідно втілився цей мотив у філософії американського прагматизму.
"Не бійтеся життя, вірте, що жити варто, й, завдячуючи вашій вірі, це буде справді так". Із такими словами філософ та психолог Вільям Джеймс часто звертався до своїх слухачів і читачів. Жити варто, позаяк життя з моральнісної точки зору є таким, яким ми його витворюємо, а ми рішуче зважились робити його вдалим. Звичайно, коли ми чогось прагнемо, що-небудь витворюємо або виробляємо, – вся наша життєва енергія спирається на можливості. Будь-яке поривання може виявитися й помилкою. Ми живемо день у день, увесь час
217
ризикуючи собою, і часто саме наша віра в невірогідний результат стає тим завдячуючи чому такий результат збувається. Якщо ж ми не впевнені перед відчайдушним, але необхідним стрибком, ми знесилюємося і летимо у прірву.
...Як часто бракує нам таких слів у мить душевного сум'яття, у мить роз-узгоджености зі світом, коли він, здається, втратив стійкість і ми опинилися віч-на-віч зі своїми негараздами. Трапляються ситуації, коли така порада потрібна не тільки окремим людям, але й цілому народові...
Чільний представник американського прагматизму був, як ми щойно побачили, щедрим на оптимізм, прагнув налаштувати нас, аби ми почувалися "у всесвіті як вдома".
Маю попередити, що оптимістичне світовідчування обстоює не улюбленець долі, позбавлений життєвих негараздів, а чоловік, який, переповідають, замолоду страждав на важке нервове захворювання. Цитовані вище міркування з'явилися в одній зі статей, написаних швидше за все під впливом глибокої душевної кризи, тривалої депресії, спричиненої поширеними тоді твердженнями багатьох відомих природознавців, ніби-то людина, її діяння та пізнавання нічого не важать у світових подіях. Мабуть, зовсім не випадково підбірка статей, зроблених у цей час, отримала назву "Залежність віри від волі".
Ці роздуми стали своєрідним етапом у переході її автора від власне психологічних пошуків до філософсько-світоглядних. Вони поєднують матеріали, що тяжіють то до однієї, то до іншої з названих галузей знань, їм передують фундаментальні психологічні студії, поєднані із принциповими філософськими спостереженнями. Осереддям їх є переконаність щодо потужної екзистен-ційної значущості вольового зусилля людини; переконаність та маніфестує критичне ставлення У. Джеймса і до природничонаукового матеріалізму, і до панраціонального "інтелектуалізму". "Неозорий світ пропонує нам найрізноманітніші запитання, всіляко нас випробовує, на якісь питання ми знаходимо відповіді, у деяких випробуваннях легко стаємо переможцями, проте на найважливіше питання життя у нас відповіді немає: у мить моральнісних випробувань ми мовчки напружуємо волю, немовби кажучи: "А все ж буде по моєму"..."Чи волієш ти аби щось було так або отак?" – це питання ми щоразу ставимо як у теорії, так і на практиці, на поворотних етапах життя і з приводу наймізерніших повсякденних дрібниць. Відповідаємо на нього не словами, а вчинками, вдаючись або ні до певних дій". Ось чому зусилля волі, на переконання У. Джеймса, є потаємною сутністю нашої духовної природи, мірилом, яким оцінюємо достоїнство людини; а вияв такого зусилля є єдиною властивою нашому духові особливістю, яка не залежить від довколишнього світу" [І].
Перед нами – абрис цілісної філософської програми. Не поспішаймо з висновками щодо безумовності чи вразливості її наріжних постулатів: слід пам'ятати, що формувалися вони як реакція на однобічність емпіризму та його раціоналістичних антиподів, зокрема, "філософією абсолюту", що її надхмар-
218
нИм абстракціям, здається, ніколи не зійти до нашого приземленого побутування. (Побутувала така і в Америці, до трансценденталістів був близький батько У – Джеймса). Не поспішаймо з присудами ще й тому, що сам автор окресленої філософсько-світоглядної програми цілком відверто попереджає: його критика щойно згаданих тенденцій спрощена й кострубата, проте вона – корисна. Те саме, як переконаємося надалі, стосується також позитивної частини програми, яка нас цікавить: простота її не є простою.
Помітне тут і своєрідне прагнення постійно пов'язувати філософську рефлексію з тим, що засновник феноменології Едмунд Гуссерль називає життєвим світом людини – сферою, що її інтелектуальні сноби здебільшого віддавали на поталу буденному мисленню, як чомусь заздалегідь недолугому.
Якщо порівняти прагматистське тяжіння до повсякденного досвіду з уявленнями про ставлення людини до світу, що були на той час грунтовно розроблені у класичній німецькій філософії (особливо в її гегелівському варіанті), то з'ясується, що перед нами – заявка на новий варіант витлумачення людського світовідношення через призму принципів життя та діяльності. У прагматизмі він отримав назву "радикального емпіризму", що його особливістю є звернення до універсального досвіду як "плину свідомості", з якого людина своїм вольовим зусиллям виокремлює певні фрагменти, що набувають для неї (завдяки називанню) статусу речей. Багатозначності людського ставлення до світу, отже, має відповідати багатозначність реальності.
Такими є головні передумови прагматистського філософування. (Високо оцінюючи їх втілення у персональній філософській позиції У. Джеймса, Алф-ред Вайтгед у "Нарисах науки й філософії" слушно зауважить, що все його інтелектуальне життя "було протестом проти відмови від досвіду задля інтересів системи".)
Важливим є те, що багатозначність зв'язків людини зі світом доведена тут до його особистісної визначеності, через що не схвалюється властиве класичній філософії тяжіння до "моносуб'єктного" бачення людини. Кожен, вважав У. Джеймс, має свою філософію як певну систему перспективних ліній індивідуального світобачення. Саме тому найпотужнішою передумовою філософування (навіть у професійних його різновидах) є дещо суто особистісне. Передусім – це темперамент. Проте темперамент не є аргументом. Тому кожен філософ напружено шукає "безособових обгрунтувань". І все ж потай (несвідомо) кожен прагне світу, який би відповідав його темпераменту.
Що тут – чергове спрощення, про яке нас уже попереджали? Мабуть, ні. Недовірливого читача відсилаю до вже неодноразово згадуваного філософа, нашого сучасника Мераба Мамардашвілі, зокрема його книги про фундатора новоєвропейського раціоналізму Рене Декарта. Здається, до чого тут темперамент? Але читаємо таке: щодо екзистенційної подоби Декарта можна твердити, що його тексти не є просто викладом застиглих ідей або здобутих знань.
219
"Вони втілюють реальний медитативний досвід автора, здійснений з абсолютним відчуванням, що на кін поставлене життя", яке залежить від вивільненості мисленнєвого руху та духовних станів його носія, від його метафізичної напов-нености [2].
Який, власне, світ, відповідний своєму темпераментові, відшукав Вільям Джеймс? Одну його особливість ми вже окреслили: то є світ діяльно-оптимістичного самоствердження людини. Вибагливий читач, звичайно, зауважить, що тут присутня власне характеристика не світу, а людини, котра з ним взаємодіє. "А який же сам той світ?" – дошукувалися в У. Джеймса "прокуратори" матеріалізму й доходили висновку, що для нього існує лише одна "непорушна скеля у нашому хисткому й хаотичному досвідові" – людська особистість. Адже визнати світ таким, яким він є насправді, означає стати на позиції матеріалізму, а У. Джеймс, ввижалося прокураторам, того дуже боявся. – Не боявся він, а вирішував питання про особливості світу, в якому розгортається людська життєдіяльність, знову ж таки із властивою йому непростою простотою. Зокрема, філософ характеризує цей світ у термінах "індетерміністичного детермінізму" та "плюралістичного монізму".
Чи не еклектика? Будемо, знову-таки, обережними, адже філософія знає й інше поняття для подібних ситуацій: взаємопроникнення протилежностей.